Критика

Репутація, яка не вижила: За що світ зненавидів Джоан Роулінг

2020-й мало хто назве вдалим, але у Джоан Роулінг він видався гірше нікуди. Увесь рік їй доводилося відбиватися від всіляких звинувачень, її не підтримали навіть актори поттеріани, а мережею гуляв хештег #RIPJKRowling («Спочивай з миром, Джоан Роулінг»). Світлана Ворошилова пояснює, чому настільки обожнювана письменниця раптом стала загальним ворогом.

Волдеморт для трансгендерів

Уперше Роулінг звинуватили у трансфобії у 2018 році, коли вона лайкнули твіт, де трансгендерів називали «чоловіками в сукнях». Потім — у грудні 2019-го, коли вона висловилася на підтримку колишньої співробітниці Центру глобального розвитку Майї Форстейтер, якій не продовжили контракт через коментарі про трансгендерних людей. Але справжній скандал вибухнув на початку червня цього року, коли Роулінг репостнула у своєму твіттері статтю «Точка зору: створення більш справедливого світу для людей, які менструюють, після COVID-19». Посилання вона супроводила їдким коментарем: «Люди, які менструюють. Упевнена, для цих людей було якесь спеціальне слово. Хто-небудь, допоможіть згадати. Жунки? Жменки?»

«Люди, які менструюють. Упевнена, для цих людей було якесь спеціальне слово. Хто-небудь, допоможіть згадати. Жунки? Жменки?»

Інтернет вибухнув — коментар розцінили як трансфобний. Висловилися всі; навіть виконавці головних ролей у поттеріані Деніел Редкліфф та Емма Уотсон, зазвичай лояльні до «мамі Ро», вибухнули серією засуджуючих висловлювань. А письменниця, замість того щоб зам’яти скандал або відмовчатися, наступними твітами підлила масла у вогонь — сказала, що, хоч вона поважає і любить транслюдей, у відмові від концепції статі їй бачиться спроба стерти жіночу ідентичність.

Не допомогло й есе, яке письменниця опублікувала кілька днів по тому, зізнавшись, що сама в минулому пережила сексуальне і сімейне насильство. «Я вірю, що більшість транслюдей не просто не становлять ні для кого загрози, а й самі перебувають під загрозою, — спробувала вона пояснити свою позицію. — Транслюди потребують захисту і заслуговують на нього. Я відчуваю емпатію і солідарність з трансжінками, які постраждали від насильства, і я хочу, щоб вони були в безпеці. Але в той же час я не хочу, щоб біологічні жінки опинялися в меншій безпеці. Коли ви відчиняєте двері туалетів або роздягалень будь-якому чоловіку, який вважає себе або почувається жінкою, ви відчиняєте двері будь-якому чоловіку, який забажає ввійти». Але ці аргументи мало кого переконали.

Опоненти вказали Роулінг на те, що в американських штатах, де трансгендерним людям дозволили відвідувати туалети відповідно до гендерної ідентичності, кількість нападів на жінок не збільшилася; а ось трансгендерні люди, згідно з опитуваннями, саме намагаються не відвідувати публічні туалети, щоб уникати конфліктів: це вони в небезпеці, а не цисгендерні жінки, і це їх потрібно захищати в першу чергу. «Якщо ви вважаєте, що чоловіки оголошують себе жінками тільки для того, щоб потрапити в жіночий простір і нападати на жінок, ви не розумієте чоловіків, — писали їй. — Їм не потрібно цього робити. Вони вже нападають на жінок як чоловіки». Особливо обурили опонентів заяви Роулінг, що трансактивісти нібито популяризують поняття трансгендерності, через що кількість трансгендерних переходів серед дівчаток-підлітків останнім часом різко зросла.

Опоненти вказали Роулінг на те, що це трансгендерні люди в небезпеці, а не цисгендерні жінки.

Так що, коли у вересні вийшов роман Troubled Blood («Погана кров») — п’ята книга серії про приватного детектива Корморана Страйка, яку Роулінг публікує під псевдонімом Роберт Гелбрейт, — це викликало новий скандал. Швидше за все, в інший час на той факт, що головний негативний герой Денніс Крід переодягається жінкою, викрадаючи інших жінок, ніхто не звернув би уваги — зрештою, він робить це просто для конспірації та ніде не позиціонує себе як трансгендера. До того ж Роулінг пізніше заявила, що образ Кріда ґрунтується на історії двох реальних маніяків-убивць. Але оскільки на той момент до письменниці вже приклеївся відповідний ярлик, новий роман сприйняли мало не як маніфест трансфобії, який декларує ідею «ніколи не довіряйте чоловіку в сукні».

«Роулінг одержима трансгендерними людьми і в своїх романах активно зображує їх як агресорів», — висловила спільну позицію критикиня Ель Доусон. Дехто прискіпувався навіть до псевдоніму, який попередні сім років нікого не хвилював. Нібито він узятий на честь психіатра Роберта Гелбрейта Гіта, який, крім іншого, експериментував з репаративною терапією, намагаючись «лікувати» гомосексуальність за допомогою стимуляції головного мозку електричними імпульсами.

На цій хвилі ненависті й серію про Гаррі Поттера, яка раніше одноголосно вважалася зразком боротьби за соціальну справедливість, почали пильно роздивлятися: чи не обмежує Роулінг кого-небудь і там? Зрозуміло, подібного знайшлося чимало. Наприклад, тепер романи звинувачують у фетфобії. Складно ігнорувати той факт, що на зайву вагу у «Гаррі Поттері» страждають саме негативні персонажі: дядько Вернон і Дадлі Дурсль, дружки Драко Мелфоя Креб та Ґойл, і Роулінг не соромиться порівнювати їх зі свиньми. Єдиний позитивний герой з надмірною вагою — Невіл Довгопупс, але і він до кінця серії трансформується у стрункого красеня.

На хвилі ненависті й серію про Гаррі Поттера почали пильно роздивлятися: чи не обмежує Роулінг кого-небудь і там?

Далі були і звинувачення в расизмі. Письменниці пригадали домових ельфів, яким «просто подобалося служити», та іронію, з якою описана кампанія Герміони з їх звільнення. Іноді звинувачення доходили до відвертого абсурду. Так, деякі користувачі твіттера вирішили, що «образ гоблінів у Роулінг побудований на стереотипному образі єврея» (мовляв, жадібний і любить золото — хто ж ще, як не єврей?).

rowling1

Чому саме Роулінг?

Здавалося б, Роулінг не перша і не остання публічна персона, яка декларує трансфобні погляди, і нічого нового з цього приводу не сказала. Ба бальше, вона робить це досить м’яко в порівнянні з багатьма активістками, не заперечуючи трансфобію як явище і коректно розставляючи займенники he/she. Чому ж звинувачення з такою люттю посипалися саме на неї? Ймовірно, тому що мало кого з нині живих письменників любили настільки сильно. Роулінг так довіряли, що будь-яке її необережне висловлювання сприймається гостріше, ніж погляди тих публічних персонажів, від яких ніхто прийняття і не чекав. Читачам закономірно здалося, що «мама Ро» зрадила своїх дітей: надто вже врозріз її поведінка йде з цінностями, які вона декларувала у своїх книгах.

Для мільйонів людей із «покоління Гаррі Поттера» створений нею всесвіт був безпечним простором, де можна врятуватися від нерозуміння і неприйняття, де оспівувалися рівність і можливість «інакшості». У тому числі для трансгендерних людей, яким історія Гаррі нагадувала історію про них самих. Як і він, вони росли у світі, де їхня справжня ідентичність замовчувалася або викликала неприйняття і ненависть. Як і він, вони й самі не одразу розуміли, хто вони насправді. І тепер, після висловлювань Роулінг, вони задалися неприємним питанням: а пустили б їх самих у жіночий туалет, якби вони опинилися у Гоґвортсі? Судячи з усього, ні.

Трансгендерним людям історія Гаррі нагадувала власну. Вони також росли у світі, де їхня справжня ідентичність замовчувалася або викликала неприйняття.

Потрібно мати на увазі, що серія про Гаррі Поттера була продуктом свого часу. Перший роман вийшов у 1997 році, коли поп-культура була майже виключно «білою», а до легалізації гей-шлюбів залишалося ще багато років. На той момент книга (де, принаймні, жіночі персонажі представлені нарівні з чоловічими і засуджувалася будь-яка нерівність) була по-справжньому прогресивною. Але цінності змінювалися, і до «Гаррі Поттера» почали виникати питання.

Тому в наступні роки Роулінг робила спроби постфактум внести у свої книги горезвісне diversity, в тому числі за рахунок переписування історії. Так, уже після виходу останньої книги серії про Гаррі Поттера письменниця раптово оголосила Дамблдора (посмертно) геєм. Але ж раніше у всіх семи книгах і натяку на це не було — як не було і взагалі якихось негетеросексуальних персонажів. Сама Роулінг тоді заявила, що орієнтація Дамблдора просто «не відігравала ролі в оповіді», тому і не була прямо згадана. Не дивно, що багато хто угледів у цьому квірбейтинг — загравання з ЛГБТ-аудиторією з маркетингових міркувань.

Роулінг намагалася постфактум внести у свої книги горезвісне diversity, в тому числі за рахунок переписування історії.

У 2015 році при постановці п’єси «Гаррі Поттер і Прокляте дитя» роль Герміони віддали темношкірій акторці, а Роулінг написала у твіттері: «Карі очі, кучеряве волосся, дуже розумна. Біла шкіра ніде не згадувалася». Це було відвертим лукавством, і шанувальники миттєво знайшли у книзі цитати, які спростовують цю заяву. Такі загравання з інклюзивністю поставили Роулінг у хитке становище. Спроби заднім числом переписати світ «Гаррі Поттера» на догоду політкоректності багатьма були сприйняті як лицемірство і не викликали нічого, крім роздратування.

Ось і в питанні трансфобії Роулінг назвали лицемірною. З одного боку, вона каже, що підтримує права транслюдей, з іншого — сприймає трансжінок як лисиць у курнику, «колишніх чоловіків», які становлять небезпеку для «справжніх» жінок. З огляду на величезну аудиторію і впливовість Роулінг будь-яке її висловлювання на цю тему підтримує міф про небезпеку, яку становлять транслюди. А цей міф, зі свого боку, несе пряму загрозу транслюдям — ненависті до них у суспільстві було б набагато менше, якби їх перестали зображати як ворогів.

З огляду на величезну аудиторію і впливовість Роулінг будь-яке її висловлювання на цю тему підтримує міф про те, що транслюди небезпечні.

Залишається питання: навіщо це самій Роулінг? Навіщо продовжувати відстоювати відверто непопулярну точку зору, ризикуючи любов’ю шанувальників і контрактами з видавництвами? Чи можна припустити, що для письменниці «чорний піар — теж піар» і роздування скандалу — лише маркетинговий хід? Не схоже. Швидше за все, причини тут набагато більш особисті. Вона на власному досвіді переконалася, яким небезпечним суспільство може бути для жінок, і на основі цього травматичного досвіду обрала «цапа-відбувайла». Так, її вибір може бути нераціональним — але чи завжди ми справедливі та раціональні, коли справа стосується травми?

Так чи інакше, співчуття Роулінг навряд чи дочекається. Зараз публічна персона вже не може дозволити собі такої реакції — особливо якщо це біла цисгендерна жінка, яка нападає на більш вразливу спільноту. У світі, що змінився, поділ особистості письменника і його творчості більше не працює. Ні геніальні книги, ні всесвітня слава, ні постійне заняття благодійністю не рятують від «культури скасування», і те, що сталося з Роулінг, у цьому сенсі дуже показово.


Фото на обкладинці: Dia Dipasupil / Getty Images / AFP

475

7

14
31

Більше матеріалів