Скромний монументалізм: Мозаїки на українських балконах

— Більшу частину життя я провів у одеському спальному районі Таїрова. Його почали будувати як експериментальний спальник наприкінці 1960-х. Тому з дитинства мене оточували цікаві проєкти панельних будинків та продумані квартали. Це і вплинуло на мої майбутні захоплення — фотографію та відеозйомку. Знімати людей мені ніколи не було цікаво, інша річ — архітектура. Часто, коли в мене був поганий настрій, я просто брав фотоапарат і виходив на вулиці свого району в пошуках нових ракурсів. Ці світлини я викладав на нашій із другом інстаграм-сторінці «Таїровська Тоска», присвяченій буденному життю району.

Якось я гуляв старою частиною району і помітив на одному з балконів квадратний мозаїчний екран. Тоді я замислився, чому проєктувальники будинку вирішили декорувати його саме так. Я поставив собі за мету обійти весь район і з’ясувати, як багато варіацій різних малюнків цієї мозаїки взагалі існує. Щоразу, коли друзі дізнавалися про моє заняття, вони дивувалися тому, що раніше не помічали подібні мозаїки на балконах. Після того я вирішив створити каталог мозаїчних екранів і знайти більше інформації про них.

У 1955 році Хрущов почав боротьбу з так званими архітектурними надмірностями. А саме з вигадливою ліпниною, монументальними колонами, різноманітними скульптурами, що прикрашали будівлі епохи сталінського ампіру. Це й був момент повороту до нового стилю радянського модернізму, на що вплинули індустріалізація та, більшою мірою, стан країни в післявоєнний час: потрібно було багато дешевого житла і вже зараз. Саме мозаїка і стала єдиною лазівкою для архітекторів — з її допомогою можна було без «архітектурних надмірностей» прикрашати безликі райони типової забудови. Мозаїка була дешева у виробництві й легко монтувалася на пласкі поверхні панельних будинків.

Здається, ніхто до мене не брався за подібне розслідування. Якщо йдеться про якесь масштабне мозаїчне панно на адмінбудівлі, школі чи будинку, автора легко знайти. З балконною мозаїкою зовсім інша справа. Я намагався відшукати бодай якусь зачіпку або людину, яка б розповіла про це явище. В інтернеті я не знайшов жодної інформації на цю тему, так само, як і в найбільшій одеській бібліотеці. Але, спілкуючись із мешканцями будинків у процесі зйомок, я зміг скласти власне бачення.

Балконна мозаїка — це проєкт домобудівних комбінатів. Тобто забудовник того часу сам вирішував, який візерунок прикрашатиме балкони його об’єкта, про це свідчить хаотичність малюнків. Майже у кожному місті України є свої унікальні візерунки, що були реалізовані на розсуд будівельників. Робили балконну мозаїку з кераміки, вкриваючи лицьовий бік спеціальною кольоровою глазур’ю.

Якщо йдеться про якесь масштабне мозаїчне панно, можна легко знайти автора. З балконною мозаїкою зовсім інша справа.

Балконну мозаїку можна зустріти будь-де в Україні. Наразі я зафіксував уже близько 50 різних візерунків і майже сотню колірних варіантів їх реалізації. Часто один і той самий малюнок може мати абсолютно різні відтінки — це залежало від фарби, наявної на домобудівному комбінаті. Цікаво, що розташування мозаїчних екранів та їхні комбінації залежать від того, де знаходиться будинок. Так, на центральних вулицях мозаїка акуратніша, підібрана за кольором і малюнком, а всередині дворів — абсолютний хаос. Найбільшою комбінацією мозаїчних екранів мене вразили Черкаси, Херсон і Миколаїв.

У балконну мозаїку, яка не мала сюжету та символіки, будівельники заклали суто декоративні функції. Важко виділити найпоширеніший тип візерунка, але є малюнки, які зустрічаються майже всюди. Один із них — «квітка». Усі назви візерунків вигадані мною, але кожен може розгледіти в них свої сюжети.

На центральних вулицях мозаїка акуратніша, підібрана за кольором і малюнком, а всередині дворів — абсолютний хаос.

Під час роботи над проєктом я зробив чимало відкриттів і натрапив на справжні витвори мистецтва, на які майже ніхто не звертав уваги. На жаль, деякі унікальні у своєму роді балконні мозаїки вже знищені. Коли я побачив дитячий садок № 49 в одеському мікрорайоні Черемушки, то не повірив очам. На ньому було більше дев’яти неповторних мозаїчних екранів із різноманітними малюнками. Нічого подібного в Україні я не бачив. Сьогодні у процесі реставрації вся мозаїка на будівлі знищена.

Ще одним відкриттям стало те, що мозаїчні екрани для балконів використовували не лише за призначенням. Одним із прикладів є будинок у селищі Захарівка на Одещині. Тут цілий гуртожиток замість штукатурки оздобили мозаїчними екранами. Ще одне унікальне явище — це візерунок, який я назвав «битий піксель». Його особливість у тому, що він зібраний із залишків керамічних елементів, двох однакових екранів не існує. Так само балконною мозаїкою люди прикрашали свої особисті гаражі й навіть зупинки.

Сьогодні, хочемо ми того чи ні, радянська спадщина оточує нас ледь не усюди. В Україні дуже багато будинків і робіт того періоду, які є пам’ятками архітектури. Не варто забувати, що майже завжди за цими проєктами стояли українські архітектори. На жаль, на охорону монументального мистецтва практично не виділяють коштів, а з початком російської агресії унікальні будинки, мозаїки та вітражі почали руйнуватися ще й від ворожих снарядів. На мою думку, такі речі варто оберігати, інакше зовсім скоро ми назавжди втратимо цілий прошарок культурної спадщини.

До повномасштабного вторгнення я збирався об’їхати Україну та задокументувати якомога більше балконних мозаїк. Результатом мав би стати артбук із повним каталогом робіт, які вдалося знайти. Також я хотів створити документальний фільм про це явище. Зараз, на жаль, це відійшло на другий план. Після нашої перемоги я сподіваюся все ж завершити проєкт Soviet Pixel, адже матеріалів для цього предостатньо.

Такі речі варто оберігати, інакше зовсім скоро ми назавжди втратимо цілий прошарок культурної спадщини.