Архітектура

Справа його живе: Чому італійці тримаються за фашистську архітектуру

Сто років тому до влади в Італії прийшли фашисти на чолі з Беніто Муссоліні. Він керував країною два десятиліття і будував свій «Третій Рим» — буквально спираючись на архітектурну спадщину Давнього Риму та епохи Відродження. Після падіння режиму фашистські символи здебільшого прибрали з будівель, але самі споруди залишили. Розповідаємо, що зараз відбувається з цією неоднозначною спадщиною.

Термін «фашистська архітектура» є синонімом «архітектури епохи Муссоліні». Він об’єднує кілька стильових течій: раціоналізм — італійський варіант модернізму, а також новеченто й неокласицизм, які базувалися на архітектурі Давнього Риму і Ренесансу. Напрямки здаються досить полярними, але це не зовсім так. Італійські раціоналісти, на відміну від інших європейських модерністів, не хотіли розриву з історичною, чи традиційною, архітектурою, а вважали, що справжня архітектура має спиратися на логіку й доцільність, а не на прикрашання фасадів.

На початку свого правління Муссоліні не дуже цікавився мистецтвом, але вважав, що держава має не підтримувати лише певних авторів, а створювати умови для розвитку мистецтва загалом. Тож у 1920—1930-х роках в Італії підтримкою держави користувалися архітектори, які працювали в різних стилях. Але вже під кінець правління Муссоліні італійська архітектура ставала все більш монументальною, класичною за формою.

Стилі фашистської архітектури

Рання фашистська архітектура існувала в межах течії новеченто — ця назва відсилає до періодів в історії італійського мистецтва Ренесансу (кватроченто, чинквеченто) й означає «двадцяте сторіччя». Однією з засновниць новеченто була коханка Муссоліні Маргерита Сарфатті. Художники цього руху пропагували фашистські ідеї диктатора, а архітектори у 1920—1930-х проєктували у стилі неокласицизму, з мінімумом прикрас.

Ще однією течією фашистської архітектури є італійський раціоналізм «Групи 7» — це об’єднання архітекторів, яке існувало з 1926 по 1932 рік. Теоретичною основою групи були інженерні трактати Давнього Риму та Відродження, що спиралися на розрахунки і математичні пропорції. Посиланням на історію італійські архітектори й відрізнялися від своїх колег-модерністів з інших європейських країн, які прагнули розірвати зв’язки з історичною спадщиною. Втім, зовні їхні будівлі були схожі: чіткі лінії, прості форми, пласкі покрівлі, жодного декору.

Будинок Фасцій у Комо, архітектор Джузеппе Терраньї з «Групи 7», 1932—1936 роки. Фото: Wikimedia Commons
Вокзал Санта-Марія Новелла у Флоренції, архітектори — Тосканська група, 1934 рік. Дизайн затверджував особисто Муссоліні. Фото: Wikimedia Commons

З середини 30-х змінилася і Італія, і її архітектура. Через імперські амбіції Муссоліні почав війну в Ефіопії, і за це Ліга Націй наклала на країну санкції. З того часу фашистська архітектура відображала погляди вождя, а запроваджені обмеження цьому сприяли: італійці не могли імпортувати матеріали, тож вдалися до традиційних мармуру і травертину, що видобували вдома. Архітектура стала монументальнішою, ближчою за духом до давньоримської, ніж до модерністської.

За ці двадцять років в Італії заснували кілька десятків міст та великих житлових районів і звели десятки тисяч будівель. Окрім житлових з’явилося безліч громадських об’єктів: школи, банки, університети, державні установи, спортивні споруди, вокзали, поштові відділення, а також Будинки Фасцій — осередки фашистської партії в кожному місті (їх самих звели більше 5 тисяч).

Палац пошти в Палермо, архітектор Анжоло Маццоні, 1934 рік. Фото: Harvey Barrison / Flickr

Модні 1930-ті

Король Італії відсторонив Муссоліні від влади у 1943 році через поразки у Другій світовій війні та зневіру прибічників дуче. Тож фашистській державі й архітектурі настав кінець, а у країні розпочалася громадянська війна, яка тривала до 1945-го. Потім Італія оговтувалася одразу від двох воєн.

Процесу, подібного до денацифікації Німеччини, в Італії не відбулося. Фашистську партію заборонили, але її члени невдовзі створили іншу — Італійський соціальний рух. Щодо архітектури, то з будівель зняли фашистські символи, Будинки Фасцій перейменували, відкривши там поштові відділення чи щось подібне. Також прибрали ім’я диктатора звідусіль: наприклад, Форум Муссоліні в Римі став Італійським форумом. Проте найбільш численні споруди того періоду лишили. «Декілька штабів фашистської партії знесли, і більше через пошкодження війною, а не через негативне ставлення. У деяких Будинках Фасцій організовували сквоти через нестачу житла, деякі займали комуністи й соціалісти для своїх партій», — розповідає історикиня архітектури, докторка Люсі Молсбі.

Будинок Фасцій у Сан-Джованні-ін-Персічето, 1940 рік. Фото: Wikimedia Commons

Та усе ж був період, коли фашистську архітектуру в Італії не любили. За словами історика мистецтва П’єра Луїджі Туччі, у 1970—1980-х мешканці країни вважали цю архітектуру некрасивою, тому що вона була тісно пов’язана з нещодавнім болючим минулим. Зараз уже нове покоління дослідників сприймає її в першу чергу як об’єкт для вивчення. А італійці консервативних поглядів висловлюють невдоволення під час будь-якої спроби знесення спадщини Муссоліні.

У збереженні фашистських будівель суспільство вбачає скоріше технічну проблему: у багатьох спорудах використовували бетон, а технології його консервації та реставрації ще досліджують. Проте громадяни все одно вважають, що історичну архітектуру треба зберігати. «Так виникають несподівані союзи між спеціалістами зі збереження історії, культурної спадщини й реставрації та тими, для кого Муссоліні — ідеологічно близький. У них спільне бажання зберігати й захищати, нехай і з різними намірами та причинами», — розповідає Молсбі.

Виникають несподівані союзи між спеціалістами зі збереження культурної спадщини та тими, для кого Муссоліні — ідеологічно близький.

Італійський форум, архітектори Енріко дель Деббіо та Луїджі Моретті, 1928—1938 роки. Фото: Depositphotos

Для неіталійців це питання більш складне. Молсбі каже, що дослідники і знавці архітектури з інших країн спочатку бачать контекст. «Я зі США. Американці зараз переглядають пам’ятники, зокрема часів Громадянської війни, і думають, що вони означають, переносячи цей погляд на інші країни. Та взагалі, є кілька варіантів, як дивитися на архітектуру. Один із них — бачити її автономною дисципліною з мовою, що існує сама в собі й цитує сама себе, і в Італії ця традиція дуже сильна», — розповідає вона.

Гучним скандалом на цьому ґрунті став вибір у 2015 році модним будинком Fendi Квадратного Колізею своєю штаб-квартирою. Монументальна неокласична будівля, яка називається Палац італійської цивілізації, — найвідоміша у римському районі EUR. Її звели для Всесвітньої виставки 1942 року, яка не відбулася через війну. Зовнішні стіни палацу складаються з шести ярусів арок, що робить його схожим на Колізей. За винятком скульптур в арках першого ярусу на споруді немає прикрас. Увесь район EUR також заповнений монументальними будівлями у характерному для фашистської ери стилі «роздягненого» неокласицизму, тобто класичними за формою, але без притаманних класицизму декору й ліпнини.

Палац італійської цивілізації, архітектор Джованні Ґерріні, 1939—1953 роки. Фото: Depositphotos
Палац з’їздів у районі EUR у Римі, архітектор Адальберто Рібера, 1938—1954 роки. Фото: Depositphotos

На адресу Fendi було багато критики за їхній вибір, але бренд відповів, що для італійців ніякої проблеми немає. На думку Туччі, в Італії палац дійсно вважають скоріше пам’яткою, а не великим фашистським символом. Британський архітектурний критик Оуен Газерлі має іншу думку — після новин від Fendi він написав, що, очевидно, фашистські цінності ніколи не виходили з моди, а такі вчинки відомих компаній нормалізують фашистське минуле країни як просто один із періодів у її історії. Нейтрально сприймати будівлю складно, якщо знаєш, що на ній викарбувані слова з промови Муссоліні: він прославляв «італійську расу» перед вторгненням до Ефіопії у жовтні 1935-го.

В Італії досі немає й музею, який би розповідав про події 1922—1943 років. Були плани створити музей фашизму в Будинку Фасцій у Предаппіо, рідному місті Муссоліні, — там донині можна купити сувеніри із його зображенням та фашистською символікою. Після багаторічних дискусій від цієї ідеї відмовилися: багато хто побоювався, що музей привабить неофашистів. Зараз будівлю 1937 року авторства Арнальдо Фуцці реставрують, а в ній відкриють Центр документації початку ХХ сторіччя.

Будинок Фасцій у Предаппіо, архітектор Арнальдо Фуцці, 1934—1937 роки. Фото: Wikimedia Commons

Тінь фашизму на будинку

Випадки переосмислення фашистської архітектури в Італії все ж є. У місті Больцано неофашисти збиралися біля тріумфальної арки та перед будівлею міської податкової служби — на її фасаді є багатофігурний барельєф із Муссоліні в центрі. Споруди також приваблювали ультраправих німецьких жителів міста, для яких вони були символом італійської опресії. Арку створив Марчелло П’ячентіні, один із найвідоміших архітекторів періоду фашизму, вона маркувала кордон між італійцями й іншими європейськими народами і вважається першим фашистським монументом. Щоб позбавити споруду значущості для обох ультраправих груп, із неї зробили вхід до музею: у крипті під аркою організували постійну виставку, яка розповідає про історію міста у часи фашизму й окупації нацистською Німеччиною.

Тріумфальна арка в Больцано, архітектор Марчелло П’ячентіні, 1928 рік. Фото: Depositphotos

На фасаді ж податкової служби розмістили неоновий напис — одну з головних цитат філософки Ханни Арендт «Ніхто не має права підкорятися» трьома офіційними мовами регіону. Так автори скульптури, Арнольд Гольцкнехт і Мікеле Бернарді, перетворили фашистську будівлю на антифашистську, ніяк її не змінивши. Неофашисти перестали збиратися перед спорудою: прихильникам авторитарного устрою суспільства стало ніяково робити це під виразом, який не дає сховатися за фразою «я просто виконував накази». При цьому жоден з об’єктів не хотіли зносити — експерти, які мали розв’язати проблему, казали, що знищення пам’яток призведе до забуття.

Податкова служба в Больцано, архітектори Гідо Пелідзарі, Франческо Россі та Луїс Платнер, 1939—1942 роки. Фото: Wikimedia Commons

Щоправда, випадок у Больцано унікальний. У Римі найбільш пов’язане з Муссоліні місце, спорткомплекс «Італійський форум», залишається недоторканим. У його центрі знаходиться обеліск зі словами «Муссоліні вождь» — їх хотіли прибрати, але через протести громадян залишили. Мозаїки форуму містять написи про диктатора і війну в Ефіопії, зображення літаків, бомб, людей із піднятою у фашистському привітанні рукою. Туччі каже, що такі елементи теж не збираються прибирати: «До них ставляться як до давньоримських мозаїк і зараз реставрують».

До мозаїк часів Муссоліні ставляться як до давньоримських і зараз реставрують.

Але сприйняття цього спадку в Італії неоднорідне. «Хтось бачить у фашистській архітектурі нагадування про жахливий режим, хтось — про велике та славетне минуле країни, а хтось — корисну чи красиву будівлю», — каже Молсбі. Туччі додає, що італійці скоріше пишаються не фашистською архітектурою як такою, а лише визначними об’єктами: «90% будівель часів фашизму — звичайні анонімні споруди».

Мозаїка з написами Duce («вождь») і зображеннями військової техніки на Італійському форумі. Фото: Michael Tinkler / Flickr
Обеліск із написом «Муссоліні вождь» на Італійському форумі в Римі. Фото: Імперський воєнний музей Сполученого Королівства

Восени 2022 року вибори прем’єр-міністра Італії виграла Джорджія Мелоні — сильно права політикиня. Тож Туччі побоюється, що тепер у ідей фашизму може початися період відродження, а з ними і відповідної архітектури. Газерлі дотримується схожої думки — в тій самій статті про Fendi він зазначає, що абстрагуватися від фашистського контексту будівель можна було б, якби ця ідеологія в Італії була мертвою, але це не так: «Якою б цікавою і привабливою не була архітектура епохи, її цінності були глибоко хворі. Правильно, що ця архітектура залишається заплямованою».


Фото на обкладинці: Штаб-квартира фашистської партії в Римі, 1934 рік. Wikimedia Commons

Нове та Найкраще

160

259

43
438

Більше матеріалів