18+
Критика

Голий сніданок і кава у ліжко: Інший фемінізм у портфоліо Маріанни Ротен

Кокетливі задумливі блондинки у негліже на знімках Маріанни Ротен — зовсім не про те, що здається на перший погляд. Препаруючи стандарти краси, фотографка висміює одновимірне сприйняття жінок. У її портфоліо — манекени і живі люди, які міняються місцями.

Стандарти краси та жіночності — невичерпна тема для обговорення у будь-які часи. Незважаючи на певний прогрес, зовнішність усе ще відіграє роль соціального інструменту, і це заважає жінкам перестати порівнювати себе з «іконами стилю», а отже, тема об’єктивації поки залишається гострою. Намагаючись поставити себе на місце фотографа-чоловіка, Маріанна Ротен грає у модельні зйомки і показує жінок такими, як їх малюють стереотипи.

Маріанна Ротен

Канадська художниця, живе у Нью-Йорку. Працює з фотографією і кіно. Учасниця виставок у Нью-Йорку, Лондоні, Цюриху, Антверпені та Кельні. Публікувалася в The New Yorker, The Cut, Collector Daily, The Paris Review, Vogue, New York Magazine, Photoworks, Elephant, Interview, AnOther, Huffington Post та Art Daily.

— Звичайно, я феміністка, і все, що я роблю, відображає цю позицію. Хоча мотивація займатися фотографією аж ніяк не пов’язана з фемінізмом — я ніколи не збиралася робити висловлювання виключно на цю тему. Мене цікавить ставлення до жіночності та мужності, а також їхня взаємодія і вплив. Але у творчості мені важливо звучати двозначно: глядачі повинні самі вирішити, що їм бачити. Саме тоді робота має шанси стати самостійною, почати жити поза контролем її автора.

У творчості мені важливо звучати двозначно: глядачі повинні самі вирішити, що їм бачити.

На питання про причини інтересу до «жіночої» теми і визначень краси я кожного разу відповідаю по-різному. Я дуже багато розмірковую з цього приводу, зокрема про те, що я ніколи не використовувала образи конвенціонально красивих жінок повністю усвідомлено. Коли я тільки починала займатися фотографією, я щиро хотіла створити красиві картинки з моделями. У ті часи я сама працювала моделлю, і всі мої подруги теж були моделями. Я тоді не дуже розбиралася в мистецтві, і будь-які б’юті-зйомки справляли на мене великий вплив. Багато фотографів, на яких я рівнялася, були, звичайно, чоловіками. І знімали вони, природно, ню. Беручи з них приклад, ню хотіла і я.

Усе починалося дуже невинно, однак незабаром я вирішила спробувати висміяти чоловіче уявлення про красу і жінок, перевірити, чи вийде у мене його відтворити — дуже тонко і водночас смішно. Зараз я продовжую досліджувати поняття жіночої краси, але мій підхід, звичайно, вже більш критичний.

Маріанна Ротен
Маріанна Ротен
Маріанна Ротен
Маріанна Ротен
Маріанна Ротен
Маріанна Ротен
Маріанна Ротен

Усі мої серії слідують одна за одною як частини певного оповідання. У «Сніг і троянда та інші історії» я показую жінок у домашній обстановці, де вони почуваються нещасними і хочуть вирватися на свободу. Фінал схожий на казку: всі персонажі виявляються самі в лісі, вони сидять оголеними за столом і сміються. У другій серії «Тіні в раю» жінки борються з їхнім внутрішнім «я», тому що, навіть будучи ізольованими, не можуть позбутися зовнішнього впливу і тиску. Це історія про те, що образи, які ми показуємо іншим, і те, ким ми є насправді, — дуже різні речі. І між ними завжди буде конфлікт.

«Поштове відправлення» — перша серія, де з’явилися чоловіки. До манекенів я звернулася виключно через зручність і спочатку навіть намагалася приховати штучність, сфотографувати їх поза фокусом. Ще мені сподобався ефект, коли я просто вирізала манекени з кадру, залишаючи, наприклад, тільки тулуб або руку. На таких знімках жінка теж повинна була виглядати надмірно штучною — як втілення стереотипів. Але вона все ж залишалася живою, справжньою, а чоловіки — пластиковими. Я задавалася питанням, чи зможе ця об’єктивована жінка знову знайти свою силу і, вивернувши ситуацію навпаки, об’єктивувати чоловіків.

Жінка повинна була виглядати надмірно штучною, але вона все ж залишалася живою, справжньою, а чоловіки — пластиковими.

Серія «А тепер по-справжньому» — своєрідний виворіт «Поштового відправлення». Тут акцент зміщується якраз на чоловіків, у фокусі опиняються чоловічі архетипи. Чоловіки в цій серії все ще представлені манекенами, але справжня жінка їх дражнить або чіпає. Фотографії супроводжуються записами з моїх підліткових щоденників, де я, молода дівчина, описую ідеального чоловіка. Але описи нерідко такі ж пласкі, як і самі манекени. Мова виглядає чужою, і часто я просто відтворюю те, чого, як мені здається, я повинна хотіти.

Після знайомства з першими трьома серіями може скластися враження, що чоловіки в них завжди за кадром, проте це не так. Чоловіки завжди поруч, просто спочатку їхня присутність не є очевидною. Для жінок із моїх проєктів чоловік постійно існує… десь. Мало там що, може, він у відрядженні. У серії «Тіні в раю» я почала робити непрямі натяки на чоловічу присутність — давати героїням книги з чоловіками на обкладинці або поміщати постери з ними в інтер’єрі. Гадаю, спочатку я знімала виключно жінок, тому що мені хотілося знайти в них себе.

Маріанна Ротен
Маріанна Ротен
Маріанна Ротен
Маріанна Ротен
Маріанна Ротен
Маріанна Ротен

У роботі я керуюся інстинктом, і він продовжує багато чому мене вчити, дозволяючи краще зрозуміти, наскільки глибоко вкорінені в нас культурні уявлення щодо жінок та їхньої краси. Ще один важливий фактор — кіно: вивчаючи його, я намагаюся визначити роль жінки і подивитися, як отримані висновки співвідносяться з власним досвідом.

Мої роботи дуже особисті. Коли даєш вихід творчій інтуїції, вона допомагає краще себе зрозуміти, тому всі персонажі схожі на різні версії мене. Я їх так добре знаю і відчуваю, що хочу піклуватися про них і не втрачати з ними контакт. У той же час вони існують незалежно від мене і дають можливість спостереження на безпечній відстані. Згодом враження про героїнь змінюється, багато речей стають більш зрозумілими.

Коли даєш вихід творчій інтуїції, вона допомагає краще себе зрозуміти, тому всі персонажі схожі на різні версії мене.

Спочатку я соромилася робити автопортрети, просила друзів знімати мене. Потім, років десять тому, посеред зими я вирушила в дуже холодне місце. Не бажаючи нікого морозити, я вирішила, що впораюся й сама, — і цей досвід виявився чарівним. Мені не потрібно було нікому нічого пояснювати, я просто грала свого персонажа як хотіла. На наступному етапі я комбінувала автопортрети та фото друзів, і зрештою в «Поштовому відправленні» та «А тепер по-справжньому» я залишила тільки автопортрети. Виходить, що приблизно в половині робіт позую я сама.

Я обожнюю Сінді Шерман — перша виставка, яку я відвідала, була саме її. У підлітковому віці я взагалі тільки про двох фотографів знала: про Сінді Шерман та Філіпа-Лорку Ді Корсія. І обидва, як показав час, справили на мене певний вплив. Тоді я не розуміла глибини або можливостей їхньої мови, мені просто подобалися цікаві вбрання в дивних інтер’єрах. Якби у мене була можливість зняти Сінді, то я б одягла її так само, як й інших моїх героїнь.

Маріанна Ротен
Маріанна Ротен
Маріанна Ротен
Маріанна Ротен
Маріанна Ротен
Маріанна Ротен

207

137

119
15

Більше матеріалів