Архітектура

Відновленню не підлягає: Антологія мозаїк Маріуполя

Два роки тому фотограф Станіслав Іванов разом із краєзнавцем Олександром Черновим випустили антологію радянських мозаїк Маріуполя. За цей час вона перетворилася на книгу пам’яті цілого міста.

До війни в Маріуполі була одна з найбільших колекцій монументально-декоративного мистецтва. З огляду на те що в Україні об’єкти монументального жанру відповідним чином не захищені, мозаїки постійно були під загрозою зникнення.

Тепер, після чотирьох місяців під російською окупацією, подальша доля маріупольського мозаїчного мистецтва невідома.

Станіслав Іванов — фотограф із Маріуполя та один з авторів книги «Усі відтінки маріупольських мозаїк». Двадцять днів він прожив у місті під окупацією російських загарбників. Тепер як переселенець мешкає у Львові.

Завдяки йому і співавтору Олександру Чернову усі 26 мозаїчних панно Приазов’я, які залишалися цілими до 24 лютого, відтепер збережені на сторінках єдиного повного гайду мозаїчною монументалістикою українського радянського періоду.

Станіслав Іванов 36 років

Фотограф, дослідник монументального мистецтва, співавтор книги «Усі відтінки маріупольських мозаїк».

— Я почав фотографувати монументальні твори десять років тому, але тоді про їх дослідження не думав. Потім познайомився з краєзнавцем і колекціонером Олександром Черновим. Спілкування з ним сформувало в мене ширший погляд на мистецтво.

Ідея книжки з’явилася два роки тому, коли в Маріуполі знайшли покинуту майстерню художників-монументалістів Валентина Константинова та його друга Леля Кузьмінкова. Їх авторству належить багато мозаїк і рельєфів Маріуполя. Константинов пішов з життя 2012-го, його дружина померла раніше, діти роз’їхалися. Вісім років до приміщення ніхто не навідувався. Виглядало воно жахливо. Побачивши це, ми з Черновим вирішили створити антологію монументальних робіт Маріуполя, не чекаючи, доки їх спіткає доля майстерні. З усіх жанрів монументалізму чомусь саме мозаїки привертають найбільшу увагу суспільства, тому ми взялися за них.

Ідея книжки з’явилася два роки тому, коли в Маріуполі знайшли покинуту майстерню художників-монументалістів Константинова та Кузьмінкова.

Точна кількість усіх мозаїк Маріуполя невідома. Інформація щодо багатьох втрачена, а та, що збереглася, часто складається з вигадок і містифікацій. Це нормальна ситуація, адже з моменту створення полотен пройшло пів століття і більше.

«Першокласники», Валентин Константинов, Лель Кузьмінков
«Тарас Григорович Шевченко», Яків Райзін, Микола Тихонов, Олександр Кечеджи
«Союз», Яків Райзін, Микола Тихонов
«Юність» на водній станції Добровільного товариства сприяння армії, авіації та флоту, Валентин Константинов, Лель Кузьмінков

Виявилося, до нас з Олександром Черновим глибоко за тему мозаїк Маріуполя ніхто не брався. Були поодинокі публікації, якісь волонтерські ініціативи, але нічого глобального. Коли ми склали повний перелік робіт, які вирішили внести до антології, зрозуміли, що про третину з них нам нічого не відомо. Щоб встановити дати створення й авторство, ми почали шукати та вивчати архіви. Працювали у краєзнавчому музеї, зверталися до періодичної фахової преси.

Досліджуючи маріупольські мозаїки, ми зробили багато відкриттів. Наприклад, одна з найвідоміших у місті робіт — «Підкорювачі космосу». З’ясувалося, що її автор Віктор Арнаутов не має жодного стосунку до назви, — він узагалі ніяк не нарік своє творіння. Назва ж «Підкорювачі космосу» виглядає дуже нелогічно.

Раніше в будівлі, на якій було панно, розташовувалося поштове відділення і телеграф. На мозаїці зображена ракета, а біля неї люди з дротами та звуковим обладнанням. Очевидно, що герої — не космонавти, а працівники зв’язку. Тому логічно було б назвати роботу «Зв’язківці». Та хтось вирішив інакше, звернувши увагу лише на космічну тему, яка була дуже популярна в 1960-х.

Цікава історія створення одного з найбільших у Союзі монументальних ансамблів на «Важмаші», до якого увійшли роботи Валентина Константинова і Леля Кузьмінкова «Материнство», «Спорт», «Праця». Із записки авторів, яку ми виявили в архіві, стало відомо, що ансамбль мав складатися з п’яти робіт і чотирьох допоміжних фризів загальною площею більше як 500 квадратних метрів. Крім Константинова і Кузьмінкова над проєктом працювало ще три людини. Ми знайшли фотографії та ескізи всіх робіт. Хто їхній автор і куди поділися інші мозаїки, невідомо. Найпевніше, роботи були знищені в 1970-х роках.

«Боривітер», Алла Горська й Віктор Зарецький
«Космос», Валерій Ламах, Ернест Котков, Іван Литовченко
«Металурги» на залізничному вокзалі
«Дерево життя», Алла Горська й Віктор Зарецький
«Працівники», Яків Райзін

Через декомунізацію радянські мозаїки часто сприймають як продукт пропаганди. Така оцінка — наслідок того ж таки радянського ставлення до мистецтва, в якому акцент був зроблений на ідеологічній функції.

Я проаналізував усі 26 маріупольських мозаїк і тільки на п’яти знайшов формальні ознаки ідеології — символіку Радянського Союзу чи щось на кшталт того. Інші роботи є соцреалізмом без будь-яких ідеологічних маркерів.

З 26 маріупольських мозаїк лише на п’яти є формальні ознаки радянської ідеології.

Противники мозаїк часто називають їх «радянським мистецтвом», забуваючи, що монументалізм — це перш за все надбання світового мистецтва. Поняття ж «радянське мистецтво» взагалі не варто використовувати. Радянський Союз був синтетичним державним утворенням, яке не мало власної, скажімо так, нації та інших характерних ознак, крім ідеологічних. Тому маріупольські мозаїки варто називати українським мистецтвом радянського періоду.

Для мене мозаїки — витвори мистецтва, ні більш ні менш. Замість намагань знищити ці прояви «незручного» минулого нам треба адаптувати їх до сьогодення. Власне, це і є головною тезою видання «Усі відтінки маріупольських мозаїк».

У нашій книжці описані 25 монументальних авторських творів. Вірогідна інформація є по всіх, крім однієї — мозаїки Віктора Пономарьова «Туризм і відпочинок» на фасаді комплексу «Турист». Ми не знаємо ні дати створення роботи, ні хто був її співавтором. Пономарьов помер багато років тому, не залишивши після себе архівів. Учнів та послідовників, які могли б розповісти про «Туризм і відпочинок», у нього теж не було. Думаю, потрібну інформацію можна було б знайти в архіві Спілки художників України, але не склалося: на межі 1990—2000-х років він зник.

«Сім’я», Валентин Константинов, Лель Кузьмінков
«Підкорювачі космосу»
«Підкорювачі космосу»
«Дівчина», Валентин Константинов, Лель Кузьмінков
Мозаїки авторства Петра Кота, Олега Ковальова
«Юність» на водній станції Добровільного товариства сприяння армії, авіації та флоту, Валентин Константинов, Лель Кузьмінков
«Спорт» на Азовмаші
«Материнство» на Азовмаші

Скільки на сьогодні в Маріуполі залишилося мозаїк, точно невідомо. Але якщо 90% будівель міста зруйновано, то сподіватися на те, що твори вціліли, не доводиться. Найімовірніше, не збереглися мозаїка «Металурги» Леля Кузьмінкова та Валентина Константинова на залізничному вокзалі, два барельєфи «Материнство» в Будинку зв’язку, «Робітники» Якова Райзіна, мозаїки «Земля» і «Космос» Ернеста Коткова та Івана Литовченка в інтер’єрі Палацу культури «Іскра». Десь знищені фасадні мозаїки, але вціліли інтер’єрні. Однак якщо будівлі визнають непридатними до відновлення, то й ці твори будуть знищені.

Перший тираж книги фактично оплатили самі покупці. Ми зібрали передоплату для 20 примірників, потім випускали наклад. Робитимемо так і надалі, тож книжку друкуватимуть, поки будуть охочі її придбати. На сьогодні ми продали приблизно три сотні примірників. Якщо раніше її замовляли тільки поціновувачі монументального мистецтва, то тепер купують люди, які хочуть зберегти пам’ять про загибле місто.


Фото: Станіслав Іванов

Нове та Найкраще

3 712

35

33
294

Більше матеріалів