Архітектура

Порожній музей: Як повоєнний Бейрут не зміг стати новим Парижем

Громадянська війна у Лівані спустошила Бейрут, розділивши його на дві частини — мусульманську та християнську. Повоєнна відбудова мала повернути столиці країни звання «Парижа Близького Сходу», але міська влада зробила занадто багато помилок, остаточно поховавши надії на відродження Бейрута. Дослідниця Лілет Бредделс розповіла Bird in Flight, чому так сталося.

Громадянська війна у Лівані тривала п’ятнадцять років. Лінія фронту розділила столицю країни Бейрут навпіл. Вуличні бої перетворили місто на велетенський сквот: будівлі були пошкоджені обстрілами, лінія розмежування поросла бур’янами та деревами.

Аби швидко відновити місто після війни, влада викупила будівлі в центрі. План був амбітний: повернути Бейруту звання «Парижа Близького Сходу», яке столиця носила на початку 70-х. Але задум провалився. Бейрут не став новим Парижем, а перетворився на дороге та порожнє місто.

Дослідниця Лілет Бредделс із Амстердама допомагала мерії столиці Лівану виправити помилки реконструкції. Вона розповіла Bird in Flight, що не так зробили чиновники й чому невдала відбудова не лише шкодить місту, але і призводить до соціальних катаклізмів.

Яким був Бейрут до війни?

У 1975 році місто було в хорошому стані. Його називали «Парижем Близького Сходу». Туди приїздили європейці, які хотіли відчути атмосферу Близького Сходу, і багато туристів з Дубая й заливу, щоб також відчути смак іншого життя, тому що в Бейруті тоді було все: кіно, танці, культура, виставки, театри, вечірки, алкоголь. З точки зору повсякденного життя місто процвітало.

Але в архітектурному плані Бейрут був старим занедбаним містом. Будинки заввишки шість-сім поверхів, з арками на вікнах та дверях, з купою балконів. Багато модерністських будівель, які створювали різнобій одна з одною. Така собі суміш арабських і західних впливів, які прийшли з Франції.

Звичайно, можна було знайти і гарні особняки — зараз вони або зруйновані, або внесені до списку спадщини, що підлягає збереженню.

Бейрут у 1973 році. Фото: Jose Nicolas / Hans Lucas via AFP

Як руйнували місто під час війни?

Обстрілами. Основні руйнування проходили по лінії розмежування — так званій зеленій лінії, — яка розділила місто навпіл. Обстріли вели з двох боків, на високих будівлях уздовж лінії сиділи снайпери. Але, звісно, були бої і в інших частинах Бейрута.

Як виглядала ця лінія — щось на кшталт Берлінського муру?

Ні, вона була умовною. Це своєрідна буферна зона між християнським і мусульманським Бейрутом, яка проходила вздовж пари великих доріг. «Зелена лінія» прострілювалася, тому туди ніхто не приходив. Вона поросла зеленню, що з’явилася навіть у будинках, тобто буквально стала зеленою. Така собі романтична картина — зелений коридор у розбитому місті.

Під час реконструкції цю зону мали б якось використати, наприклад залишити як парк. Але її знищили.

Від неї нічого не залишилося?

Не зовсім. Десь її ще можна побачити.

У місті багато будинків і досі з дірками від снарядів у стінах, які видно неозброєним оком. Деякі пошкоджені війною споруди стали своєрідними символами. Наприклад, готель Holiday Inn, вкритий отворами від снарядів і куль. Хоча було створено тисячу планів з його відновлення, влада досі не знає, що з ним робити. Він одна з частин «зеленої лінії».

Які були масштаби руйнування наприкінці війни у 1990-му?

Масштаби були значними, але офіційні підрахунки не проводили.

Багато будинків були сильно пошкоджені, проте вціліли. Їх могли відремонтувати, але вирішили знести, особливо в центрі. Взагалі, близько 80% будівель у центральній частині міста демонтували вже після війни, хоча ця територія постраждала не так від обстрілів, як від занедбаності. Рішення зносити було частково політичним, частково результатом неосвіченості влади. Через це зникло чимало справжніх пам’яток архітектури.

Пам’ятки архітектури в центральній частині міста знесли вже після війни, хоча могли відремонтувати.

Центр Бейрута під час війни, 1982 рік, близько ста метрів на захід від «зеленої лінії». На задньому плані — Великий театр тисячі й однієї ночі. Фото: Jose Nicolas / Hans Lucas via AFP
Вид на «зелену лінію» у 1990 році. Фото: Nabil Ismail / AFP

Як і коли почався процес реконструкції?

Одразу після завершення війни.

Але війна закінчилася в Бейруті, але не в Лівані. Зазвичай конфлікти завершуються мирною угодою, а тут люди просто якось припинили стріляти. Без підписаних документів і заяв. Проте без угод немає відбудови, бо невідомо, хто за що платить. Тобто люди просто жили собі далі.

Та уряд усе ж вирішив швидко відбудувати столицю. Цим процесом керував прем’єр-міністр і мільярдер Рафік Харірі. Відбудовували центр міста, де до війни кипіла торгівля та туризм. Влада розробила загальний план і правила, які задавали досить високі стандарти реконструкції. У них, крім іншого, було вказано, які матеріали можна використовувати, яка відстань має бути між будівлями. Наче все добре, але виявилося, що власники будівель, розташованих у центрі, не можуть собі дозволити відбудову за таких стандартів — занадто дорого. Порушувати правила вони теж не могли.

Закінчилося тим, що уряд викупив центр міста і створив державно-приватне підприємство Solidere (Ліванське товариство розвитку та реконструкції центру Бейрута), яке й зайнялося відбудовою. Одним з акціонерів організації був прем’єр-міністр Харірі, тому вона могла робити все що завгодно.

Як їм вдалося викупити весь центр міста?

Володарі будівель продавали власність, думаючи, що зможуть її викупити. Їм також роздавали акції Solidere, які, як вважалося, мали вирости в ціні. Нічого з цього не сталося. Ціни на нерухомість у відремонтованому центрі злетіли так високо, що викупити крамницю було нереально. Відсотки за акціями, навпаки, були дуже низькі.

Люди не протестували?

Протести були, але вони не змінили ситуації.

Звідки Solidere брала кошти на відбудову?

Від уряду і приватних інвесторів.

Solidere займалася лише центром міста?

Спочатку так, хоча існував великий план відбудови прилеглих до центру районів.

Через суворі правила забудова центру стала Solidere в копійку, тож, щоб відбити ці кошти, компанія почала будувати висотки в інших районах. Тепер центр схожий на порожній музей, оточений багатоповерхівками.

Новий центр Бейрута схожий на порожній музей.

Інші частини Бейрута взагалі не чіпали. Будинки там досі у жахливому стані.

Чому центр міста порожній?

Причин багато.

По-перше, центр зроблений гарно й виглядає дорого. Нерухомість там купили багатії з країн Перської затоки. Навідуються вони в Бейрут не часто.

По-друге, влада вирішила перетворити центр на таку собі репліку Парижа. Старий ринок (Souk) переробили на щось на кшталт торговельного центру, тим самим остаточно витіснивши місцевих із району.

По-третє, в центр втулили урядові будівлі. З міркувань безпеки час від часу урядовий район перекривають.

Усе це призвело то того, що містяни перестали з’являтися у центрі, і він спорожнів.

Мапа Бейрута під час війни. Зеленим показана «зелена лінія», рожевим — центр міста, реконструйований Solidere, і межа сучасного Бейрута. Зображення: на основі Wikimedia Commons

Виходить, план із відновлення центру міста провалився. Чому уряд нічого не зробив, щоб запобігти цьому?

Тому що проблеми джентрифікації проявляються через певний час. У реконструкції були і позитивні боки, за якими ховалися невдачі. Наприклад, в місто зайшли міжнародні бренди, відкрилися кав’ярні. З хаотичної центр перетворився на висококласну локацію. Людям це подобалося.

Невдачі стали очевидними у 2008-му, коли економіка пішла на спад. Магазини зачинилися, вікна в них забили. За вісім років центр спорожнів. Тепер життя потроху туди повертається: на місці магазинів відкриваються кафе.

А як щодо районів з багатоповерхівок — вони теж невдалі?

Так.

Там є висотки, створені непоганими архітекторами, але через відсутність плану їх, як і тамтешні дороги, побудували хаотично. Плану зведення громадських місць теж не було. Тобто забудова там — це рандомно розміщена приватна власність. Навіть той факт, що її створили всесвітньо відомі архітектори, не рятує ситуації, тому що вони робили це без урахування контексту.

Ще одна проблема — матеріали низької якості, які використовували при будівництві. Коли два роки тому в Бейруті стався вибух, ті будівлі спричинили більше шкоди та смертей, ніж старі.

Багатоповерхівка в центрі Бейрута, архітектори Herzog & De Meuron. Фото: Jean Isenmann / Only World / Only France / AFP

Ті «непогані архітектори» не допомагали планувати місто?

Спроби були, однак через уряд вони закінчилися нічим.

Якось ми з колегами запустили конкурс проєктів поліпшення громадського простору в Бейруті. Мерія міста попросила нас представити їй роботи переможців. Потім покликали нас долучитися до Комітету з громадського планування. Так от, мої колеги відмовилися, бо вважають владу міста корумпованою. Вони впевнені, що чиновники хотіли використати наші імена. Я з такою думкою не згодна, але сама нічого вдіяти не можу. Тому в Бейруті досі немає справжнього відділу урбаністичного планування.

Мерія реалізувала проєкти переможців?

Майже ні. Хоча проєкт спільних садів, де люди можуть вирощувати їжу і проводити вечори разом, вони зробили.

Розумієте, ми хотіли вплинути на містян, змусити не мовчати, діяти, не виїжджати за кордон, а залишитися вдома і зробити щось для країни. Минулого року ми з командою провели майстер-клас, який відвідало 60 студентів із шести університетів, — це досягнення. Я покладаю на нове покоління великі надії. Але країна та місто збанкрутілі, тож реалізація ідей не на часі. Коли зміниться система й режим, тоді наші напрацювання і підуть у роботу.

Хоч щось позитивне відбудова принесла?

Після неї люди, які воювали між собою, почали жити поряд. У випадках, коли якесь місто розділене війною, після конфлікту завжди постає питання: змішувати людей між собою чи розділити місто на зони? У Бейруті це питання розв’язалося саме по собі, бо люди самі розселилися в різні частини міста.

Зараз у Бейруті справжня суміш культур. Потрапивши в один район, ви опинитеся в арабському поселенні, в інший — в європейському місті, а ще десь — у вірменському кварталі.

Хоча, можливо, я й романтизую стан речей, бо я іноземка і не була на півдні, в районах, що контролюються «Хезболлою». Ходити туди небезпечно.

Коли завершилася відбудова?

Можна вважати, що у 2009-му, коли знову відкрили перебудований ринок Souk.

Центр міста, зведений Solidere. Фото: Ramzi Haidar / AFP

Був шанс провести реконструкцію інакше?

Думаю, так. Якби влада не поспішала, а обговорила всі питання з громадськістю. Якби контролем відбудови займалася не одна компанія. Якби цей процес був публічним. Якби влада створила комітет власників нерухомості та забудовників. Якби вона не мала бізнес-інтересу, то зараз ситуація була б значно кращою.

Варто сказати, що поступово влада визнала свої помилки. Сьогодні відділ містопланування Solidere очолює 40-річний архітектор, викладач університету. Він прийшов у Solidere, аби допомогти країні. Він публічно визнав, що враховувати при реконструкції інтереси лише вищого класу було помилкою. Зараз компанія намагається цю помилку виправити, в тому числі знижуючи ціну на нерухомість у центрі.

Забудовник публічно визнав, що враховувати при реконструкції інтереси лише одного класу містян було помилкою.

Ви проводили майстер-класи Towards an Architecture of Peace, на яких досліджували, як архітектори мають сприяти миру на повоєнних територіях. Чи є це роботою архітектора?

І так і ні.

Архітектора вчать будувати й думати про естетику і про те, щоб його будівлі не зруйнувалися. Але в той же час він також відповідальний за кінцевий результат і те, як творіння буде використане.

Якщо архітектори знають або мали змогу дізнатися, що їхній замовник — корупціонер, а виділені на забудову гроші використовуються неправильно, то вони теж несуть відповідальність за кінцевий результат.

Я створила проєкт Towards an Architecture of Peace для того, щоб законодавці сприймали архітекторів всерйоз і залучали їх на всіх етапах будівництва, а не лише наприкінці, «щоб зробити красиво».

Які уроки Україна може винести для себе з відбудови Бейрута?

Скандальний момент у відбудові Бейрута полягав у тому, що її віддали одній компанії. Законопроєкт № 5655, за який нещодавно проголосувала Верховна Рада України, дає зелене світло схожим речам. Тож хочу попередити, що влада, зосереджена в руках невеликої групи людей, може призвести до поганих наслідків у реконструкції.

Потрібно створити систему моніторингу і контролю, орган, до складу якого увійдуть представники всіх зацікавлених сторін. Варто на різних етапах залучати до відбудови активних громадян. Треба сприймати містян як партнерів, тільки це дозволить уникнути протестів у майбутньому.

Треба створити стратегію роботи з будівлями, які стали символами війни, та не руйнувати більше, ніж потрібно. Такі уроки Бейрута.

Колишній готель Holiday Inn, один із символів війни. Фото: Oliver Berg / dpa Picture-Alliance via AFP

Думаю, план теж не завадить.

Звісно, але скоріше як візія. В Україні планування має бути гнучким, бо ніхто не знає, коли і скільки людей повернеться до країни. Уже зараз можна почати розробку планів і системи, опитувати мешканців. Це дасть людям можливість подумати про повоєнне майбутнє.

Коли йдеться про відбудову Косова, часто можна почути фразу: «Ми не були готові до миру». Вона дуже правильна. Бо, не маючи плану, люди, які повертаються додому після війни, починають хаотично забудовувати міста.


Зображення на обкладинці: Depositphotos, AFP

Нове та Найкраще

136

257

130
290

Більше матеріалів