Як Ле Корбюзьє змусив усіх ненавидіти сучасну архітектуру
Шарль-Едуар Жаннере-Грі зростав у родині годинникового майстра у місті Ла-Шо-де-Фон, розташованому у франкомовній частині Швейцарії. Аскетична естетика протестантизму, що оточувала майбутнього архітектора з дитинства, вочевидь вплинула його діяльність. Усе життя він сповідував відмову від розкоші та утилітарність.
У 1917 році Жаннере-Грі переїхав до Парижа, де змінив важковимовне ім’я на Ле Корбюзьє і разом із двоюрідним братом розпочав архітектурну практику. Спочатку замовлень у молодого фахівця було мало, зате ідей — безліч. У переосмисленні простору для життя його цікавило буквально все, аж до найдрібніших деталей інтер’єру. У Парижі він займався предметним дизайном і створював меблі — ці зразки досі зустрічаються у дизайнерських проєктах, оскільки вони доречні практично скрізь.
Епатажний новатор
Ле Корбюзьє не був першим, хто поставив красу чистої геометричної форми вище за оздоблення та декор — основні архітектурні елементи з часів Стародавньої Греції. Після Першої світової Європа активно шукала ідеї для облаштування нового світу, оскільки старий лежав у руїнах. І багато архітекторів відгукнулися на цей запит: Адольф Лоос — в Австрії, Вальтер Гропіус і Міс ван дер Рое — у Німеччині, Костянтин Мельников — у СРСР. Але саме Ле Корбюзьє зробив модернізм дійсно популярним явищем, і багато в чому завдяки своїм досить спірним ідеям.
Ле Корбюзьє був не першим, хто поставив форму вище за декор, але саме він зробив модернізм популярним, багато в чому завдяки своїм спірним ідеям.
Наприклад, для архітектурно-мистецької виставки «Осінній салон» у 1922 році майстерня Ле Корбюзьє підготувала проєкт міста нового типу на три мільйони людей. У «Сучасному місті» не було звичних кварталів або розгалуженої мережі вулиць, а висотки, що стояли окремо, об’єднувало кілька основних магістралей. Жителі ж отримували весь вільний простір між будинками із розбитими парками. У центрі було кілька однакових 50-поверхових хмарочосів хрестоподібної форми.
Пізніше цей проєкт трансформувався у план радикальної перебудови Парижа: архітектор запропонував знести центр міста та заповнити його гігантськими вежами. Проєкт назвали «План Вуазен» за ім’ям виробника автомобілів Габрієля Вуазена, якому імпонували ідеї архітектора. Ле Корбюзьє шукав підтримку саме серед великих автовиробників, вважаючи, що їх має цікавити перепланування міст. Йому здавалося, що, розділивши автомобілі та пішоходів, віддавши першим вулиці, а другим — парковий простір, можна буде вирішити наростаючі проблеми з шумом і забрудненням повітря, які приносила поступова автомобілізація.
Але парижани ідею не сприйняли. Дехто ще пам’ятав перепланування міста за проєктом барона Османа у 1860-х, і думка про те, що все знову треба перебудовувати, здавалася надто радикальною. Влада відкинула пропозицію Ле Корбюзьє, зате до нього потяглися багаті приватні клієнти, яким подобалася його сміливість. Реалізувати свої містобудівні амбіції архітектору вдалося лише на схилі кар’єри, в 1950 році. Тоді він на замовлення прем’єр-міністра Індії Джавахарлала Неру спроєктував місто Чандігарх, майбутню столицю штату Пенджаб. Зараз це одне з найкомфортніших міст країни, хоча його і критикують за колоніальний підхід до проєктування, що не враховує класового поділу в індійському суспільстві та звичного способу життя місцевих.
У другій половині 1920-х Ле Корбюзьє займався переважно приватними віллами. Найвідоміша — вілла Савой, побудована на замовлення бізнесмена П’єра Савой у передмісті Парижа 1930 року. Мінімалістичний дизайн будівлі для свого часу виглядав зухвало авангардно. Це чудовий приклад архітектурних ідей Ле Корбюзьє навіть незважаючи на проблеми з реалізацією: плаский дах швидко почав текти через недосконалість будівельних технологій.
Головний теоретик
У середині 1920-х Ле Корбюзьє сформулював «П’ять відправних точок сучасної архітектури». Ці принципи пізніше стали основою проєктування всієї модерністської архітектури ХХ століття.
- Будівля піднята над землею на колонах, тим самим звільняється місце для гаража або збільшується площа саду.
- Пласка експлуатована покрівля, на якій може бути місце для відпочинку або сад.
- Вільне планування. Навантаження будівлі розподіляється на опорні залізобетонні колони, а стіни більше не є тримальними. Це дозволяє експериментувати з інтер’єрами.
- Стрічкове скління. Завдяки тому що фасад уже не конструктивний елемент, який несе навантаження, вікна можуть бути будь-якої форми та висоти. Це дозволяє забезпечити більше світла у приміщенні.
- Також фасад можна виконувати з легких матеріалів та робити його будь-якої форми, оскільки це не вплине на стійкість будівлі.
Правила, придумані Ле Корбюзьє, лягли в основу всієї сучасної архітектури.
Ще одна розробка Ле Корбюзьє, що збагатила теорію архітектури, — система пропорцій модулер, створена ним у 1948 році. Це набір рекомендацій щодо організації простору, які ґрунтуються на середньостатистичних розмірах людського тіла. З його допомогою можна визначити необхідну висоту стель або, наприклад, розміри приміщення.
Загалом за своє життя Ле Корбюзьє написав 50 книг з архітектури. Незважаючи на те що багато із запропонованих ним містобудівних ідей не пройшли перевірку часом, його внесок у теорію архітектури, безперечно, цінний. «П’ять відправних точок» досі тією чи іншою мірою слугують архітекторам керівництвом при проєктуванні.
Батько хрущовок
У СРСР уважно стежили за творчістю Ле Корбюзьє. У 1920-х залізної завіси не існувало, і молода радянська держава активно вбирала прогресивні тенденції Заходу. Тож Ле Корбюзьє запросили до Москви для участі в архітектурному конкурсі та обміну досвідом із радянськими колегами. У цих зустрічах брав участь і Георгій Градов, який пізніше, у 1954 році, написав листа Хрущову про необхідність усунення надмірностей в архітектурі. Це стало поштовхом для відмови від пишного сталінського стилю і запустило ланцюжок подій, який призвів до появи хрущовок у наших містах.
Сказати, що Ле Корбюзьє вигадав хрущовки, було б надто сміливим перебільшенням. Усе ж таки його житлові проєкти відрізнялися індивідуальним дизайном, були продумані у плані комфорту і мали сади на дахах (щоправда, висота стель у квартирах становила 2,26 метра). Те, якими Ле Корбюзьє бачив житлові приміщення у багатоквартирних будинках, можна зрозуміти на прикладі його проєкту «Житлова одиниця» у Марселі, реалізованого у 1952 році. Тут крім квартир як для одинаків, так і для сімей є громадські простори й соціальна інфраструктура, а дах — це прогулянкова зона з басейном.
Будинки Ле Корбюзьє мали сади на дахах та соціальну інфраструктуру, але висота стель у них становила 2,26 метра.
Проте заперечувати вплив франко-швейцарського архітектора на появу безликих панельних районів також не можна. Після Другої світової війни підходи, вперше сформульовані в «Сучасному місті» Ле Корбюзьє у 1922 році, тією чи іншою мірою застосовували по всьому світу. Йдеться, наприклад, про відмову від кварталів на користь житлових блоків, що стоять окремо, і розуміння вулиць як автомобільних магістралей.
Критикувати подібні методи міського планування на Заході розпочали ще у 1960-х. Тоді стало очевидним, що прагнення Ле Корбюзьє створити нове місто, підпорядковане лише його, проєктувальника, геніальному задуму, злегка утопічне. На практиці вільні території між окремими житловими будинками часто заповнювалися не парками, а пустирями, і нечисленні магістральні вулиці перетворювалися на простір для автомобілів, які витісняли пішоходів. Схожі одна на одну типові споруди ускладнювали орієнтацію та робили весь міський простір однаковим. Однаково нудним.
Вільні території між житловими будинками заповнювалися пустирями, вулиці перетворювалися на простір для автомобілів, які витісняли пішоходів.
Іронічно, що подібна спадщина належить людині, яка у своїй творчості прагнула уникнути нудьги й буденності. Ле Корбюзьє, який виріс у невеликому гірському містечку, вважав його занадто сонним та провінційним. Він і перебрався до Парижа, щоб реалізувати творчий потенціал без впливу набридлих догм. Тож для свого часу архітектор був справжнім бунтарем та порушником спокою.
Останній шедевр
Свій головний шедевр Ле Корбюзьє створив уже наприкінці кар’єри. У пізні роки він відійшов від чистого пуризму і став експериментувати з формами. Узятися за проєктування католицького собору у французькому місті Роншан архітектор, будучи нерелігійною людиною, погодився лише за умови, що церква надасть йому повну творчу свободу.
У результаті вийшла бетонна споруда з дахом, що нагадує мушлю, спрямовану гострим кінцем угору. Автор не став дотримуватися суворості форм і навіть попрацював з образами — форма покрівлі схожа на долоні, складені для молитви. Жителі Роншана спочатку протестували проти такої авангардної будівлі. Проте об’єкт виявився настільки вдало вписаним у міське середовище, що одразу привернув увагу любителів архітектури. Масивний на вигляд дах тримається на декількох тонких колонах, утворюючи щілину під стелею, — здається, ніби конструкція ширяє. Стіни перебільшено товсті, з безліччю невеликих отворів різного розміру, що зсередини нагадує зоряне небо. Усе це робить будівлю особливо виразною, і зараз вона є одним із найвідоміших архітектурних об’єктів ХХ століття.