Почему это шедевр

Тихий футуризм Олександра Богомазова

На тлі Малевича та інших відомих авангардистів ім’я Богомазова було не таке помітне, але його вплив на життя культурного Києва значний і незаперечний. У своїх роботах художник намагався відобразити швидкість, він викривляв простір і задавав свій ритм, щоб вловити атмосферу галасливого, вируючого міста, а з ним і дух нового часу.

«Основа будь-якого твору, чи то музика, чи то театр або візуальне мистецтво, — конструктивні елементи. Завдання художника полягає в пізнанні розвитку цих елементів, вишукуванні та визначенні їх» — так вважав і таким бачив себе видатний експериментатор Олександр Богомазов, без творчості якого неможливо уявити історію українського та світового авангарду. І хоча сьогодні ім’я цього автора знаходиться в топі авангардистів, шлях до визнання був непростим.

Мистецтво Богомазова нерозривно пов’язане з містом, у першу чергу Києвом початку XX століття: гучним, вируючим, таким, що поглинає натовпи приїжджих, з возами і першими трамваями, які снують у всіх напрямках. Саме місто з його ритмами, звуками, фарбами давало художнику необхідний імпульс, щоб висловити динаміку форм. Простіше кажучи, давало швидкість — головну складову невгамовного XX століття.

Автопортрет.1914
«Автопортрет»

Покоління революції

Загальне захоплення авангардом на початку минулого століття було явищем інтернаціональним і в якомусь сенсі елітарним. Раз у раз переміщаючись між головними центрами авангарду — Москвою, Парижем, Мюнхеном, художники обмінювалися думками і новими ідеями. У Богомазова ж просто не було такої можливості. Через відсутність фінансів художник жив більш ніж скромно, вимушено присвячуючи основну частину часу різним підробіткам.

Олександра і його брата, які народилися в невеликому селі Харківської губернії, виховував суворий батько, який зумів, втім, накопичити чималу суму і отримати престижний купецький статус. Не дивно, що людина, яка мислила настільки прагматично, не розуміла і не горіла бажанням підтримувати захоплення сина мистецтвом, та ще й такого експериментального характеру. Подібного роду творчість Богомазов-старший без церемоній називав «мазаниною».

У 1902-му Олександр Богомазов вступив до Київського художнього училища. На одному курсі з ним навчалися Олександра Екстер, Олександр Архипенко, Абрам Маневич та інші художники, які згодом стали знаменитими авангардистами. Але навчання тривало недовго. Уже три роки по тому в числі багатьох інших Богомазов був відрахований за участь у студентських страйках. Це зіграло важливу і, як не дивно, позитивну роль у житті молодого Олександра, що формувався як художник. Вступивши пізніше до приватної студії знаменитого пейзажиста Сергія Світославського, Богомазов відкрив для себе абсолютно новий світ, в якому заохочувалися вільнодумство і експериментальний підхід, цінувалася соціальна позиція.

Богомазов відкрив для себе абсолютно новий світ, в якому заохочувалися вільнодумство і експериментальний підхід, цінувалася соціальна позиція.

Монтер. 1915
«Монтер»

Стриманий футурист

Після нетривалого періоду навчання в Москві, де вирувало творче і виставкове життя, Богомазов повертається до Києва і бере участь у двох знакових авангардних виставках: «Ланка» (1908) і «Кільце» (1914). Організовані спільно з видними футуристами братами Бурлюками, ці виставки можна вважати першою ластівкою київського авангарду. Провокаційні, сміливі, вони викликали стійке відторгнення непідготованого і глибоко провінційного київського глядача, стаючи мішенню для глузувань і образ, але тим самим пробиваючи шлях новому мистецтву.

Футуристичні витівки, втім, не були рідкістю для того часу. Художники і письменники епатували та всіляко провокували публіку, влаштовуючи гучні перформанси або просто гуляючи вулицями міста в зухвалому одязі, з розфарбованою фізіономією. Що характерно, незважаючи на свої футуристичні погляди, Олександр Богомазов був художником зовсім іншого складу: чуйним, стриманим, розважливим. Замість хайпу і провокацій він вважав за краще старанно проводити дослідження, а замість деструктиву — творити.

Незважаючи на свої футуристичні погляди, Олександр Богомазов був художником зовсім іншого складу: чуйним, стриманим, розважливим.

Крещатик. 1914. Courtesy of James Butterwick
«Хрещатик». Courtesy of James Butterwick

Рух і ритм

У 1914 році Богомазов публікує теоретичну працю «Живопис і елементи», в якій викладає свої роздуми про природу творчості та її складові. Ця робота з’явилася практично одночасно з текстами Василя Кандинського «Про духовне в мистецтві» (1910) і знаменитими теоретичними працями Казимира Малевича.

Художник вважав, що основою твору є точка, своєрідний першоелемент, який, розвиваючись, утворює лінію, а та, своєю чергою, — площину і форму. У кінцевому підсумку все елементи між собою об’єднує ритм, найважливіша складова будь-якого твору.

Богомазов писав: «Ставлення художника до даного шматка природи, до об’єкта, є відношенням до відчуття ритмічних цінностей, які містяться в його елементах». Завдання художника в «переміщенні […] даного відчуття елемента і його ритмічної цінності в Елемент мальовничий і поміщення його в Картинну Площину».

Богомазов старанно слідував цим теоретичним принципам, використовуючи їх у живописних і графічних роботах. Одним зі своїх першорядних завдань художник бачив зображення руху. Так, у роботі «Трамвай. Львівська вулиця. Київ» (1914) рух трамвая, що мчить вулицею, стає одночасно і символом нового часу, нових викликів, і можливістю зобразити швидкість. Потяг перетворює дійсність на миттєвий порив, обертаючи людей на вигнуті знаки, деформуючи будівлі і телеграфні стовпи. Він викривляє простір, нагромаджуючи предмети один на одного і створюючи потік, що задає динамічний ритм сучасного міста.

Виолончелист (автопортрет). 1914. Courtesy of James Butterwick
«Віолончеліст (автопортрет)». Courtesy of James Butterwick
Дача. Боярка. 1914. Courtesy of James Butterwick
«Дача. Боярка». Courtesy of James Butterwick

Любовні муки

Одним із головних об’єктів обожнювання і, відповідно, зображення для художника була його дружина Ванда Монастирська. Саме їй присвячено безліч листів, в яких він виливав свої муки і роздуми про життя. В одному з послань до Ванди, що збереглося в архівах, Богомазов пише: «Я повинен думати про ту, яка хоче поєднати мій шлях зі своїм. Справа була б дуже простою, якби я не був художник. […] Що я являю собою? Цілковитий нуль у матеріальному становищі, людину, що висить на тонкому волоску, завжди готовому обірватися… Мистецтво! […] Але хіба можу я наситити її одними своїми безглуздими етюдами?»

З Вандою Олександр прожив усе своє життя, залишивши після себе численні роботи й замальовки у найрізноманітніших стилях. Це і несміливі, надто академічні портрети, і експериментальні кубістичні образи, де обличчя коханої спотворено до невпізнання на догоду розробленим художником правилам.

Профиль Ванды. 1914. Courtesy of James Butterwick
«Профіль Ванди». Courtesy of James Butterwick

Останнє творіння

У 1922 році Богомазова запрошують викладати до Київського інституту пластичних мистецтв (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), де він отримує звання професора. Це не тільки стало визнанням Богомазова як художника, а й гарантувало стабільний дохід і надавало широке поле для експериментів.

Реформований інститут був влаштований за принципом Баухауса, де студентів готували до нових викликів часу. Тут передусім приділяли увагу саме формальним дисциплінам: вивченню кольору, лінії, площини, всьому тому, про що писав художник у своєму трактаті.

Богомазов з головою поринає у викладання, розробляючи курси для студентів. Однак часу в розпорядженні новоспеченого професора залишалося зовсім небагато. Розписуючи вулиці до радянських свят, а на подібну роботу, до слова, змушені були погоджуватися багато художників, Богомазов захворів на туберкульоз.

Накат колоды. Эскиз. 1928-1929. Courtesy of James Butterwick
«Накат колоди. Ескіз». Courtesy of James Butterwick
Правка пил. 1927. Коллекция NAMU
«Правлення пил». Колекція NAMU

Останнім його творінням, що стало підсумком роздумів про природу живопису, ритм, колір, є триптих «Робота пилярів». Написанню полотна передували сотні підготовчих малюнків та ескізів, які говорять про пошук ідеальної композиції. У цьому триптиху з’являється герой нового часу — робітник, адже твір датований кінцем 1920-х, коли поступово на перший план виходив соцреалізм і компроміс із владою ставав необхідною нормою виживання. Але соціалістична складова картини мало цікавила художника; головними, як і раніше, залишалися колір, ритм і форма.

Соціалістична складова картини мало цікавила художника; головними, як і раніше, залишалися колір, ритм і форма.

Богомазов не встиг закінчити роботу, написавши лише два з трьох задуманих полотен. Сьогодні вони, як і творчість автора в цілому, посідають важливе місце в експозиції Національного художнього музею України.

Художник, теоретик, викладач — вплив Богомазова на життя культурного Києва був значним і незаперечним. Але, як це часто буває, його ім’я на довгі десятиліття загубилося на тлі таких іконічних авангардистів, як Екстер і Малевич.

Пильщики. 1927-1929. Коллекция NAMU
«Пилярі». Колекція NAMU

197

134

127
192

Більше матеріалів