Будь ласка, не зупиняйся: Як Берлін почав і не може закінчити відбудову

Після закінчення Другої світової представники СРСР і союзних сил у Берліні мали вирішити одразу дві проблеми: відбудувати знищене боями місто та позбутися архітектури, створеної нацистами. Масштаби руйнувань і відсутність архітекторів, більшість яких загинула під час війни, робили ситуацію критичною, а розділення столиці Німеччини на східну й західну частини остаточно поховали архітектурну цілісність повоєнного Берліна. Однак місто не лише відродилося, а й стало архітектурною та культурною Меккою Європи.

Історик архітектури і мистецтва Андреас Бюттер приїхав до Східного Берліна у 1980-х. Відтоді він займається дослідженням трансформацій головного міста Німеччини. Бюттер розповів Bird in Flight, як Берлін оговтався після руйнувань війни, впорався з нацистською архітектурою та використав змагання соціалістичної і капіталістичної систем на свою користь.

Як виглядав Берлін до того, як Гітлер прийшов до влади?

Берлін став метрополією в 1870-х. Був історичний центр із широкими бульварами й офіційними будівлями, житлові та промислові райони. Центр оточували густонаселені будинки кінця ХІХ — початку ХХ сторіччя. Вони мали довгі внутрішні двори, заставлені сараями, в яких, крім іншого, тримали навіть скот. У 1920-х звели «Біле місто» — кільце нових модерністських будинків. Вони були білого кольору, просторі, з великими вікнами та зеленими насадженнями у дворах. Існували також райони для безробітних, яким давали невеликі ділянки землі, щоб вони могли забезпечувати себе. Ще Берлін оточували сади, щось на зразок дач.

Це було місто економічного буму, куди в пошуках роботи приїздили з усієї Німеччини. Але його не оминула Велика депресія початку 1930-х. Власне, тоді нацисти і прийшли до влади.

Як вони змінили місто?

Замість модерністських будинків вони почали зводити традиційні, з невеликими квадратними вікнами. Центр міста заповнили монументальними урядовими спорудами. Так виникли будівлі Міністерства пропаганди та Міністерства авіації, Рейхсканцелярія.

Наприкінці 1930-х почалася масштабна перебудова центру міста. Влада зводила широкі проспекти і мармурові палаци з куполами та статуями. Аби втілити цей масштабний проєкт, нацисти зруйнували багато старої забудови. Містян, які жили в ній, переселили до квартир депортованих у гетто євреїв. Будівельна політика нацистів була продовженням військової та антисемітської політики.

Що з запланованого не реалізували?

Величезний Зал слави із найбільшим у світі куполом, не добудували «Дім подорожей» — напівкруглу споруду з купою арок і колон. Насправді нацистам не так багато вдалося побудувати, але в Берліні все ще можна побачити їхній архітектурний спадок: ті самі Міністерство авіації та Міністерство пропаганди, Міністерство юстиції. У 2000-х деякі з них реставрували.

Чому це все не знесли після війни?

Зведена зі сталі та великої кількості бетону, ця архітектура, на відміну від іншої берлінської забудови, пережила війну. Її лишили, бо місто мало функціонувати. Знесли об’єкти, які занадто сильно асоціювалися з Гітлером, наприклад Рейхсканцелярію.

Чи будували нацисти щось під час війни?

Бункери. Зберігся величезний бункер на Альбрехтштрасе, який зараз працює як артгалерея. Радянські війська спершу використовували це місце як в’язницю, потім — як склад для бананів, через що його називають Banana Bunker.

Були навіть бункери-вежі, заввишки 30 метрів, із заокругленими кутами та зенітними гарматами нагорі. Ці масивні будівлі не вийшло підірвати, тож після війни їх засипали уламками пошкоджених споруд, перетворивши на пагорби, — у Берліні таких кілька. Це робили, щоб демілітаризувати Німеччину.

Як руйнували Берлін?

Спочатку бомбардували союзники. Потім самі нацисти підірвали склади з боєприпасами й мости, щоб зупинити наступ союзників. У ході битви за Берлін, коли війська Польщі та СРСР зайшли з різних боків, східна частина міста була значно пошкоджена їхньою артилерією. Фінальна хвиля руйнації відбулася під час післявоєнного занепаду.

Якими були масштаби руйнувань?

Були пошкоджені всі будівлі Берліна. Місто втратило близько 300 тисяч будинків. Із 234 лікарень вціліло 29. У центральних районах Мітте та Кройцберзі було зруйновано до 90% забудови, але чим далі від центру, тим менше руйнувань. На периферії руйнування могли сягати не більше 10%.

Після війни Берлін розділили між чотирма союзниками. За яким принципом це зробили?

Де-юре місто розділили на чотири частини, але по суті на дві — східну й західну. Кордони між трьома західними зонами були непомітні, вони відрізнялися лише культурними й військовими закладами. Американці збудували у своїй зоні Американський дім та облаштували у приміщенні Федерального архіву СС новоангліканську церкву: виглядала вона так, ніби була зведена десь у Массачусетсі. Але це скоріше одиничний випадок. Британці взагалі не додавали місту своїх «маркерів».

Для зручності розмежування Берліна відбувалося по річці та залізничних коліях. Пам’ятаю, як у 1986 році, потрапивши до Берліна, я проїхався потягом. Він прямував територією НДР, а потім проїжджав між двома кордонами Берлінської стіни. У тому місці зупинка була заборонена, а наглядачі пильнували, аби пасажири не втекли до іншої частини міста через вікно потяга. Місцеві називали цю зону «смугою смерті».

Хоча в деяких місцях розмежування не було прив’язане до географії. Потсдамська площа не мала залізничних об’єктів, але була розділена демаркаційною лінією.

До речі, дехто помилково думає, що Берлінську стіну звели в 1940-х. Але поділ міста і початок реконструкції відбулися до її будівництва у 1961-му. До кінця 40-х Берліном, попри окупацію різними силами, керували з одного центру.

Які складнощі виникали з післявоєнною відбудовою Берліна?

Відбудовувати було складно. Багато фахівців загинули під час війни, інші сиділи у в’язницях СРСР. Переживши шок від поразки у Другій світовій, містяни перебували у пригніченому стані.

Союзники повернули мирне життя у місто, хоча арешти, крадіжки та зґвалтування нікуди не поділися.

Союзники повернули мирне життя у місто, хоча арешти, крадіжки та зґвалтування нікуди не поділися.

Не було газу, сталі, вугілля. До того радянські війська розбирали залізничні колії, заводи й відправляли до СРСР. Економічна ситуація була також важкою.

Перші кроки відбудови були направлені на вирішення нагальних проблем: відновлення лікарень, створення пунктів допомоги при школах. Перемігши на виборах 1946-го, соціал-демократи стали створювати плани відбудови Берліна. Але за два роки СРСР почав блокаду західної частини міста, розділивши його на два блоки.

Як відновлювали Східний Берлін?

До 1950 року комуністична влада використовувала модерністську систему відбудови, але потім змінила підхід.

Німецькі архітектори поїхали до Москви, порадилися з радянськими колегами та політиками, після чого створили «Доктрину національних традицій», яка передбачала зведення партійних будівель і широких майданів. Такий підхід ознаменував те, що можна назвати сталіністським періодом архітектури Східної Німеччини.

Радянська влада зберігала старе житло та відновлювала приміщення ХІХ століття, але, розчищаючи площі для парадів, зруйнувала Берлінський палац.

У 1954 році Хрущов виступив із промовою про боротьбу з надмірностями, розпочавши зведення більш функціональних будівель, пізніше з’явилися панельки. До цього часу більшість архітекторів були носіями американських архітектурних ідей і не хотіли переходити до традиціоналізму. Багато хто з них спробував свої сили у Західному Берліні, коли кордони ще були відкриті.

Як будівництво Берлінської стіни вплинуло на розвиток східної частини міста?

Стіна перетворила відбудову на змагання двох систем.

До цього обидві частини Берліна були показовими: алея Сталіна на Сході, район Ганзафіртель на Заході — їх могли відвідувати усі жителі міста. Стіна поступово унеможливила ці гостювання, особливо для мешканців Східного Берліна.

З двох боків стіни почалися показові перегони. Із західного звели офісну будівлю видавничого дому Springer (із золотим фасадом), яка стала втіленням образу «золотого Заходу» та свободи преси. На Сході ж збудували кілька багатоповерхівок. Індустріалізація житла на Сході свідчила про стабілізацію економіки.

Берлінська стіна перетворила відбудову міста на змагання.

Але в 70-х стало очевидно — через те, що старі будівлі швидко руйнувалися, високих темпів зведення нових було недостатньо, аби задовольнити потреби містян. Влада зробила невдалу спробу вирішити цю проблему, штампуючи однотипне житло до самого кінця існування НДР. Ось чому навіть будинки пізнього періоду були тут нудними, мешканці їх ненавиділи.

А як реконструювали західну частину міста?

Місцеві архітектори були більш вільними, тому в архітектурі Західного Берліна — особливо періоду 60-х — багато деталей та мозаїк.

Захід хотів показати прояви економічного дива, яке врешті сталося в 1953 році. Споруди були більш людяними, ніж на Сході, орієнтованими на сонце, з балконами. У місті зводили офісні приміщення, магазини, кінотеатри. Схід вважав, що Захід — це рай консюмеризму.

Як нестачу житла компенсували тут?

Доходи жителів Західного Берліна були вищими.

Звичайно, деякі частини міста переживали занепад, але в цілому справи йшли краще, ніж у Східному Берліні. У 60-х влада почала зносити будівлі в центрі, переміщаючи їх мешканців у нове житло на околицях.

Що збудували в Західному Берліні?

Район Ганзафіртель із багатоквартирними будівлями від зірок модернізму — Гропіуса, Німеєра, Аалто.

У 80-х почали відбудовувати старі помешкання та створювати житлові масиви у стилі постмодернізму. Часто будинки там мали маленькі вікна і виглядали кумедно.

Які виклики постали перед містом після падіння стіни?

Проблем було багато: дублювання держустанов, приватизація будівель, необхідність демонтажу стіни, яка, по суті, була замінованою зоною, і врешті-решт виїзд жителів східної частини Берліна.

У вас є книга «Стіна як ресурс». З назви видно, що стіна принесла місту не лише шкоду, але і дала щось хороше. Що?

Наприклад, велику кількість варіантів забудови пустки, яка утворилася на місці стіни. Перший — монумент холодній війні та артгалерея. Другий — парки й зелені зони. Третій — культурні об’єкти. Четвертий — комерція. Власне, так чи інакше всі ці варіанти реалізували.

Є думка, що стіна зробила Берлін тим містом особливої культури, яке нам усім сьогодні так подобається. Ви згодні з цим?

Кожне покоління берлінців вірить у те, що воно андеграундне і бунтарське. Особлива культура Берліна, на мою думку, теж міф. Насправді цій культурі не вистачає новизни та божевілля. Але люди все одно приїжджають до Берліна, аби долучитися до неї.

Особлива культура Берліна — міф, і стіна допомогла його виникненню.

Стіна дійсно допомогла виникненню міфів довкола міської культури. За часів стіни в Берліні існувало два центри контркультури: у Кройцберзі (на заході) та у Пренцлауерберзі (на сході). У Східному Берліні все відбувалося у квартирах та на подвір’ях. Після падіння стіни в занедбаних заводських приміщеннях і підвалах довкола неї облаштовували техно-бари й організовували вечірки, часто секретні, з входом через дірку в паркані.

Як влада об’єднаного Берліна вчинила з будівлями часів соціалізму?

Хороші приклади архітектури НДР були зруйновані, бо люди ненавиділи радянський стиль. Вони полишали радянську забудову, Республіканський палац розібрали.

Потім до влади прийшов лівий уряд. Він намагався зберегти спадщину. Завдяки йому, наприклад, вцілів Будинок статистики й телевізійна вежа. Збереглися житлові масиви з дитсадками і магазинами — їх реставрували.

Чи варто зараз відновлювати будівлі, які вже зруйновано?

Це важка тема, до якої в мене неоднозначне ставлення. Я презерваціоніст, мені важливо зберегти те, що ще існує, і сфокусуватися на тому, що занепадає. Потім можна відновлювати втрачене.

Я думаю, матеріали несуть ауру свого часу. Перед тим як знести висококласну будівлю 50-х, щоб на її місці з’явилося щось, що ніхто живцем не бачив, треба двічі подумати. Навіщо забирати одну частину історії, аби штучно відновити іншу?

Але є й більш сучасні погляди. Якщо люди хочуть щось відновити, то, якщо ми говоримо про демократію, це треба зробити. Чи якщо це важливо для середовища, то можна й відновити, особливо якщо у будівельників є доступ до оригінальних матеріалів.

Берлінський палац відновили лише торік. Тож реконструкція Берліна триває?

Так. У 1910 році Карл Шеффлер писав, що Берлін приречений завжди ставати, але ніколи не бути. Він мав рацію. З іншими містами не так. Париж є Париж, а Берлін — це постійний процес змін. Тут досі невирішені питання власності деяких будівель, існують пустки, згорілі фасади та цілі занедбані промислові райони. Але розвиток триває.

Берлін приречений ставати, але ніколи не бути. Берлін — це постійний процес змін.

Під час відновлення Дрездена місцева влада не повернула єврейську спільноту до міста, тим самим створивши жителям і туристам проблеми. Що зробив Берлін для повернення єврейського ком’юніті?

Це питання треба ставити представникам спільноти, але мені здається, що місто зробило багато. Воно відновило синагоги, звело меморіал Голокосту та Єврейський музей. Силами приватних інституцій на тротуарах були створені камінці спотикання з іменами євреїв, які жили на тих вулицях до війни.

Але в деяких районах міста ходити в кіпі небезпечно, а біля єврейських закладів чергує озброєна охорона. Євреїв не люблять старі люди з нацистськими поглядами, ті, хто має ліві антиізраїльські настрої, та іммігранти з Палестини й інших країн Середнього Сходу. Проте у порівнянні з помітними проросійськими настроями антисемітизм серед німецького населення не така вже й велика проблема.

Які позитивні риси сучасного Берліна — результат відбудов?

Суперництво двох систем пішло місту на користь.

Було зведено багато житла та іконічних будівель — та сама телевежа, Бікіні-хаус. Зусиль, аби повернути в місто життя після війни, було витрачено дуже багато. Берлін відновили досить швидко, а не протягом декількох поколінь.

Зелень була в Берліні й до війни, але після падіння стіни її стало ще більше, бо, як я вже казав, на місці муру почали зводити парки.

Попри бажання відновлювати місто лише в історичному стилі після падіння стіни тут збереглися різні підходи до його розвитку. Ця постійна боротьба різних бачень робить місто цікавим. Замість одного центру в Берліні існують центри різних районів. І це ще одна його перевага перед іншими містами. Так було і до війни, але розділення міста сприяло збереженню цієї мультицентричності.

Які недоліки реконструкції Берліна?

Я історик мистецтва, мені важливо, щоб місто лишалося збереженим для наступних поколінь. Після війни багато будинків, церков, палаців були знищені. Цей процес триває досі. Шістнадцять років тому демонтували Республіканський палац, щоб на його місці відбудувати Берлінський палац, знесений у 1950-х.

Інша проблема — величезна потреба в житлі. Як я вже казав, житла у східній частині міста не вистачало, а те, що будували, було низької якості. Місцева влада віддала вирішення цього питання комерційним інвесторам, але зведене ними житло можуть дозволити собі не всі. Здешевити його не вийде через жорсткі німецькі будівельні стандарти.

Не так і багато проблем. То Берлін можна назвати успішним містом?

Можна і так сказати. Проблема в тому, що Берлін не намагається впоратися зі своїми проблемами. Школи потребують ремонту. Між представниками різних культур, які приїздять сюди, виникають суперечки — влада міста їх ігнорує. Містян, які не можуть платити за житло, виштовхують з центру. Місцева бюрократія — повільна і жахлива.

Що з досвіду Берліна можна перейняти у відбудові України?

Не затягуйте з реконструкцією. Якщо можна щось відбудувати зараз — відбудовуйте. Відновлення інших об’єктів вже треба планувати. Дивлячись на фото з Маріуполя, я розумію, що його повністю треба перебудувати. І починати думати про це потрібно сьогодні.

В Україні, як і в повоєнній Німеччині, багато переселенців з окупованих територій. Подумайте про їхні потреби вже зараз, поки ще точаться бої.

Ще я раджу опитувати громадян, інформувати їх про хід відбудови, дозволяти критику й дослухатися до неї. Робіть міста високої якості для всіх. Так, капіталістичні інтереси можуть стати потужним мотиватором, але не перетворюйте все на спосіб заробітку. Домовляйтеся з інвесторами, аби зберегти історичний дух своїх міст. Я бачив, на жаль, повністю зруйнований будинок Сікорського в Києві — такі споруди треба відновити.

Фото на обкладинці: Wickman / DPA / AFP, Wikimedia Commons