Критика

Пропаща справа: Чому пам’ятники на українських кладовищах виглядають так погано

Торік в Україні було продано пам’ятників на 247 мільйонів гривень, ще на 146 мільйонів — вінків і огорож. Деякі скульптури на українських кладовищах вражають уяву розмахом і дорожнечею. Bird in Flight вирішив дізнатися, чому моторошнуватих надгробків так багато і чи може український цвинтар стати «як в Америці».

Розглядаючи черговий «мавзолей», зведений жителем Чернігова, я подумала: чому українські кладовища перетворюються на набір незграбних скульптур? Я вирішила замовити пам’ятник своєму вигаданому дідові — нібито великому начальнику в металургійній галузі, який захоплювався астрономією.

У першому агентстві дизайнер терпляче вислухав мої побажання — я попросила виліпити погруддя діда в масштабі 1:1, яке ніби виростає зі скелі (щоб передати сильний характер), і вигравіювати падаючу зірку. Дизайнер пояснив, що в такому вигляді пам’ятник створити неможливо, але погодився подумати. Коли я попросила намалювати ескіз, він заблокував мене в месенджері.

Друга спроба була більш вдалою. Жінка на ім’я Аліса довго розпитувала мене про характер діда і мої побажання — колір, форму, матеріал. Ми трохи зменшили розмір пам’ятника, змінили бюст на фотографію у склі, підібрали висоту цоколя, тумби, форму квітника і порахували приблизну ціну — її мені вдалося знизити з $3 700 до $2 000. Мою ідею зі скелею Аліса назвала чудовою:

— Якщо це була сильна і вольова людина, то ідеально підійде поєднання чорного і світло-сірого каменю. Напевне, він був для вас ще й дуже м’яким.

Уже наступного дня була готова 3D-модель надгробку одразу в декількох варіантах, за неї потрібно було заплатити окремо 500 гривень. Моя не надто оригінальна ідея перетворилася на простий і витончений надгробок із необробленого каменю. «А що, так можна було?» — мимохіть подумала я.

Ескіз надгробку, запропонований ритуальною службою

Краса і порядок

У середньовічній Європі небіжчиків ховали при храмах — і Україна не була винятком. Історик мистецтв і архітектури Ігор Сьомочкін наводить як приклад кілька таких некрополів у Львові: двір Вірменської церкви, каплиця Боїмів, крипти Домініканського собору, церкви Святого Онуфрія та Латинського кафедрального собору. У невеликих селах померлих досі іноді ховають при монастирях.

Населення зростало, і у XVIII столітті кладовища стали виносити з церковного двору за межі міста (думка не була зовсім новою — раніше там уже ховали самогубців і загиблих від чуми). Те ж відбувалося і на українських землях: у Львові виник Личаківський, а потім Янівський, Стрийський, Городоцький цвинтарі; в Чернівцях на місці колишнього холерного кладовища на околиці міста — християнське та єврейське. А в Америці, яку активно освоювали європейці, місця поховання опинилися за містом майже одразу — там вони отримали назву rural cemeteries, «сільські кладовища».

У книзі «Людина перед лицем смерті» історик Ар’єс Філіп розповідає, що у XIX столітті сформувалися дві моделі нових цвинтарів — за зразком Пер-Лашез у Парижі та Маунт-Оберн в американському штаті Массачусетс. Спочатку обидва вони виглядали як просторий сад, в якому було зручно гуляти. Але поступово європейське й американське кладовища стали відрізнятися: в першому було більше мистецтва, а у другому — природи.

У США місця поховання були в основному приватними. У 1887 році їх власники створили Асоціацію американських доглядачів кладовищ, яка незабаром випустила звід рекомендацій щодо оформлення могил. У ньому був стандартизований зовнішній вигляд пам’ятників, їхня кількість і навіть висота насипу.

Так американські кладовища набули вигляду, до якого ми звикли за фільмами: рівні ряди однакових пам’ятників, а навколо — акуратно підстрижений газон. Слідувати цьому зразку необов’язково. Наприклад, у Нью-Йорку єврейські іммігранти з колишнього Радянського Союзу обирають для надгробків чорний полірований граніт із фотореалістичним гравіюванням (також можна додати колони, янгольські крила або навіть скульптуру слона). Але в цілому подібна оригінальність швидше виняток.

У Франції кладовищами володіли муніципалітети, які не надто обмежували політ фантазії ритуальних агентств та їхніх клієнтів. Пам’ятники ставали все вишуканішими — в результаті Пер-Лашез настільки вразив британця Джорджа Фредеріка Кардена, що, повернувшись на батьківщину, він створив одне з перших тамтешніх комерційних кладовищ. Як пишуть Роберт Гоуелл Гріффітс і Паскаль Тромпетт, навіть спостереження за траурними процесіями в Парижі перетворилося на «буржуазний ритуал», а кладовище — на повсякденне місце дозвілля.

До революції великі українські поховання не поступалися європейським. За словами Сьомочкіна, Личаківський цвинтар у Львові став для городян справжнім парком. Надгробки теж були непростими: тільки на Лук’янівському кладовищі в Києві майже 300 могил і надгробків охороняються як пам’ятка історії та мистецтва. Київська ритуальна фірма «Вдова де-Веккі» була відома в багатьох містах Російської імперії та відзначена золотою медаллю на римській Міжнародній виставці промисловості 1908 року.

До революції великі українські поховання не поступалися європейським.

Антрополог Сергій Мохов, який досліджує тему смерті й підготовки до неї в Росії, пише, що Радянський Союз знищив зачатки похоронного ринку, який почав формуватися в Російській імперії, і не виробив власної похоронної культури.

У Союзі за кладовищами стежили комунальні служби, а поховання проводили за державний кошт. У результаті, за словами Ігоря Сьомочкіна, радянські пам’ятники стали більш типовими, роль скульптури в них зменшилася.

зараз — Міжнародна цвинтарна, кремаційна і похоронна асоціація

Байкове кладовище, Київ Дмитро Пруткін
Байкове кладовище, Київ
Байкове кладовище, Київ Дмитро Пруткін
Байкове кладовище, Київ
Байкове кладовище, Київ Дмитро Пруткін
Байкове кладовище, Київ
Байкове кладовище, Київ Дмитро Пруткін
Байкове кладовище, Київ
Байкове кладовище, Київ Дмитро Пруткін
Байкове кладовище, Київ
Байкове кладовище, Київ Дмитро Пруткін
Байкове кладовище, Київ
Дмитро Пруткін Байкове кладовище Київ
Байкове кладовище, Київ
Дмитро Пруткін Звіринецьке кладовище, Київ
Звіринецьке кладовище, Київ
Дмитро Пруткін Байкове кладовище Київ
Байкове кладовище, Київ
Дмитро Пруткін Байкове кладовище Київ
Байкове кладовище, Київ
Совське кладовище, Київ
Дмитро Пруткін Байкове кладовище Київ
Байкове кладовище, Київ

Зупиняти вас не будемо

Олександр почав займатися дизайном пам’ятників двадцять років тому, ще студентом архітектурного факультету: друг попросив його виконати невелику роботу, за яку заплатив 150 гривень (стипендія Олександра становила 30). Він каже, відтоді надгробки стали більш деталізованими і особистими, головне завдання — щоб з їхнього вигляду можна було зрозуміти, для кого вони зроблені. «Чоловічі» пам’ятники частіше виготовляють із темного граніту, вони лаконічніші та об’ємніші, «жіночі» — зі світлого каменю, їх частіше декорують. Тому коли в Олександра померла сестра, він створив для неї пам’ятник з кольорового каменю, додав керамічні елементи, фотографію в кольорі і багато золота.

Юлія Зобенко, асистентка кафедри основ архітектури у Придніпровській державній академії будівництва та архітектури, теж іноді проєктує пам’ятники. Вона зазначає, що за останні десять років змінилися матеріали. Так, через випадки вандалізму рідше використовують бронзу, а все частіше — більш дешеві штучні камені на основі полімерів. Змінився і зовнішній вигляд. Частіше стали зустрічатися елементи, пов’язані з релігією (янголи або хрести), і символічні скульптури (наприклад, голуб у польоті).

Інший художник, Андрій, каже, що дизайн надгробків в останні роки стає більш асоціативним та індивідуальним. Але додає, що вихованням смаку клієнтів художники не займаються:

— Якщо попросять зробити щось позбавлене смаку, за що людина готова заплатити, ми, звичайно, не будемо відмовляти. Часом такі проєкти бувають дуже дорогими. А безкоштовних рекомендацій ми не даємо.

Дмитро Пруткін Байкове кладовище Київ
Байкове кладовище, Київ
Байкове кладовище, Київ
Совське кладовище, Київ
Лісове кладовище, Київ

Важливіші проблеми

Реалістичні надгробки в людський зріст часто висміюють: багатьом здається, що вони псують зовнішній вигляд кладовищ і настрій, який вони створюють. Як говорить дослідник церков Василь Слободян, стандартизувати пам’ятники в Україні ніколи не намагалися (виняток — військові поховання, тому що там надгробки встановлюють одночасно). У законі «Про поховання та похоронну справу» рекомендацій щодо зовнішнього вигляду пам’ятників немає. Стандартизація надгробків серед іншого була в нещодавній петиції львів’янина Андрія Ходаня, але ту відхилили.

Для української похоронної індустрії брак естетики — найменша з проблем. Контролем за сферою поховань відповідно до закону займаються органи місцевого самоврядування, проте вони ж можуть створювати власні ритуальні служби, яким невигідно конкурувати з приватними фірмами. Хоча торік ритуальні послуги надавали 832 приватних підприємства та всього 318 комунальних, це не означає, що середовище стало конкурентним, каже преставниця громадської організації «Асоціація сприяння самоорганізації населення» Олександра Калашнікова. За її словами, іноді ритуальні агентства змушені давати хабаря, щоб зайти на ринок. На сайті Антимонопольного комітету України є приклади скарг, коли ритуальні бюро були змушені платити навіть за в’їзд катафалків на кладовище.

Інша біда — нестача вільних місць для могил і погана інфраструктура. Реєстр поховань ведеться в паперовому вигляді — перевірити, скільки вільних місць на кладовищі, в інтернеті не можна. Ця непрозорість дозволяє використовувати могилу повторно, не отримавши дозволу родичів померлого.

виступає за реформування і демонополізацію ринку похоронних послуг

Загалом повторне використання могил — часта практика. Наприклад, на кладовищі лондонського Сіті тільки у 2016 році було повторно використано 1,5 тисячі могил.

Совське кладовище, Київ
Дмитро Пруткін Байкове кладовище Київ
Байкове кладовище, Київ
Дмитро Пруткін Байкове кладовище Київ
Байкове кладовище, Київ

Нові кладовища і колумбарії в містах не будують, бо такі об’єкти вимагають багато землі, а грошей приносять мало. Кремація зараз доступна тільки у трьох містах України. З давнім рецептом винести цвинтар за межі населеного пункту теж не все просто — власники землі в передмісті часто відмовляються використовувати її під могили. Крім того, велике місце поховання не найкращий варіант для екології передмістя: Калашнікова наводить як приклад Лісове кладовище в Києві, яке за 16 років поглинуло ліс неподалік. А при сильних опадах великий цвинтар може забруднювати ґрунтові води. За словами Калашнікової, виходом могла б стати популяризація біопоховань, які здійснюють прямо в парках і лісах без вирубки дерев.

«У суспільстві час піднімати дискусію про приватні крематорії та кладовища. Але почати можна вже хоча б з інвентаризації цвинтарів і створення електронних реєстрів», — говорить вона.

Катерина Спіцина — організаторка виставки сучасної похоронної культури RIP Expo 2021, що проходила в Києві 25—26 червня. Вона каже, що ще три роки тому в Україні практично не надавали ритуальних послуг: замість цього бюро займалися тільки продажем похоронної атрибутики. Катерина впевнена, що найбільше клієнти потребують не чергового каталогу трун або вінків, а консультації психолога або можливості замовити послуги танатокосметолога для померлого родича.

Лісове кладовище в Києві у 2005 і 2021 роках. Зображення на основі гугл-карт

Звинувачувати співвітчизників у відсутності смаку було б снобізмом, адже пам’ятники різноманітних конфігурацій з’являються на кладовищах по всьому світу, не тільки в Україні. Зрештою, надгробки є приватною власністю, і кожен оформлює їх як вважає за потрібне. Однак деякі з таких об’єктів добре ілюструють загальний стан похоронної індустрії в Україні: місцями дорого і масштабно, але в основному — незручно і несучасно.

BIF_Graves_Sovky_7 Кладбища Пруткин_prutkin
Совське кладовище, Київ
BIF_Graves_B26 Кладбища Пруткин_prutkin
Байкове кладовище, Київ
BIF_Graves_B36 Кладбища Пруткин_prutkin
Звіринецьке кладовище, Київ
BIF_Graves_A03 Кладбища Пруткин_prutkin
Байкове кладовище, Київ
BIF_Graves_B33 Кладбища Пруткин_prutkin
Звіринецьке кладовище, Київ
BIF_Graves_B35 Кладбища Пруткин_prutkin
Звіринецьке кладовище, Київ
BIF_Graves_B12 Кладбища Пруткин_prutkin
Байкове кладовище, Київ
BIF_Graves_Lesnoe_9 Кладбища Пруткин_prutkin
Лісове кладовище, Київ
BIF_Graves_Sovky_12 Кладбища Пруткин_prutkin
Совське кладовище, Київ


Фото: Дмитро Пруткін

68

21

252
57

Більше матеріалів