«Мені страшно, я задихаюся»: Репортаж із ковідних лікарень

Ми знімаємо одяг і натягуємо захисні костюми. На початку пандемії лікарі, які працюють у «червоній» зоні, носили їх поверх одягу, але після того, як влітку кілька медичних працівників мало не знепритомніли від перегріву, від цієї ідеї відмовилися. Тепер перед тим, як одягти захист, потрібно роздягнутися до спідньої білизни. Це допомагає, але не дуже: тканина костюма дуже щільна, а в палатах, де лежать ковідні пацієнти, немає кондиціонера (він заборонений протоколом, оскільки вірусні частинки можуть залишатися у фільтрі).

«Якщо потрібно реанімувати хворого, ми перевдягаємося хвилини за три», — пояснює Андрій, черговий лікар однієї з київських лікарень, який погодився показати реанімаційне відділення кореспонденту Bird in Flight. Свого справжнього імені, як і номера лікарні, лікар просить не називати — боїться, що йому дістанеться від начальства (позиція лікаря типова для медичних працівників; лікарі, співробітники міністерства охорони здоров’я, які дали коментар кореспондентам Bird in Flight, погодилися зробити це тільки на умовах анонімності) .

Повірити в таку швидкість складно: на переодягання йде не менше десяти хвилин. Найбільше часу займає надягання рукавичок. Згідно з протоколом, лікарі, які працюють у «червоній» зоні, повинні носити дві пари. Гума липне до гуми, надіти другу пару швидко не виходить.

Андрій простягає мені захисний екран, а сам надягає маску для підводного плавання, на ній замість трубки — одноразовий фільтр для повітря. На відміну від медичних екранів маска не сповзає.

Андрій надягає маску для підводного плавання, на ній замість трубки — одноразовий фільтр для повітря.

Ми заходимо в «червону» зону і опиняємося в коридорі. Біля ліфта — медсестра з пацієнтом років шістдесяти у кріслі-каталці. Чоловік притискає кисневу маску до обличчя. Він кілька разів намагається щось сказати, але сестра просить його берегти сили і зосередитися на диханні. Нарешті чоловік прибирає маску в бік.

— Мені страшно, я задихаюся, — ледь чутно каже він.
— Усе добре — головне, дихайте, — відповідає сестра, вкочуючи крісло до ліфта.

Далі коридором — дві палати, в яких лежать хворі на ковід. З виділених для них десяти ліжок вільні тільки два.

В Європі сплеск другої хвилі ковіду. За кількістю виявлених випадків зараження Європа випереджає навіть Північну Америку, яка з березня була рекордсменом за кількістю інфікованих. Уряд Словаччини почав тестування на ковід усіх громадян старше десяти років. У Німеччині запровадили частковий карантин, а в Бельгії та Франції — жорсткий: магазини та заклади зачинені, вночі діє комендантська година.

Поширення вірусу в Україні прискорилося на початку серпня, після послаблення карантинних заходів. За даними Київської школи економіки, сьогодні Україна в п’ятірці країн із «найскладнішою ситуацією» (разом із Бельгією, Чехією, Польщею та Румунією). Щотижня кількість інфікованих у нас зростає на 20%.

Повна готовність

Наприкінці січня була опублікована чергова редакція «Глобального індексу безпеки охорони здоров’я» — рейтингу систем охорони здоров’я 195 країн світу, складеного міжнародною групою експертів з метою оцінити їх готовність до пандемії, що насувалася. Медичні системи оцінювали за шістьма параметрами. Так, серед іншого експерти вивчали їх відповідність міжнародним нормам і ступінь захищеності медпрацівників, які лікують хворих на ковід. Україна виявилася неготовою до пандемії, набравши 38 балів із 100 і розділивши 94-е місце рейтингу з Папуа — Новою Гвінеєю. Для порівняння: Молдова посіла 76-е місце, набравши на п’ять балів більше, ніж Україна; Польща з 55 балами на 33-му місці.

Третього березня в Україні був зафіксований перший випадок захворювання на ковід, уже за тиждень уряд ввів місячний карантин на території всієї країни: Україна закрила кордони для іноземців, у київському метро ввели електронні перепустки.

Карантинні заходи дозволили виграти час на підготовку системи охорони здоров’я для лікування пацієнтів з ковідом. Перший місяць пішов на те, щоб розділити лікарні, відведені для ковідних хворих, на санітарні зони — така система допомагає захистити і персонал, й інших пацієнтів від зараження. Ще кілька тижнів знадобилося, щоб навчити лікарів розпізнавати симптоми COVID-19 і користуватися захисними костюмами.

У серпні міністр охорони здоров’я України Максим Степанов повідомив, що з початку пандемії відомство вдвічі збільшило необхідні потужності для боротьби з ковідом: закупили близько тисячі апаратів штучної вентиляції легенів (ШВЛ), до кінця літа у країні їх налічувалося близько 4 тисяч. Кілька сотень ШВЛ знаходяться у відділеннях інтенсивної терапії в інфекційних стаціонарах, інші — в операційних. Апарати можуть бути використані для лікування ковідних пацієнтів будь-якої миті. Збільшилася і кількість ліжок, до яких підведена система подічі кисню.

Ліжка Шредінгера

Незважаючи на оптимістичні доповіді чиновників, 6 жовтня керівниця волонтерської організації «Корпорація монстрів» Катерина Ножевнікова розповіла, що у клініках Одеси та області закінчуються місця. Схожа ситуація і в інших містах.

«Навесні ми допомагали лікарням, забезпечуючи їх усім необхідним, тепер допомога потрібна пацієнтам, які не змогли потрапити туди. Щодня до нас звертаються мінімум чотири людини. Це дає підстави вважати, що в лікарнях місць вистачає не всім», — прокоментувала Bird in Flight Леся Литвинова, волонтерка благодійного фонду «Свої», що працює з ковідними пацієнтами в Києві.

У Міністерстві охорони здоров’я заявили, що ліжок вистачає. Як пояснили кореспонденту Bird in Flight у відомстві, заповненість лікарень на 90% насправді означає, що з десяти ліжок, виділених для хворих на ковід, зайняті можуть бути дев’ять. У разі необхідності під інфекційні відділення переобладнають додаткові приміщення в лікарнях.

Головне — кисень

Андрій показує одну з палат: тут розміщуються п’ять хворих на ковід. Усі підключені до ШВЛ. Один лежить на животі, звісивши руку з ліжка, — вважається, що в такій позі легше дихати. Решта лежать на спині, втупившись у стелю. Перевернутися на живіт вони не можуть — бояться, що маска злетить і вони задихнуться.

Побоювання виправдані: COVID-19 насамперед вражає легені, пошкоджуючи в них альвеоли — бульбашки, які відповідають за газообмін з легеневими капілярами і наповнюють кров киснем. При захворюванні середнього і високого ступеня тяжкості організму бракує кисню і людина починає задихатися. Дихати без ШВЛ вона не може.

«Якщо пацієнти хочуть попити, вони знімають маску, роблять ковток, потім надягають її знову і двадцять хвилин приходять до тями».

Андрій пояснює: «Якщо пацієнти хочуть попити, вони знімають маску, роблять ковток, потім надягають її знову і двадцять хвилин приходять до тями».

Коли на твоїй голові капюшон захисного костюма та екран, співрозмовника ледве чутно. У палаті з працюючими ШВЛ і зовсім доводиться кричати: апарати гудуть, як промислові холодильники. Шуму додає писк датчиків, що спрацьовують кожного разу, коли маску прибирають від обличчя (пацієнти часто знімають її або поправляють, щоб почухати ніс або щоку). Після кількох днів на ШВЛ шкіра під маскою починає лущитися.

Одразу після збільшення кількості ковідних пацієнтів стало зрозуміло, що забезпечити медичні заклади апаратами ШВЛ — пів справи. Також важливо, щоб у кожній лікарні була розводка — система труб, що подає кисень у палати з ШВЛ. Доки не почалася пандемія, доступ до кисню був потрібен тільки в операційних та палатах інтенсивної терапії. Сьогодні потреба в розводці зросла, але швидко провести її в лікарні і палати не виходить: для цього потрібно робити капітальний ремонт, а закупівля будматеріалів вимагає проведення тендерів.

Але навіть у лікарнях, в яких розводка є, нерідко виникають проблеми з подачею кисню через нестабільний тиск у системі.

Андрій показує гайковий ключ, що висить на кисневій трубі в коридорі. «Якщо тиск дуже високий, ми прикручуємо вентиль. Якщо цього не зробити, апарати відключаться», — пояснює лікар.

Лікарі на всі руки

Місцями приміщення реанімації більше схоже на польовий шпиталь, ніж на відділення стаціонару. Щоб створити хоча б слабкий протяг, двері кімнат відчиняють навстіж. Біля стін звалені картонні коробки, в коридорі порожнє ліжко — робоче місце чергового лікаря.

Безлад частково пояснюється відсутністю санітарок. Після того як лікарні почали готувати до прийому ковідних хворих, більше п’ятдесяти співробітників звільнилися — в основному медсестри і санітарки. Тепер миттям підлоги в «червоній» зоні займаються лікарі. Вони ж годують пацієнтів, змінюють їм постіль і виносять судна.

«Тут у мирні часи був туалет, — показує Андрій на білі двері на початку коридору, — тепер це просто кімната з унітазом. Ним ніхто не користується. Лікарі не повинні знімати захисний костюм, тому ми терпимо. Пацієнти сюди не дійдуть — їм забракне повітря».

Після того як лікарні почали готувати до прийому ковідних хворих, більше п’ятдесяти співробітників звільнилися — в основному медсестри і санітарки.

Андрій чергує по дванадцять годин раз на три доби. Такий щільний графік дозволяє стежити за динамікою стану пацієнтів, а він змінюється швидко. «Найбільше в ковіді мене дивує його стрімкість. Сьогодні пацієнт стабільний, показники в нормі, а завтра ми біжимо його реанімувати», — розповідає лікар.

Смертність серед пацієнтів відділення інтенсивної терапії — 30%. У зоні ризику люди старше п’ятдесяти і пацієнти з хронічними захворюваннями: діабет, серцева недостатність, захворювання дихальної системи і патології ендокринної системи. Але іноді бувають винятки. Два дні тому у відділенні помер один із пацієнтів Андрія. Молодий чоловік, без «обтяжливих факторів для здоров’я».

«Йому було трохи більше тридцяти, ніяких хронічних болячок. Сатурація (рівень насиченості гемоглобіну крові киснем. — Прим. ред.) була майже в нормі, тому я готувався до того, щоб переводити його у звичайне ковідне відділення. Потім йому стало дуже погано, відкачати не змогли. Що трапилося, ми досі не знаємо. Можливо, відірвався тромб».

У зоні особливої ​​уваги

З початком пандемії медичні працівники стали однією з найбільших груп ризику. За даними ООН, кожен восьмий хворий на ковід — медик. Загальна кількість інфікованих лікарів у середині липня сягнула півтора мільйона. Крім ризику для фізичного здоров’я вони піддають себе стресу. Як результат, більше 20% медиків страждають на депресію, більше третини — на безсоння.

У відділенні Андрія на ковід перехворіла половина персоналу: влітку вірус виявили у кількох терапевтів, потім у медсестер і анестезіологів. Місяць тому заразився і сам Андрій. Усі інфіковані перенесли хворобу в легкій формі. В якості фінансової допомоги адміністрація заплатила кожному по 7 тисяч гривень.

«В інтернеті пишуть, що лікарі спеціально заражаються ковідом, щоб отримати надбавку до зарплати. Тим, хто це стверджує, можу відповісти: два тижні з температурою не варті цих грошей», — каже Андрій.

Сьогодні лікарі відділень, які приймають пацієнтів з ковідом, щотижня здають ПЛР-тест. Аналізи оплачує адміністрація лікарні. Вона ж надає лікарям засоби захисту. Андрій каже, що після того, як його лікарня почала приймати ковідників, з’явилися всі необхідні медикаменти. «Не пам’ятаю, щоб коли-небудь полиці були настільки забиті ліками, як зараз».

Кинувши всі сили на боротьбу з ковідом, система охорони здоров’я залишає без уваги лікарні, не призначені для прийому ковідних пацієнтів. В онкологічному відділенні однієї з київських лікарень медпрацівники купують маски за свої гроші. Ізольованих палат для тих, у кого ковід, тут немає. У результаті лікарі та інші пацієнти регулярно заражаються COVID-19. Згідно з регламентом, приймати хворих з позитивним результатом ПЛР адміністрація не може. Але система, покликана захистити лікарів, не працює. Близько 30% ПЛР дають помилковий негативний результат. У пацієнтів симптоми корони часто виявляються вже в лікарні, помітити їх одразу складно.

Близько 30% ПЛР дають помилковий негативний результат. Симптоми корони часто виявляються у пацієнтів уже в лікарні.

«Нещодавно одна пацієнтка, яка проходила курс хіміотерапії, скаржилася на високу температуру, слабкість і біль у ногах. Температура при „хімії“ — звичайна справа. Біль у ногах ми списали на діабет, на який вона хворіє. Коли у пацієнтки почався кашель, ми зрозуміли, що у неї ковід, але було запізно. За кілька днів вона могла заразити багатьох — і лікарів, і пацієнтів. Довелося її відправити додому», — розповідає лікарка відділення Ольга (ім’я змінено на прохання героїні).

У серпні відділення закрили на карантин на кілька тижнів, відправивши пацієнтів по домівках. Минулого тижня ковід виявили у ще однієї пацієнтки. Чи будуть закривати відділення знову — поки незрозуміло.

«Цікаво, що на перебіг онкозахворювання ковід може і не впливати, — зазначає Ольга. — Бували випадки, що пацієнти, ослаблені „хімією“, переносили COVID-19 легше, ніж медпрацівники, які їх лікували».

Статистика проти прогнозів

За словами міністра охорони здоров’я Максима Степанова, подальші дії відомства будуть залежати від кількості інфікованих. Розглядають чотири рівні небезпеки. Перший — це 5-7 тисяч хворих на добу. Міністр запевняє, що такий рівень навантаження система охорони здоров’я здатна витримати. Другий (який фіксують зараз) — 8-10 тисяч випадків. На цьому етапі міністерство встановить у лікарнях додаткові 52 тисячі місць. Третій — 11-15 тисяч випадків на добу: у країні буде введено жорсткий карантин і відкриються польові шпиталі. Четвертий — 20 тисяч випадків на добу. На цьому етапі лікарям доведеться вирішувати, кому з хворих надавати допомогу. Коли Україна може досягти такої позначки, офіційно не уточнюють.

Для прогнозу розвитку пандемії дослідники Київської школи економіки використовують модель SEIR (Susceptible — Exposed — Infectious — Removed). За даними дослідників, в Україні, як і в усьому світі, офіційна статистика враховує тільки 30% усіх випадків зараження: багато людей хворіють безсимптомно, тому не здають аналізи. Крім того, лабораторії не встигають опрацювати всі тести. Як відзначають експерти, кожного дня в черзі на обробку залишається кілька десятків тисяч аналізів. Позитивних серед них у середньому 7-8 тисяч. Модель SEIR враховує всі випадки інфікування.

За розрахунками дослідників, позначку у 20 тисяч захворювань на добу Україна пройшла ще 5 жовтня. Сьогодні реальна кількість може сягати 35 тисяч на добу. Відмітка у 20 тисяч в офіційній статистиці буде відповідати 60-80 тисячам у реальності.

Позначку у 20 тисяч захворювань на добу Україна пройшла ще 5 жовтня. Сьогодні реальна кількість може сягати 35 тисяч на добу.

Старший дослідник департаменту економіко-політичних досліджень Київської школи економіки та автор моделі Юрій Ганіченко впевнений: Кабінет міністрів реагує на пандемію реактивно, а не проактивно. Замість того щоб керуватися динамічними трендами і прогнозами, чиновники кидають сили на боротьбу з наслідками.

«Згідно з офіційною статистикою, за час пандемії в Україні від ковіду померло більше 7 тисяч чоловік. Якщо уряд не посилить карантин, до кінця року цей показник досягне 20 тисяч», — говорить Ганіченко.

Чекаємо

У міністерстві визнають, що кроків, які робить уряд, недостатньо. Але в той же час зазначають, що в поширенні ковіду винна не тільки держава.

«Є підстави вважати, що найгарячіша пора почнеться в січні. Незважаючи на застереження, люди все одно будуть святкувати Новий рік. Результати урочистостей ми відчуємо після різдвяних свят», — говорить співробітник міністерства.

Максим Степанов не виключає, що найближчим часом в Україні введуть «карантин вихідного дня». Він полягає в тому, що магазини, кафе і кінотеатри будуть відчинені тільки в робочі дні. Таким чином міністерство охорони здоров’я планує «розірвати ланцюг передачі хвороби».

Виходячи з «червоної» зони, Андрій знімає маску і кладе її в контейнер з дезинфікуючим засобом. Після знімає костюм і рукавички. У те, що частковий карантин допоможе знизити кількість заражених, він не вірить і вважає, що ситуація з коронавірусом в Україні може бути такою ж, як в Італії.

«Якщо раніше люди переживали через ковід, то тепер не заморочуються: ходять по закладах, їздять у маршрутках без маски. Навіть моя мама не звертає уваги на мої застереження. Коли я говорю їй, що потрібно бути обережною, вона відмахується», — зізнається він.

Вийшовши на перекур у двір, Андрій вказує на два корпуси лікарні. Каже, що, якщо ситуація погіршиться, в них будуть розміщувати ковідних хворих. Після паузи поправляється: «Не „якщо“, а „коли“».

Фото: Євген Малолєтка, спеціально для Bird in Flight.