Ні, це не нудно: Чому фотографувати будівлі не легше, ніж людей

— Я мріяв стати архітектором з дитинства, ще в ранні шкільні роки малював у зошиті різні будиночки. У шістнадцять з’явилася ще одна пристрасть — фотографія. Це захоплення почалося в Польщі під час відвідин музею концтабору Аушвіц: я фотографував його, і мене вразив цей процес. Після я вже не випускав камери з рук.

Архітектуру я вивчав у Паризькій школі архітектури Ла-Віллетт, а потім в Університеті Західної Англії у Брістолі. У цей час продовжував знімати — вуличну фотографію, портрети. Але ніколи не думав, що буду займатися архітектурною фотографією, мені це здавалося нудним. Та коли я почав працювати архітектором у Швейцарії в Diener & Diener Architects, мене просили зробити світлини наших об’єктів. Поступово я закохався у процес і зрозумів, що можу жити двома своїми пристрастями, архітектурою та фотографією, і при цьому ще й подорожувати світом. Так я ризикнув стати архітектурним фотографом.

Тепер навіть у відпустці, навіть із мобільним телефоном я йду і знімаю саме архітектуру, а не життя навколо. Я дещо сумую за вуличною фотографією, але не шкодую про свій вибір.

Бекграунд архітектора допомагає мені розуміти простір, відчувати текстури й матеріали. Коли я бачу будівлю, я думаю про всю роботу, яка стоїть за цим проєктом. Про архітектора, інженерів та всіх працівників, які витрачають дні, місяці, а може, роки, щоб створити його. Тож, фотографуючи будівлю, я віддаю шану всій цій роботі.

Але загалом фотографу, що знімає архітектуру, не потрібно бути архітектором. Проте треба мати відчуття естетики і композиції, а решта прийде згодом, якщо любити свою справу.

А любити є за що. Завдяки своїй роботі я бачу багато гарних місць та людей і маю доступ до будівель, в які іноді ніхто не може потрапити. Наприклад, як аерокосмічний центр Німеччини із його залою, що імітує місячну поверхню, і безліччю роботів. Зазвичай музеї я знімаю перед відкриттям, коли там нікого немає. Опинитися з Пікассо чи Моне сам на сам — це фантастичне відчуття.

Завдяки своїй роботі я маю доступ до будівель, в які іноді ніхто не може потрапити.

Кілька років тому я отримав завдання сфотографувати в’язницю у Лейпцигу, яку створило СС. Після проголошення Народної Демократичної Республіки, до складу якої входив Лейпциг, цю будівлю зайняло Штазі. Останні 30 років її не використовували, вона стоїть порожня. Я провів там цілий день і неначе поринув у історію. Виглядало все моторошно, як у будинку-привиді: темно, шарудять птахи, скрегочуть двері. Це особливі спогади.

Іноді зйомка архітектури стає для мене викликом. Будівлі можуть бути красивими, виглядати дивовижно у реальності, але вони не фотогенічні, і знімати їх надзвичайно складно. Бувають, навпаки, не дуже гарні будівлі, які на світлинах виходять прекрасно.

Зазвичай найскладніше в архітектурній фотографії — погода й оточення споруди. Адже це не студійна зйомка, де можна контролювати світло, позицію «моделі». У вас може бути гарний проєкт, не дуже великий, однак він оточений будівлями, і просто неможливо зробити гарні фотографії — складно підступитися. Або ж мене просять знімати будівлю в конкретний день, а саме тоді з вулиць не прибрали сміття. Але я не художник, я маю показати реальність, роботу архітекторів. Єдине, що від мене залежить, — як скомпонувати простір і при якому освітленні працювати.

Зазвичай найскладніше в архітектурній фотографії — погода й оточення споруди.

Зазвичай на зйомку я приходжу рано-вранці і закінчую дуже пізно, причому це може бути на одному об’єкті. Мені потрібно пристосуватися до сонця, яке зовсім по-різному підсвічує будівлю. Зранку воно освітлює східний бік, опівдні сонце високо вгорі й на будівлі з’являється сильний контраст світла і тіні, а ввечері — осяює золотистим м’яким світлом західний бік. До речі, є безкоштовні додатки, що показують, як саме сонце падає і які тіні відкидає будівля.

Найбільше мені подобаються «золоті» та «блакитні» години, коли починає розвиднюватися, але сонце ще не вийшло. А ще я люблю знімати взимку, коли земля наче парує. Світло, проходячи через цю пару, стає м’яким і дуже приємним для зйомки.

У сучасній архітектурі модні чорні фасади. Якщо таку будівлю знімати у хмарну погоду, коли небо біле, надзвичайно важко розгледіти деталі фасаду, тому що контраст занадто великий. Білі ж будівлі на білому тлі будуть виглядати пласкими, бо якраз тут констрасту не вистачатиме, не буде глибини тіней. У цих випадках краще фотографувати, коли у вас чисте блакитне небо.

Іноді самі архітектори вирішують, за якої погоди вони воліють показати свій проєкт. Дехто каже: «Я не хочу блакитне небо», а дехто: «Я хочу блакитне небо з зеленими деревами і зеленою травою». Це залежить від проєкту, а ще від удачі. Удача потрібна, бо буває, що для зйомки я долаю від тисячі до двох тисяч кілометрів, а коли приїжджаю, раптово починається дощ.

Здебільшого роблю знімки без людей. Це або тому, що так хоче архітектор — йому потрібна чиста картинка, — або так стається саме по собі, бо я фотографую будівлю ще до її відкриття і заселення. Коли надто темно і я роблю світлини із довгою витримкою, то перехожих просто не буде видно. Але іноді мені подобаються люди в кадрі, це дає уявлення про масштаб будівлі або про те, як вона функціонує.

Дам декілька порад для новачків, які хочуть стати архітектурним фотографом. Будьте допитливим, дивіться, як роблять інші, вчіться у них. Коли вам подобається світло на знімку, композиція, повторюйте це знову.

Фотографуйте будівлі під час подорожей. Якщо вам цікавий якийсь музей, телефонуйте туди і кажіть: «Я фотограф, мені подобається ваша будівля, і я хочу покращити своє портфоліо. Чи можу я прийти та зняти її?» Я так і чинив, коли починав і коли мені потрібно було портфоліо. Я брав вихідний на роботі, багато подорожував у своєму регіоні й за кордоном, аби зняти якомога більше.

Любіть вашу справу. Архітектурна фотографія — це також свого роду мистецтво, ви повинні отримувати від цього задоволення. Якщо ви робите все машинально, світлини виглядатимуть однаково.

Цими своїми знаннями і досвідом я хочу поділитися з українцями, тому я вдруге їду до Львова на фестиваль архітектури. Для мене це спосіб показати мою підтримку Україні, зробити свій внесок у нормальне життя, ділячись професійним досвідом. До того ж у мене особливе ставлення до України: моя дружина звідси, вона з Криму.

Фото: Йоан Зердун