«„Бабин Яр. Контекст“ викличе пекельний срач в Україні»: Журналісти і кінокритики — про новий фільм Сергія Лозниці
Фільм «Бабин Яр. Контекст» заснований на архівних матеріалах і створений за підтримки Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр». Стрічка розповідає про вбивства євреїв нацистами в Києві у роки Другої світової війни і про події, які цьому передували. Прем’єра відбулася 11 липня поза основною програмою Каннського кінофестивалю.
Незабаром після прем’єри режисер фільму Сергій Лозниця дав інтерв’ю журналісту Лук’яну Галкіну. У розмові Лозниця серед іншого сказав, що жителі Києва не чинили опір масовим розстрілам євреїв під час Другої світової. Поки в соцмережах обговорювали висловлювання режисера, картина удостоїлася нагороди Каннського кінофестивалю. Премія «Золоте око», яку присудили стрічці, існує з 2015 року — її вручають за найкращий документальний фільм.
***
Як для фільму, в назві якого є слово «контекст», контексту якраз недостатньо.
Колумніст, кінокритик, головний редактор і ведучий шоу «Це розкіш» на «Радіо НВ».
— «Бабин Яр. Контекст» знятий у фірмовому стилі Лозниці, в документальних фільмах якого немає закадрового тексту і мінімум титрів із поясненням того, що відбувається на екрані.
Мені здається, що саме в цій картині режисер переоцінює знання глядачів про події в період із 1941 по 1943 рік. Скажімо, стрічка відкривається сценами вибухів — і ми повинні здогадатися, що нам показують відхід радянських військ, які підривали за собою мости.
Як для фільму, в назві якого є слово «контекст», контексту якраз недостатньо. Ніде не пояснюється, чому Львів вітав гітлерівські війська: українські націоналістичні сили сподівалися отримати державність у рамках фашистської Німеччини. «Бабин Яр. Контекст» викличе запеклі дискусії після своєї прем’єри в Україні, або, як прийнято зараз говорити, — пекельний срач.
***
Це насправді художній фільм, а не документ — арт-проєкт, провокація.
Програмний координатор Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість».
— Безумовно, це дуже талановита робота для занурення в реалії. Але коли Лозниця, представляючи фільм, говорить, що зняв картину власними силами за допомогою спонсорів або партнерів, а Україна хоч не заважала, але і не допомагала, це створює небезпечний контекст. Може скластися враження, що у нас хтось не хоче, щоб правду про Україну почули у світі. Насправді люди протестують не тому, що хочуть приховати інформацію про участь українців у вбивстві євреїв. Претензія до того, хто саме робить проєкт і за які гроші.
Це насправді художній фільм, а не документ. Він не покликаний підняти пласт історії. Це скоріше художній твір, арт-проєкт, провокація. Ми трохи говорили з Лозницею, і його мотивація мені зрозуміла: він хотів би, щоб обробка інформації, пов’язаної з трагедією Бабиного Яру, відбувалася швидше. У цьому є логіка, але Лозниця забуває про контекст, в якому зараз перебуває Україна, про війну, яку проти нас веде Росія. Іноді, намагаючись зробити добру справу, ми говоримо правду і забуваємо про наслідки, які ця правда матиме, і про те, яким чином вона буде подана.
Як для художника це вражаючий фільм, зроблений професійно і якісно. Засобами зображення і монтажу Лозниця створює візуальний наратив. Це і є кіно, яке навіть не потребує слів. Візуально витончена, чітка і сильна розповідь. У цілому картині більше підійшла б назва «Бабин Яр. Без контексту».
***
Українському глядачеві буде важко оцінювати суто «творчу» складову картини.
Продюсер, голова міжнародного відділу Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість».
— «Контекст» — це ніби слово-паразит, принаймні в серйозній історичній науці. Багато в чому контекст є конструктом, і у випадку фільму Лозниці конструктом дуже вибірковим і обмеженим, тенденційним відповідно до ізраїльської історіографії та політичного порядку денного. А також дуже змішаним і непослідовним. Гадаю, якоюсь мірою це продиктовано наявними архівними матеріалами. У картині фігурують Львів, Київ, Харків, Луцьк, де ситуація була різна і чий регіональний контекст також відрізняється, але у фільмі він зовсім не поданий.
На прем’єрному показі, як це прийнято в Каннах, були овації. Сергій Лозниця представив фільм частково як розкриття певної «правди» про Бабин Яр. Саме тому я і говорю про досить вузький погляд на ті події.
Варто відзначити, що стрічку, незважаючи на тривалість і архівну специфіку, легко дивитися через вдалий темпоритм і взагалі майстерну роботу. Утім, як би ми не хотіли, немає нічого поза політикою. Тому важко оцінювати суто «творчу» складову картини, особливо українському глядачеві.
Загальне враження — цей фільм до серйозної дискусії та співпереживання призвести не може; скоріше, він призведе до взаємних образ у медіа і буде зведений у ранг провокації.
***
При всій майстерності режисера контекст у картини досить радянський.
Кінокритикиня, членка журі Міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI
— Цей фільм — хроніка, змонтована без будь-яких коментарів, що стилістично продовжує «Процес». При всій майстерності режисера контекст у картини досить радянський: історія викладена як у старих підручниках.
У фільмі є прямі звинувачення націоналістів. Він починається з зустрічі нацистів у Львові із квітами і гаслами «Слава Гітлеру, слава Мельнику». Цей контекст там досить активно присутній, хоч і не прямо, — Лозниця ніколи не робить прямих заяв у лоб. В інтерв’ю та коментарях він підкреслює, що це наша спільна з росіянами історія і спільний простір. Так, назву фільму транскрибовано з російської мови, а в Каннах картина була представлена з російським режисером (Іллею Хржановським. — Прим. ред.).
Зйомки страчених людей у в’язниці на Лонцького — те, через що німців і зустрічали з квітами у Львові, — теж є. Узагалі, у фільмі зібрані дуже сильні кадри з хроніки, серед них — багато рідкісних. Наприклад, зйомка підриву Хрещатика: раніше було прийнято мовчати про те, що радянська влада підірвала Хрещатик, а кадри хроніки це підтверджують.
Фото: Продюсерка Марія Шустова, режисер Сергій Лозниця і продюсер Ілля Хржановський на Каннському кінофестивалі, 11 липня 2021 року / Valery Hache / AFP