Архітектура

Монументальна контрпропаганда: Мозаїчні зупинки в українських містах

Більшість радянських зупинок уже давно замінили на пластикові, але в селах ще лишилися старі зразки з мозаїками. Оскільки тоді ані самі художники, ані місцева влада не вважали панно на зупинках серйозною роботою, автори мали більше свободи і могли навіть звертатися до національних мотивів у своїх зображеннях. Зараз Олена Весела та Вікторія Зубенко вивчають ці мозаїки і переносять їхні ескізи на шовкові хустки. Що вдалося дізнатися про це монументальне мистецтво, співзасновниця проєкту Art Zupynka розповіла Bird in Flight.
Олена Весела 29 років

Співзасновниця проєкту Art Zupynka, відеохудожниця, документалістка.

— Наша історія почалася з подарунка. На день народження мами я замовила хустку із зображенням мозаїки з Рівненщини, її батьківщини. Отримавши подарунок, мама пригадала, що навчалася з майстринею, яка створювала такі мозаїки з 1979 року, — Тетяною Лукашевич.

Я художниця за освітою, яка на той момент застрягла в офісній рутині. Тому одразу вирішила, що маю вирушити в експедицію та знайти цю жінку. У напарниці покликала культурологиню Вікторію, у якої купила хустку. Вона вже декілька років шукала мозаїки з зупинок та друкувала їх на шовку і дещо в цьому розуміла. Ми зібралися дуже швидко: камеру я купила в день поїздки. Знайти Тетяну було нескладно — її телефон дала мама.

Про зупинки мало інформації. В архівах не збереглися ані ескізи, ані прізвища художників, ані мапи з локаціями. Тому я сприйняла це ще і як соціальну місію не дати митцям лишитися забутими.

Наша місія — не дати митцям лишитися забутими.

Зупинка у Рівненській області
Ескіз Надії Демченко. Фото з архіву Надії Демченко
Зупинка біля села Листвин на Рівненщині. Фото з архіву Тетяни Лукашевич
Художниця Тетяна Лукашевич за роботою на Рівненщині. Фото з архіву Тетяни Лукашевич
Хустка, створена Вікторією Зубенко

Експедиції тривають два дні: один — на дорогу, один — на спілкування з художниками. Вони розповідають про монументальне мистецтво, свою творчість, показують фотографії та ескізи. Усе це ми знімаємо на камеру і викладаємо на ютуб-канал. На дорогу йде цілий день, тому що у пошуках мозаїк ми нерідко завертаємо на забуті дороги — там найбільше цікавого й незайманого. Часто художники підказують нам, де шукати такі зупинки.

Ми вже відвідали Рівненщину, Одещину, Київщину, Львівщину, Чернігівщину та зробили про ці регіони п’ять відео. Наступна подорож — на Івано-Франківщину. Окрім Тетяни Лукашевич ми побували у художників Сергія Савченка, Володимира Прядки, Миколи Андрющенка і Надії Демченко.

Художниця Тетяна Лукашевич
Олена і Вікторія в гостях у художника Володимира Прядки
Художник Микола Андрющенко

За радянських часів на підприємствах виділяли квоти «на естетичність». Ці кошти мали бути вкладені у виробництво мозаїк, вітражів, гобеленів. Саме тому в нас стільки мозаїк, і на зупинках у тому числі.

Для молодих художників це був літній підробіток, більше розвага, ніж серйозна праця. Вони збиралися у творчі бригади і їздили у відрядження по всій країні. Мешкали у селі, купалися в річці, а як не пекло сонце, йшли викладати мозаїку — романтика. За літо одна бригада могла оздобити п’ять-шість зупинок.

Художниця Тетяна Лукашевич зраділа, що хтось зацікавився її роботою, проте інші художники іноді соромляться розповідати про свої мозаїки. У їхньому середовищі це вважалося дрібною роботою на тлі більш масштабних проєктів.

Для молодих художників це був літній підробіток, більше розвага, ніж серйозна праця.

Зупинка в селі Стоки Львівської області авторства Миколи Андрющенка
Ескіз зупинки в селі Стоки Львівської області. Фото з архіву Миколи Андрющенка
Ескіз зупинки в селі Стоки Львівської області. Фото з архіву Миколи Андрющенка
Художник Микола Андрющенко за роботою. Фото з архіву Миколи Андрющенка

Створювали мозаїки з керамічної плитки або зі смальти. На відміну від кераміки смальту треба колоти спеціальним пристроєм — смальтоколом, бо вона дуже тверда. Цей смальтокол художники возили із собою. Щоб викласти обличчя людини, потрібні дрібні шматочки певної форми — їх кололи на місці. Я навіть не уявляла, що таку просту архітектурну форму оздоблювали дорогим і складним у роботі матеріалом.

Часто ми бачимо, що на місці автентичної зупинки вже стоїть нова, із пластику чи вагонки. На Київщині й Черкащині такого найбільше. Мозаїчні зупинки зніс Укравтодор у рамках «Великого будівництва» і натомість встановив нові. Старі ж найкраще збереглися у глухих селах.

Художник Микола Андрющенко (ліворуч) у Молдові. Фото з архіву Миколи Андрющенка
Мозаїка Миколи Андрющенка. Фото з архіву Миколи Андрющенка

Досліджуючи мозаїки на зупинках, ми побачили, що пропаганди у них практично немає. У радянський період монументальне мистецтво мала затверджувати худрада. Якщо твір був на великому об’єкті, наприклад на Палаці культури чи кінотеатрі, то затверджувала його міська рада. А зупинка — це мала архітектурна форма, контроль з боку влади був послаблений. Тому вони рясніють народними мотивами: птахами, квітами, орнаментом, картинами українського побуту, — а агітаційного на них зовсім мало.

Зупинка — це мала архітектурна форма, контроль з боку влади був послаблений.

Художники це підтверджують. Микола Андрющенко викладав мозаїки на зупинках Молдови. Керівник одного молдовського міста попросив його створити роботу із радянськими символами, але Андрющенко відмовився — сказав, що згоден зобразити тільки притаманні цій місцевості народні символи або взагалі нічого.

Проте деякі зображення не дозволяли навіть на зупинках. Не можна було використовувати синьо-жовті кольори у чистому вигляді, бо ті нагадують український прапор. Заборонялося зображати три пальці, три колоски або щось, що відсилає до тризуба. Художники хитрували: якщо хотіли показати козака, то в ескізі малювали просто парубка у широких штанях, а вже на місці додавали характерні деталі.

Кожної весни зупинки мили брандспойтами, натирали їх, і вони були ідеально чисті. Якщо десь потрібна була реставрація, то їх приводили до ладу. А у 90-х, коли на мозаїках почали з’являтися наліпки та графіті, їх уже ніхто не лагодив.

Зупинка у Чернігівській області
Зупинка у Львівській області

Дуже хотілося б об’їздити всю Україну, а особливо — завітати на Херсонщину, де багато мозаїчних зупинок. Іноді ми сумніваємося, що цей проєкт зараз потрібен. Але художники старіють, і ми боїмося, що не встигнемо, якщо зараз зробимо паузу.

Найскладніше — знайти кошти. Жодної підтримки, окрім грошей від продажу хусток, у нас немає. А ще людям часто не подобаються дві дівчини на трасі, які щось знімають під час війни, — думають, що ми колаборантки і фотографуємо населений пункт. Їм не віриться, що комусь можуть бути цікаві саме мозаїки.

Але ми будемо знімати зупинки й надалі. Це цілий пласт української культури, такої кількості мозаїчних зупинок не було в жодній радянській республіці. Це — наше.


Усі фото, якщо не вказано інше: Олена Весела

Нове та Найкраще

716

623

632
980

Більше матеріалів