Досвід

Важливе неважливе: Що українці брали в евакуацію

Ми попросили українців, що евакуювалися, показати безглузді в побуті речі, які вони взяли з собою, і пояснити навіщо.

За приблизними підрахунками ООН, уже 4 мільйони українців, а це майже 10% населення країни, стали біженцями через війну. І ще щонайменше 6,5 мільйона змушені були покинути свої домівки й переїхати до інших областей України. Звісно, реальні цифри можуть бути більшими.

Куди б не тікали люди — за кордон чи до безпечніших міст, — мало у кого була можливість нормально зібратися та взяти із собою достатньо речей. Багато хто захопив лише тривожну валізку з найнеобхіднішим, от тільки це найнеобхідніше зовсім не однакове у всіх. Запитали українців, що евакуювалися, які на перший погляд дивні, але важливі для них речі вони взяли з собою.

Олександра: «Це срібна копія ґудзика київської шкільної форми 1937 року, на ній напис — „Київ. Юність“. Я їхала і не знала напевно, коли повернуся, а ця річ дає надію, що це буде скоро»
Ліза: «Це дуже дорогий спрей, який надає волоссю об’єму. Думала, що буду користуватися, але в мене немає фена, і не до краси зараз»

Узяла дуже дорогий спрей, який надає волоссю об’єму. Але в мене немає фена.

Настя: «Уже рік я сплю обіймаючи свого півтораметрового друга. Стає тепло на душі від думки, що ця рідна річ, яка дає мені відчуття дому, зараз зі мною»
Артем: «Узяв із собою колоду карт Таро — зараз як ніколи потрібно мати змогу знайти орієнтири та усвідомити себе в цих обставинах»
Віка: «Плавання — частина мого життя, тож ці речі взяла на автоматі. Розуміла, що де б я не опинилася, буду шукати басейн»
Олена: «Збиралася швидко і чомусь кинула в коробочку з коштовностями бірки новонароджених дітей»
Катя: «Каблучку мені подарував чоловік перед від’їздом — 28 лютого у нас річниця, тож ми обмінялися подарунками 25-го, перед тим, як я з сином поїхала з країни. Шлях до Варшави зайняв цілий тиждень, увесь цей час я її не знімала»
Юля: «Коли збирала документи, випадково взяла замість закордонного паспорта трудову книжку — обкладинки цих документів однакового кольору. Помилку я усвідомила тільки на кордоні. Польські прикордонники посміялися»

Узяла замість закордонного паспорта трудову книжку. Помилку усвідомила тільки на кордоні.

«Коли ми тікали від війни сім’єю, у кожного було по рюкзаку. Мама, сестра практично нічого не взяли, але моя бабуся, в якої деменція, вперлася і зібрала речі у свою стару важку сумку. Діставшись за кордон, ми вирішили подивитися, що в ній. Виявилося, що бабуся взяла багато цікавого — від блокнотика з рецептами 20-річної давнини до деталі дуже старої люстри»

Моя бабуся, в якої деменція, взяла багато цікавого — від блокнотика з рецептами 20-річної давнини до деталі дуже старої люстри.

Анна: «Мої близькі роз’їхалися світом, тато залишився в Україні. Мені хотілося взяти з собою щось тактильне, що нагадуватиме про часи, коли все було добре, на що можна подивитися і поплакати. Оберіг я купила за декілька днів до війни у „Метрограді“, хотіла себе якось заспокоїти. Не вийшло»

Оберіг я купила за декілька днів до війни у «Метрограді», хотіла себе якось заспокоїти. Не вийшло.

Маша: «У моєму тривожному рюкзаку було дві рації, одну я про всяк випадок дала своєму хлопцю»
Настя: «Зібрала валізу за пів години. Свої улюблені босоніжки лишити не змогла — вони такі зручні»
Льоля: «Виїжджаючи, я спакувала мало речей — усі практичні, але захотілося для відради взяти також щось симпатичне, що асоціюється з мирним часом і домом. Ці прикраси зроблені київськими ювелірами, з якими я давно приятелюю, тож я вже одарувала їхніми виробами половину друзів. Вони не дуже коштовні, з недорогих матеріалів, для мене цей набір цінний саме приємними спогадами про свята, на які я робила подарунки. За місяць війни не носила нічого, окрім кафа. Усе видається занадто недоречним, хоча раніше цей набір був абсолютно повсякденним»
«25 лютого о п’ятій ранку частина збитої українськими військами ворожої ракети впала на сусідній будинок. Дві ночі без сну, сильна тривога, і ось ми прийняли рішення їхати в більш спокійне місце. Із дивних речей я взяла пензлики для макіяжу та іншу косметику й улюблену Lacoste. Тепер я живу в селі, улюблений аромат використовую, коли їдемо до міста за покупками»
Поліна: «Це моя дитяча іграшка. Але я й зараз із нею сплю, бо вона нагадує про дім»

Це моя дитяча іграшка. Але я й зараз із нею сплю, бо вона нагадує про дім.

Олександр: «Я вирішив вивезти речі, які мені буде складно роздобути у новому житті. На проєктор, що довго був моєю мрією, я занадто довго відкладав гроші. А вельветові костюми дуже гарні — знайти їх складніше, ніж звичайний одяг»
Галя: «Цей пінгвін-сатисфаєр мене ніколи не підводив. Під час пакування валізи подумала: на війні не до оргазмів. Але потім усвідомила, що вона може затягнутися надовго, і вирішила взяти»
Олена: «Узяла камінці, що збирала на різних пляжах світу, бо це — щасливі спогади»
Ярослав: «Незадовго до війни я почав колекціонувати машинки Hot Wheels, назбирав 50 штук. У січні на тлі новин про можливу війну навіть жартував, що вони — моя тривожна валіза. Люблю носити ці іграшки з собою у кишені, показувати та дарувати їх друзям. Ці дві — Ford GT-40 і Datsun (стара назва „Ніссана“) — я давав пограти знайомому хлопчику у сховищі, коли потрібно було скоротати час. Звідси й потертості: стерильні колекційні модельки пройшли ініціацію як повноцінні дитячі іграшки»
Маша: «Цю маленьку непрактичну сумку чоловік подарував мені на Новий рік. Разом із самими лише документами, памперсами і дитячими речами, які ми взяли з собою до Швейцарії, сумка утворювала дуже дивний набір. Доповнює його моя трудова книжка, яка виявилася у документах. Парфуми взяла, щоб скористатися у день, коли закінчиться війна»
Ліза: «Рішення залишити Київ було прийнято блискавично. З такою ж швидкістю збирала речі — усе, що бачила. Колонку взяла, бо вона маленька і вміщалася в рюкзак, де лежала єдина пара шкарпеток. Потім з мене довго сміялися друзі. Ще я взяла улюблену іграшку мого друга Владіка. Для нього вона — символ великої сили. Я взяла ляльку з собою до Європи, щоб фотографувати на тлі пам’яток і надсилати світлини другу. Він їм дуже радіє»

Колонку взяла, бо вона маленька і вміщалася в мій рюкзак, де лежала єдина пара шкарпеток. Потім з мене довго сміялися друзі.

Дмитро: «Запонки лишилися від дідуся, який помер перед війною, тож вирішив узяти. Але до них я не взяв сорочку — та й куди їх зараз носити»

2 814

8

119
61

Більше матеріалів