Культурний тил Львова

— Я почав фотографувати цю серію на другий тиждень після повномасштабного вторгнення. Це була швидка реакція на ситуацію. Я працюю у Львівському муніципальному мистецькому центрі, тож міг спостерігати зміни в нашому просторі. Усе відбувалося буквально на очах: ще декілька днів тому тут проводили культурні події, а тепер простір наповнювався сумом, жалем і страхом. Люди також почали інтуїтивно змінювати свою діяльність.

Оскільки раніше я багато знімав у закладах культури, то вирішив зосередитися саме на них. Об’єктами мого спостереження стали галереї, театри та мистецькі центри. Я хотів показати, яким чином такі простори трансформуються в умовах війни. У результаті я побачив багато прикладів того, як люди використовують свій ресурс для допомоги біженцям. То були як спонтанні волонтерські центри зі збору гуманітарки, так і обладнані для ночівлі місця тощо. Я знімав цей проєкт для себе, не ставлячи жодних цілей, і паралельно займався волонтерською діяльністю.

Я люблю працювати з моментальною фотографією, яка насамперед про чесність. Мені важливо було зафіксувати, як усе виглядало тоді, адже через деякий час ці установи повернулися до своєї звичної діяльності.

Я знімав панорамні кадри, а потім скріплював їх за допомогою звичайного степлера. У моєму уявленні цей степлер — українці, які не здалися, а навпаки, згуртувалися. Своїми зусиллями вони з’єднують те, що, здавалося, легко зруйнувати. Кожен зараз творить історію України.

Я люблю працювати з моментальною фотографією, яка насамперед про чесність.