Пігулка щастя: Як «Прозак» змусив світ полюбити депресію

Діагноз «клінічна депресія» почали ставити півтора століття тому, сьогодні він уже другий за поширеністю у світі. На цей розлад страждають близько 300 мільйонів людей. Кожен шостий із важкою формою депресії ризикує покінчити життя самогубством. Незважаючи на складність захворювання, зараз воно не вважається невиліковним, і за це ми повинні бути вдячні «Прозаку» — препарату, який змінив уявлення про депресію.

Невиліковна хвороба

Тривалий час медицина не знала, як допомогти людям у депресії: у Середньовіччя її лікували молитвами, в епоху Відродження — вегетаріанством. Тільки у XIX столітті лікарі зрозуміли, що головна причина депресії — збій у нервовій системі. Пацієнтам стали виписувати психоактивні речовини стимулюючої дії, такі як алкоголь, опіум, кокаїн, із часом — барбітурати, що мають седативний ефект. Вони не лікували хворобу, а тільки тимчасово знімали симптоми, викликаючи при цьому залежність.

Випадкове відкриття

Прорив у боротьбі з депресією трапився на початку 50-х, коли у США проходили дослідження препарату від туберкульозу іпровізиду. Ліки зі своїм завданням справлялися погано, але у них виявили незвичайну побічну дію: після їх прийому до хворих на туберкульоз повертався апетит, у них підіймався настрій. Як згадували лікарі, «пацієнти танцювали незважаючи на дірки в легенях». Психіатри, що взялися вивчати іпровізид, підтвердили його психоактивні властивості. Так з’явився новий клас ліків — антидепресанти.

Перші такі препарати були дуже токсичними і мали багато побічних дій. Пацієнти, які їх приймали, страждали від проблем із серцем, зайвої ваги і загальмованості рефлексів. Проте допомагали ліки далеко не всім.

Перші антидепресанти мали багато побічних дій. Пацієнти, які їх приймали, страждали від проблем із серцем, зайвої ваги і загальмованості рефлексів.

На початку 70-х низка фармацевтичних компаній приступили до розробки препарату від депресії нового покоління, що не має таких неприємних побічних дій. Його першовідкривачем став Девід Т. Вонг, науковий співробітник американської фармацевтичної компанії Eli Lilly. Тривалий час Вонг займався вивченням механізмів зворотного захоплення серотоніну — нейромедіатора, що відповідає, крім іншого, за емоційний фон людини. Завданням дослідника було знайти речовину, яка б запобігала всмоктуванню серотоніну нейронами головного мозку. Відкрити її вдалося в 1972 році, речовина отримала назву флуоксетин.

На відміну від антидепресантів старого зразка, що подібно до зброї масового ураження діяли на всі нейромедіатори одразу, флуоксетин працював вибірково. Пацієнти могли більше не боятися загальмованості; здавалося, проблема побічних ефектів вирішена.

Убивчий маркетинг

Ще однією перевагою нового препарату було те, що крім зворотного захоплення він також блокував захоплення норадреналіну, тобто діяв на нервову систему як стимулятор. Тому в Eli Lilly резонно вирішили продавати флуоксетин не як антидепресант, а як препарат для поліпшення настрою. У компанії хотіли, щоб покупці не думали про те, що беруть ліки. Флуоксетин мав асоціюватися з енергійністю і бадьорістю, тому першим кроком у його просуванні стала зміна назви. Це завдання доручили компанії Interbrand, серед клієнтів якої були Sony, Microsoft і Nintendo. Завдяки їй флуоксетин і став «Прозаком».

Наприкінці 70-х Eli Lilly представила препарат управлінню продовольства і медичних засобів США. Розгляд заявки розтягнувся на десять років. Чиновників відомства бентежило, що «Прозак» мав радше стимулюючу, ніж седативну властивість. Незважаючи на це, його все-таки схвалили, й у грудні 1987 року ліки вийшли на ринок.

Культ печалі та радості

У перший же рік обсяг продажів «Прозаку» у США склав $350 мільйонів, у світі — $2,6 мільярда. Препарат остаточно переконав людство в тому, що депресія не вирок, як вважали раніше, а щастя — не абстрактне поняття, а стан, якого можна досягти за допомогою таблеток.

«Прозак» остаточно переконав людство в тому, що депресія не вирок, як вважали раніше, а щастя можна досягти за допомогою таблеток.

Популярності ліків сприяла й увага з боку ЗМІ. Так, 18 грудня 1989 року New York Magazine вийшов із пігулками «Прозаку» на обкладинці. Заголовок проголошував Buy-Buy Blues («Прощавай, хандро»). Після цього про таблетки написали чи не всі великі журнали того часу.

Маркетингова задумка Eli Lilly спрацювала. Американці сприймали препарат як енергетик, випивши який можна було стати продуктивнішим. Здавалося, що ліки полюбила вся країна, в тому числі й лікарі. У 1993 році психіатр Пітер Крамер опублікував книгу «Слухаючи „Прозак“», яка стала бестселером The New York Times. У ній автор припустив, що препарат не тільки дозволяє справлятися з депресією, а й здатний зробити посередню людину більш яскравою, сором’язливу — відкритою і товариською, а амбітному працівникові може допомогти піднятися кар’єрними сходами. Після публікації книги продажі таблеток виросли ще на 15%.

Пік популярності «Прозаку» припав на 90-і — про препарат заговорили коміки й письменники. «Коли у Нью-Йорку починаються свята? Коли наркодилери починають продавати більше „Прозаку“, ніж креку» — цей жарт прозвучав у вечірньому шоу Девіда Леттермана в 1994-му. У тому ж році письменниця Елізабет Вурцель опублікувала книгу «Нація „Прозаку“», в якій розповіла про досвід боротьби з клінічною депресією. Робота Вурцель вважається одним зі зразків романтизації образу не тільки «Прозаку», а й антидепресантів у цілому.

«Прозак» проник і в музику. У 1996-му рок-гурт Mr. T Experience випустив пісню That Prozac Moment, в якій ефект від прийому препарату порівнювали з миттю швидкоплинного щастя, коли можна забути про все. Також ліки згадуються в композиціях Aerosmith, Pixies, Red Hot Chili Peppers, Ніла Даймонда, Ніка Кейва та інших артистів.

Любов незважаючи ні на що

Коли в 1997 році соліст гурту INXS Майкл Гатченс звів рахунки з життям, у ЗМІ написали, що зірку вбив «Прозак». Справа музиканта стала одним із декількох десятків випадків самогубств, що прокотилися Сполученими Штатами, й усі їх пов’язували зі вживанням флуоксетину. Eli Lilly почала отримувати позови. Пізніше з’ясувалося: про те, що препарат може підвищувати ризик самогубства, в компанії знали ще на етапі клінічних випробувань. Особливо він був небезпечний для підлітків.

Як таблетки, створені для лікування депресії, могли штовхати людей на самогубство? Припускали, що суїцидальні думки були у пацієнтів, які звели рахунки з життям, ще до початку прийому препарату, але через пригніченість їм бракувало сил реалізувати задумане. «Прозак» усього лише став джерелом енергії. Захисники препарату стверджували: у смертях винні не ліки, а захворювання. Утім, за даними The Guardian, засіб може викликати суїцидальні думки й у людей, які не страждають на депресію.

Про те, що препарат може підвищувати ризик самогубства, в компанії знали ще на етапі клінічних випробувань.

У 2001 році, коли патент Eli Lilly на виготовлення «Прозаку» закінчився, ринок заповнили препарати конкурентів, створені на основі флуоксетину. Побічних ефектів у антидепресантів нового покоління було ще менше. Проте і сьогодні «Прозак» поряд із ними залишається одним із найефективніших засобів для боротьби з депресією.

Скандали, пов’язані з препаратом, змусили медичну спільноту та ЗМІ більш критично ставитися до антидепресантів — їх більше не вважають панацеєю. У 2008 році опублікували дослідження, яке доводить, що препарати від депресії ефективні при важких проявах хвороби, але при легких діють ледь помітніше за плацебо. Підлягали ревізії й підходи фармацевтичних компаній до просування антидепресантів на ринку. The Guardian вважає, що виробники часто не публікують результати своїх досліджень або, що ще гірше, впливають на них. Нерідко компанії за допомогою реклами змінюють уявлення про захворювання, переконуючи суспільство в тому, що приводом для занепокоєння є навіть незначні порушення сну і зміни настрою.

Проте очікують, що до кінця 2024 року світовий ринок антидепресантів перевищить позначку у $18 мільярдів, при цьому значна частина прибутку припаде на флуоксетин. Що ж робить такі препарати настільки популярними?

Як пише у книзі «Великі ліки» Владислав Дорофєєв, це прагнення людини отримати простий та універсальний засіб від тривоги і самотності. Часу для копань у собі сучасні люди не мають.

Фото: Stephen Chernin / Getty Images North America / Getty Images via AFP