18+
Фотопроєкт

Бодінегатив та травми війни у проєкті про жіноче тіло

Оголене тіло для фотографки Тетяни Рудої — це символ життя, а для соцмереж — заборонений контент. Тому світлини жінок для свого проєкту «Фемінітив» вона переводить у негативи.
Тетяна Руда

Фотографка, мистецтвознавиця і кураторка. Навчалася у Національній академії мистецтв України та Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. Співпрацювала з Vogue Italia. Фіналістка премії Art Photography Awards від LensCulture (2018). Живе у Празі.

— Я знімаю багато, у звичайному житті — жодного дня без кадра. Коли ж почалася війна, зі мною трапився такий творчий параліч, що я не могла робити абсолютно нічого. Тільки через три місяці взялася за камеру. Передовсім треба було відчути, що я жива. Це було у Празі, в окремій квартирі, в яку ми нарешті переїхали. До цього три місяці ми всією сім’єю з чотирма дітьми провели в імпровізованому гуртожитку, який ділили з іншими біженцями. Тож спочатку я стала знімати себе, а потім й інших жінок.

Свій метод у цій серії я називаю «чим гірше, тим краще». Як правило, я фотографую в темряві на довгій витримці або ж навпаки — на максимально відкритому сонці. А потім переводжу світлини в негатив. Це така собі вимушена поступка соціальним мережам — тоді вони не блокують зображення оголеного тіла.

Свій метод у цій серії я називаю «чим гірше, тим краще».

Досвід проживання травми війни неминуче породжує екзистенційний страх свого зникнення. У цьому стані людина прагне як усвідомлено, так і несвідомо відчути себе хоч якоюсь мірою й хоча б тимчасово внутрішньо інтегрованою, цілісною.

Тілесна усвідомленість — єдине, що зараз може дати почуття захищеності та нехай швидкоплинної, але впевненості хоч у чомусь. Тонкий зв’язок психіки і тіла складно вхопити й утримати. Психіка чинить опір цьому почуттю інтеграції зі своїм тілом, щоб уберегти нас так, як вона вміє. Вона забороняє нам відчувати та реагувати на реальність — адже там насильство, біль і жах. Тому ця, з великим трудом придбана через усвідомлення свого тіла, цілісність знову прагне розвалитися. І ми маємо лише мить, щоб вихопити з темряви відбиток власної життєвості.

Тілесна усвідомленість — єдине, що зараз може дати почуття захищеності та впевненості хоч у чомусь.

У серії «Фемінітив» я хапаюся за ці відбитки так, як зазвичай роблять собі боляче, намагаючись прокинутися. Фотографування жіночого тіла стає для мене відправною точкою у контролі над власними переживаннями. Потрапляючи в об’єктив, воно вже не є просто тілом. Воно, як символ продовження життя, є протиставленням дегуманізації, що супроводжує війну.

Нове та Найкраще

160

259

43
439

Більше матеріалів