Без надії сподіваюсь: Фотожурнал, присвячений українцям

На початку вторгнення Грант Левандовскі приїхав до України, щоб допомогти організації, яка опікується сиротами з інвалідністю у Житомирі. Уже за кілька днів усі вони були змушені тікати від війни до Німеччини.

У безпечному місці Грант почав думати, як ще він може допомогти. Так з’явився журнал «Сподіваюсь» (To Hope). У ньому зібрані знімки понад 30 фотографів, переважно з України, які документували мирне життя протягом останніх двадцяти років. Кошти від продажу видання підуть на підтримку волонтерських організацій Kyiv Angels та «Лівий берег», що надають підтримку постраждалим від війни.

— Під час моєї двадцятигодинної подорожі з Варшави до Житомира було багато дивних моментів. Я пам’ятаю, як уночі перетинав польсько-український кордон, потім під’їжджав до свого першого блокпоста і чув віддалені постріли. Як зустрічав військових та цивільних, що були готові захищати свою землю від російських загарбників. Ці переживання відкрили мені очі й моє серце українському народу, я усвідомив його витривалість і відданість своїй культурі.

Протягом п’яти днів мого перебування в Україні ми пережили два вибухи поблизу нашого будинку. Ніколи не забуду звуки ракети, що наближається, і вид нічного неба, яке стає помаранчевим. Цей досвід, а також новини про звірства російських солдатів проти мирного населення змусили нас тікати у безпечне місце.

Я знав кількох українських фотографів, решту знайшов через рекомендації та в інстаграмі. Загалом мені надіслали понад 300 світлин. При відборі знімків я в першу чергу зосереджувався на темі надії.

Спілкуючись із українцями та фотографами для цього проєкту, я почав помічати, що їх об’єднує. Те, як конфліктує надія на мирну і прекрасну післявоєнну Україну й усвідомлення нинішньої реальності руйнувань, хаосу, трагедії та війни. Але боротьба українського народу дає прозвучати голосу стійкості та надії. Я не українець і не знаю, як це — бути вигнаним із дому. Але щодня, коли я бачу, наскільки витривалий український народ, це дає мені надію на відновлення і ще кращу Україну в майбутньому.

Я думав про те, як можна використовувати фотографію для висвітлення цієї боротьби, як вона може допомогти. І вирішив випустити журнал, у якому було б усе складне і прекрасне. Сподіваюся, цей маленький, але амбітний проєкт побачать у світі, адже фотографія дає простір для роздумів.

Я вирішив випустити журнал, у якому було б усе складне і прекрасне.

Фото на обкладинці: Катерина Кіртока