Знімати депортацію у 40-х забороняли — ось романтично-детективна історія українця, який усе ж спробував

— Операцію «Захід» планували провести всього за один день, 21 жовтня 1947 року, однак процес депортації розтягнувся ледь не на тиждень. Людям давали всього кілька годин на збори, їхнє майно конфісковували або просто розграбовували. На підводах та вантажівках їх відвозили до найближчих залізничних станцій і там розподіляли по товарних вагонах, так званих телятниках. Майже третину депортованих становили діти до 15 років.

Однією з причин депортації була потреба в дешевій робочій силі для вугільної промисловості Союзу. Тому 78% вивезених українців потрапили до вугільних регіонів — Кемеровської, Челябінської чи Молотовської областей.

Ми вже два роки зустрічаємося зі свідками тих події та оцифровуємо фотографії з приватних архівів. За весь час нам, як і іншим дослідникам, так і не вдалося знайти жодного знімка з самого процесу депортації. Але одного разу ми натрапили на слід.

У звіті про результати операції «Захід» у Рівненській області є така згадка: «До числа фактів, які заслуговують на увагу, варто віднести фотографування колони автомобілів з тими, кого виселяли, двома учнями Гощанської середньої школи. Останні затримані. У них вилучено два фотоапарати». На цьому все — ані імен, ані жодної додаткової інформації.

Ми знали, що подібна історія була у країнах Балтії. Схожу операцію з депортації «Прибій» радянський режим проводив там у березні 1949-го. Тоді вивезли близько 90 тисяч естонців, латвійців і литовців. Фотографувати було суворо заборонено, але 25 березня на залізничній станції Стенде у Латвії затримали чоловіка, який намагався зняти вантажівки з депортованими. Крім того, відомо щонайменше про чотирьох фотографів-латвійців, яким таки вдалося зафіксувати ці події.

Спроба знайти бодай щось про українських хлопців та, можливо, єдині фотосвідчення операції «Захід» розтягнулася на рік.

Гощанські підпільники

У часи депортації в містечку Гоща на Рівненщині діяла нелегальна молодіжна організація. Її створив 16-річний Олексій Гордійчук у лютому 1947-го. Він встановив зв’язок з підпіллям ОУН і виконував його завдання.

Микола Суконник, один з учасників цієї організації, поділився спогадами лише після здобуття Україною незалежності. Він розповів, що всього в організації було дванадцять осіб — учні місцевої школи, які збирали розвідувальну інформацію, виготовляли та розповсюджували антирадянські листівки.

Під час повоєнного голоду на захід України у пошуках їжі почали приїздити селяни. «Нашій організації було поставлено завдання фотографувати знесилених через недоїдання людей і фотокартки передавати в боївку УПА», — пригадував Суконник. Він сам, як і ще деякі учасники організації, умів фотографувати. Проте про зйомку депортованих у його спогадах ані слова.

Навесні та влітку 1948 року майже всіх гощанських підпільників заарештували. Кримінальна справа становить два томи, понад 700 аркушів: протоколи допитів, фото в анфас і профіль, різні анкети та довідки. Серед восьми хлопців і дівчат, які проходили по цій справі, — Микола Троцюк.

Фото на згадку

Микола народився у 1928-му в селі Тесів неподалік Гощі. В організації пробув зовсім недовго. Йому не подобалося, що учасники самостійно роблять листівки: мовляв, їхніх авторів можуть легко виявити. Він наполягав на розповсюдженні лише виготовлених у типографський спосіб матеріалів, але його ніхто не підтримав, тож Троцюк пішов.

Проте 25 липня 1948 року співробітники МДБ все ж затримали і його. Миколу доправили до тюрми в Рівному, і з’ясувалося, що хлопця вже затримували раніше. Ось що він розповів на допиті:
— У період виселення сімей бандитів у східні області СРСР у жовтні 1947 року я хотів сфотографувати одну дівчину, яка виселялась, і в момент фотографування мене затримали.
— Хто ця дівчина і чому саме ви її хотіли сфотографувати?
— Дівчина ця на прізвище Нікітюк Анна, проживала в місті Гоща, разом з нею ми вчилися, і я до неї залицявся, тому хотів фотографію лишити собі на пам’ять.

Отже, так ми знайшли одного з тих фотографів. Крім того, на допиті Троцюк зізнався, що після першого затримання пообіцяв видавати МДБ «ворогів народу», але він не зробив цього. Підписка про співпрацю була лише способом звільнитися, про його участь в організації тоді не дізналися. Після повторного арешту Миколі пригадали порушену обіцянку про співпрацю й 11 грудня 1948-го засудили до 10 років ув’язнення в таборах ГУЛАГу.

Спершу Троцюк потрапив до Воркути, пізніше — до табору для політв’язнів Озерлаг в Іркутській області. 4 жовтня 1954-го термін ув’язнення зменшили на 5 років і до кінця місяця звільнили. За словами односельців, Троцюк повернувся до України, працював на заводах в Дубно та Острозі. Був одружений, але, здається, розлучився. Дочка померла в результаті нещасного випадку. Про свій табірний досвід особливо не розповідав. Помер на початку 1990-х.

Хто така Анна Нікітюк

Чи встиг Микола зробити тоді бодай одну фотографію Анни або він повністю вигадав цю історію, невідомо. Однак Анна цілком реальна, і її світлину ми знайшли.

Народилася дівчина у 1930 році в Гощі. Двоє її старших братів загинули в УПА, тому Нікітюк з батьками та ще одним братом потрапили до числа 157 сімей, депортованих з Гощанського району.

У листопаді 1947-го вони прибули до міста Кізел у Молотовській області. Там Нікітюк почала працювати у промартілі при одній із шахт. Змінити роботу чи місце проживання вона не могла: втікачам загрожувало багаторічне ув’язнення, а їхнім сім’ям — депортація ще далі, на Крайню Північ чи Сахалін.

У лютому 1954-го до Кізела приїхав Федір Столярчук, влаштувався на роботу, отримав квартиру, і через три місяці вони з Нікітюк побралися. Столярчук був її однолітком та земляком. Його біографія виглядала ідеально: комсомолець, зразково відслужив в армії. Він приховував, що в Гощі теж був долучений до молодіжної організації, але йому пощастило — ніхто не видав. Саме біографія чоловіка допомогла Нікітюк: 22 лютого 1956 року її звільнили, хоч і з забороною повертатися до Рівненської області. Подальша доля подружжя невідома.

Особа другого фотографа поки лишається невстановленою. Усі члени гощанської організації, про яких вдалося дізнатися, давно померли.

Фото на обкладинці: Шахтарська бригада, місто Кисельовськ у Кемеровській області, 1955 рік. Крайній праворуч — Михайло Моравський, депортований 21 жовтня 1947-го з села Миклашів на Львівщині. Джерело: Приватний архів Марії Моравської.