Маски-шоу в портфоліо Аліси Горшеніної
Закінчила Нижньотагільську державну соціально-педагогічну академію, художньо-графічний факультет. З 2013 по 2016 рік була учасницею арт-групи Secondhand. З 2015-го займається персональними проєктами. Увійшла до лонг-листа премії Кандинського, постійна учасниця Уральської індустріальної бієнале і проєктів музею «Гараж». Виставлялася в Україні, Росії, США. Працює з живописом, графікою, текстилем, відео-артом, колажем. Живе в Нижньому Тагілі.
— Не знаю, чи можу я так голосно говорити про свої роботи, але я точно не займаюся дизайном — я авторка художніх творів. Складно виділити головну тему моєї творчості, але вона завжди обертається навколо мого життя. Я майже ніколи не розмірковую у своїх роботах про те, що не стосується мене безпосередньо, для мене важливо, щоб усі ідеї були в першу чергу зрозумілі мені самій. І я майже не продаю свої маски і костюми, навіть не даю їх нікому приміряти, інакше все це перетворюється на порожні аксесуари. Мої роботи — частина мене.
Особисті історії впереміш з моїми інтересами і захопленнями (народні костюми, дерев’яне зодчество, мистецтво Стародавнього Єгипту, біологія, анатомія тощо) і народжують візуальні образи. Навіть коли я говорю про широкі теми, наприклад про національну ідентичність або тілесність, вони в будь-якому випадку пропущені через мою особисту історію. Так, я показую свою внутрішню багатонаціональність, коли звертаюся до слов’янських, башкирських і уральських мотивів.
Я майже ніколи не розмірковую у своїх роботах про те, що не стосується мене безпосередньо.
Я вважаю себе мультидисциплінарною художницею, оскільки працюю з безліччю різних виразних засобів — від живопису, графіки, текстильних скульптур до відео-арту, анімації та цифрових фотоколажів. При цьому форма і зміст для мене однаково важливі. Коли мною заволодіває якась ідея та я розумію, що візуально її потрібно втілити певним чином, то я підлаштовую техніку під концепцію. Але іноді й техніка відіграє головну роль.
У мене є лайфхак, як пробудити в собі щось на зразок натхнення: я просто йду до майстерні, заповненої роботами різних періодів, сідаю на підлогу і дивлюся на все, що зробила. Цього достатньо.
Форма і зміст для мене однаково важливі.
Мій стиль постійно змінюється, адже змінююся і я сама. 90% моїх текстильних робіт зшиті вручну — так вони виглядають більш живими. Вони відрізняються, тому що з часом я просто стала впевненіше шити, але мені досі подобається, коли шви виходять нерівними.
Символи з минулого надихають мене на щось нове, тому я часто аналізую свою творчість, але не з початку виставкової діяльності, а з самого дитинства. Тоді мої роботи були, з одного боку, мрійливими (я часто малювала космос і те, що я космонавтка), з іншого — трохи сумними (наприклад, у мене є дуже ранній дошкільний автопортрет, де я плачу). У підлітковому віці я займалася виключно графікою, такою темною — зображувала свій внутрішній біль, страхи. Далі я знову повернулася до більш світлих фантазій, і зараз у моїх роботах багато особистого, хорошого і поганого — все змішано.
У підлітковому віці я зображала свій внутрішній біль, страхи. Далі знову повернулася до більш світлих фантазій.
Живу я за рахунок гонорарів за виставки та продажу спеціальної лінійки моїх аксесуарів, періодично створюю брошки і сережки на продаж. Іноді продаю деякі роботи через галереї, але частіше живопис або графіку, якісь дрібні аксесуари.
Торік відбувся мій дебют в якості театральної художниці — я створювала образи для театру «Провінційні танці» у виставі «Пригоди шевця Петра». Це дуже цікавий і разом з тим важкий досвід: мені було дуже складно бачити свої роботи на інших людях, але я наважилася на цей експеримент, щоб зазирнути за лаштунки театру. Хочу і надалі розвиватися в цьому напрямку, а ще мрію зробити свою постановку і зняти фільм. Я вже займаюся відео-артом та анімацією, але у планах щось більш масштабне.
Мені було дуже складно бачити свої роботи на інших людях, але я наважилася на експеримент, щоб зазирнути за лаштунки театру.
