
Без надії сподіваюсь: Фотожурнал, присвячений українцям
На початку вторгнення Грант Левандовскі приїхав до України, щоб допомогти організації, яка опікується сиротами з інвалідністю у Житомирі. Уже за кілька днів усі вони були змушені тікати від війни до Німеччини.
У безпечному місці Грант почав думати, як ще він може допомогти. Так з’явився журнал «Сподіваюсь» (To Hope). У ньому зібрані знімки понад 30 фотографів, переважно з України, які документували мирне життя протягом останніх двадцяти років. Кошти від продажу видання підуть на підтримку волонтерських організацій Kyiv Angels та «Лівий берег», що надають підтримку постраждалим від війни.

Американський фотограф, волонтер. Співпрацює з неурядовою організацією Wide Awake International, що опікується людьми з інвалідністю в Україні.
— Під час моєї двадцятигодинної подорожі з Варшави до Житомира було багато дивних моментів. Я пам’ятаю, як уночі перетинав польсько-український кордон, потім під’їжджав до свого першого блокпоста і чув віддалені постріли. Як зустрічав військових та цивільних, що були готові захищати свою землю від російських загарбників. Ці переживання відкрили мені очі й моє серце українському народу, я усвідомив його витривалість і відданість своїй культурі.
Протягом п’яти днів мого перебування в Україні ми пережили два вибухи поблизу нашого будинку. Ніколи не забуду звуки ракети, що наближається, і вид нічного неба, яке стає помаранчевим. Цей досвід, а також новини про звірства російських солдатів проти мирного населення змусили нас тікати у безпечне місце.

Саша Маслов, із серії «Немовлята війни», Київ, 2022 рік

Назар Фурик, Львів, березень 2022 року

Женя Тріфонова, Очаків, Миколаївська область, 2021 рік

Антон Орехов, Коростишівський каньйон у Житомирській області, 2021 рік

Даниїл Котляр, Under the blue sky, 2019 рік

Алек Сот, із книги I Know How Furiously Your Heart is Beating, Одеса, 2019 рік

Крістофер Нанн, Білицьке, Донецька область, 2018 рік

Деніел Хад, Широкине, 2015 рік
Я знав кількох українських фотографів, решту знайшов через рекомендації та в інстаграмі. Загалом мені надіслали понад 300 світлин. При відборі знімків я в першу чергу зосереджувався на темі надії.
Спілкуючись із українцями та фотографами для цього проєкту, я почав помічати, що їх об’єднує. Те, як конфліктує надія на мирну і прекрасну післявоєнну Україну й усвідомлення нинішньої реальності руйнувань, хаосу, трагедії та війни. Але боротьба українського народу дає прозвучати голосу стійкості та надії. Я не українець і не знаю, як це — бути вигнаним із дому. Але щодня, коли я бачу, наскільки витривалий український народ, це дає мені надію на відновлення і ще кращу Україну в майбутньому.
Я думав про те, як можна використовувати фотографію для висвітлення цієї боротьби, як вона може допомогти. І вирішив випустити журнал, у якому було б усе складне і прекрасне. Сподіваюся, цей маленький, але амбітний проєкт побачать у світі, адже фотографія дає простір для роздумів.
Я вирішив випустити журнал, у якому було б усе складне і прекрасне.

Артем Надьожин, Київ, 2022 рік

Дом Маркер, літнє сонцестояння, Тернопіль, червень 2022 року

Єлизавета Букреєва, з серії Where I Was Born, 2020—2021 роки

Яна Сідаш, село Гребенів у Карпатах, 29 липня 2020 року

Сара Блесенер, із серії Ukrainian Female Soldiers, 2016 рік

Ігор Чекачков, з серії Daily Lives, Україна, 2013 рік

Олена Ємчук, із книги «Гідропарк», 2011 рік

Клодін Дорі, з книги «Артек: літо в Криму», Крим, Україна, 2004 рік
Фото на обкладинці: Катерина Кіртока