18+
Критика

Що як автор нічого не хотів сказати: Портфоліо Тетяни Сааведри

Фотографка з Лісабона Тетяна Сааведра називає свої знімки візуальною поезією. Вона вважає, що немає сенсу розгадувати їхній сюжет чи визначати ідею. Досить просто дивитися і стежити за своїми відчуттями.

Знімки для серій «Білі вірші» та «Рідні вірші» Тетяна Сааведра робила у Хорватії, Словенії й Португалії. На фото — оголені тіла, природа і місяць. Саме в ньому авторка шукає порятунок від самотності, вважаючи, що в місяці зможе знайти розраду у принципі будь-яка людина на землі.

Тетяна Сааведра

Фотографка та режисерка з Португалії. Фільми Тетяни були показані на національних і міжнародних фестивалях, 2020-го вона зняла свій перший серіал для місцевого телебачення. Лауреатка національної кінопремії Португалії Sophia Awards.

— Мої батьки займалися фотографією: мама заразила цією любов’ю батька. Коли я була дитиною, вони подарували мені плівковий фотоапарат. Спочатку я сприйняла його як іграшку, але зрештою камера стала моєю найулюбленішою іграшкою.

Я тягала її до школи, а там складала страшні історії, на основі яких робила невеликі вистави разом з іншими дітьми. Усі з нетерпінням чекали на продовження, а особливе задоволення нам приносила імпровізація. Дорослішаючи, я продовжувала писати оповідання, але втілювала їх у життя вже за допомогою фотографії, поки зрештою не пішла здобувати кінематографічну освіту.

Я з тих фотографів, які дозволяють глядачеві інтерпретувати свої знімки як завгодно. Вкладала я те значення, яке мені приписують, чи ні — інше питання.

Друзі кажуть, що я постійно дивлюся у небо. Тож як мінімум припущення про особливу роль місяця на моїх фотографіях правдиві. Я дійсно рада бачити його над собою, в якій би точці земної кулі я не була. Один із найбільших моїх страхів — це страх самотності. А місяць нагадує мені, що ми ніколи не буваємо самі. А ще він створює ностальгічне й гарне середовище на знімках.

Один із найбільших моїх страхів — це страх самотності. А місяць нагадує мені, що ми ніколи не буваємо самі.

Схоже, що мої серії об’єднує меланхолія та ідея абсолютної свободи навіть наодинці з самим собою. Сум і краса є дуже потужним поєднанням. Мені потрібне відчуття чогось надприродного, але я не можу його точно описати. Саме воно є однією з причин, чому я фотографка. Світ моїх знімків — фантастика. Однак я шукаю моменти з реальності, які розкривають почуття, у тому числі й через тіло. Я гадаю, що це хороший спосіб встановити зв’язок між світом і мною.

Роберт Франк одного разу сказав: «Є річ, яку фотографія повинна містити, — людяність моменту». Момент повинен відчуватися реальним, бути продовженням тієї реальності, в якій ми живемо.

1 373

9

56
42

Більше матеріалів