Невдачі української архітектури під час війни

Знесення цінних будівель

Кожного року українські міста втрачали цінні архітектурні об’єкти, але у 2022-му до знесення споруд забудовниками додалися руйнування від російських атак.

Кілька історичних будівель, у які влучили російські ракети чи дрони, не збираються відновлювати. Однак офіційні заяви про неможливість реконструкції оприлюднювали надто швидко і до професійно проведеної експертизи. У Києві так сталося з об’єктом на Жилянській, 116а, де дрон зруйнував третину будівлі та вбив її мешканців. Уже наступного дня мер Віталій Кличко заявив, що відновленню споруда не підлягає. Петицію про її збереження, яка набрала потрібну кількість голосів, також не підтримали.

Те саме із Харківською облдержадміністрацією — обласна влада заявила про неможливість відновлення будівлі, спираючись лише на візуальний огляд.

Під загрозою знищення і харківський ринок «Барабашово», найбільший на сході Європи: він частково згорів через обстріли. Місцева влада ділилася планами зробити тут технопарк за проєктом Нормана Фостера, а власники ринку — «торговельне місто європейського типу з будівлями торговельного, офісного, житлового та соціально-культурного призначення». Отже, як мінімум він уже не буде таким, як раніше.

Насправді незалежно від ступеню пошкоджень відновити можна будь-яку будівлю, навіть повністю зруйновану, якщо мати про неї достатньо даних — фотографій, 3D-сканів чи креслень. Питання у грошах, часі, експертах і волі власника об’єкта.

Відновити можна будь-яку будівлю, навіть повністю зруйновану, якщо мати про неї достатньо даних.

Навіть без ракет лише в Києві цього року зруйнували чотири споруди середини ХІХ — початку ХХ сторіччя. Крім того, у справі щодо павільйону «Квіти України» суд став на бік забудовника (тепер він може продовжити роботи), а в серпні почали демонтувати «Київпроект» — будівля збільшиться в об’ємі, а від оригінальної архітектури нічого не залишиться.

Неякісна реконструкція

Деякі пошкоджені обстрілами будинки все ж реконструюють — і досить швидко, але не завжди вдало. Восени в Києві закінчили відновлювати після обстрілів будинки на вулицях Ірпінській та Кошиця. Їх пофарбували в кольори, які зазвичай називають життєрадісними.

Таке забарвлення виглядає чужорідним, його вибір — випадковим, особливо при тому що пофарбували лише реконструйовану частину кожної з будівель, а стару залишили як є. Якщо лише часткове відновлення фасаду можна пояснити фінансовою скрутою, використання оригінального кольору не збільшило би кошторису проєкту, але точно покращило б зовнішній вигляд споруди.

Типові проєкти

У жовтні уряд затвердив порядок розробки проєктів «повторного використання». Назви «типові проєкти» уникають (хоча саме їх і затвердили) — скоріш за все, через неприємні асоціації з радянською типовою забудовою. Завдяки цим проєктам обіцяють прискорити відновлення населених пунктів в Україні, а також знизити вартість будівництва.

Типові проєкти — традиційний спосіб виходу з повоєнної житлової кризи. Після Другої світової по всій Європі зводили панельні будинки, частини яких виготовляли на заводах і просто збирали на будмайданчиках, — саме так пришвидшували будівництво. І саме так ми отримали однакові споруди низької якості в мікрорайонах кожного міста.

Зараз будівництво все ж ведуть за індивідуальними проєктами, а бетон частіше заливають на будмайданчику, а не на заводі. Розробка проєкту, як правило, становить до 5% його вартості. Але типовий проєкт все одно треба буде пристосувати до місцевості, тому знизити вартість будівництва вдасться на 1—3%, що не виглядає дуже великою допомогою у відбудові України.

У тому, що кожен архітектурний проєкт зазвичай розробляють індивідуально, є і логіка, і необхідність. Під час проєктування аналізують місце розташування майбутньої будівлі: хто нею користуватиметься, що довкола — які кольори, споруди, процеси, звідки світить сонце та дме вітер. І на основі цього аналізу проєктують майбутній об’єкт. Таким чином роблять архітектуру, яка відповідає своєму місцю й може покращити його.

Ситуація в українських містах зараз відрізняється: у Львові не вистачає житла, у Харкові знищені окремі райони, а в Маріуполі немає жодної цілої будівлі. Думати, що типовими проєктами вдасться розв’язати настільки різні проблеми, наївно. Але можна зробити, аби будівлі однаково не підходили для кожного міста. Замінити старі одноманітні райони на нові, так само одноманітні, — точно не найкраще рішення.

Ситуація в українських містах зараз відрізняється: у Львові не вистачає житла, у Харкові знищені окремі райони, а у Маріуполі немає жодної цілої будівлі.

Законопроєкт 5655

В Україні багато проблем із містобудуванням: корупція в органах міської і державної влади, незаконне знесення, відсутність громадських обговорень та конкурсів. І реформа містобудування необхідна. Її почали проводити у вигляді законопроєкту 5655, який зрештою прийняли у грудні. Але ця реформа невдала й замість розв’язання проблем призведе до їх поглиблення. Проти прийняття законопроєкту в такому вигляді виступали НАЗК, архітектори та активісти.

Розробляли 5655 приховано — публічних дискусій із громадськістю не проводили, до створення законопроєкту не долучали архітекторів, міські адміністрації та громаду, а текст закону не опублікували перед фінальним голосуванням. Уже це свідчить про те, що авторам документа не хочеться відкрито обговорювати власні рішення.

Законопроєкт повністю розв’язує руки забудовникам. Їх будуть контролювати лише спеціально створені приватні фірми або орган контролю при місцевому самоврядуванні, на вибір замовника. Відкрити такі фірми зможуть найкрупніші забудовники — і контролюватимуть один одного та менших забудовників. У громади забрано можливість опротестувати будівництво, з яким вона не згодна, адже лише обмежене коло осіб буде вправі звертатися до контролюючих органів. Якщо ж будівництво проходить не у вашому районі міста, ви взагалі не матимете змоги на нього впливати.

Законопроєкт 5655 мав на меті ліквідувати зловживання у сфері, прибравши корупційну Державну архітектурно-будівельну інспекцію. Але насправді він передає функції ДАБІ накладати штрафи за порушення до Мінрегіону — саме тому у НАЗК були питання стосовно тексту документа. Також у проєкті закону є пункт про те, що відсутність відповіді від органів охорони культурної спадщини протягом 14 днів означатиме мовчазну згоду. Це нереалістичний термін для реагування державних структур, і таким чином багато об’єктів культурної спадщини опиняться без захисту від знесення чи перебудови.

Усе це прискорить поглиблення проблем, які вже є в українській архітектурі. Незаконної забудови, однакових житлових висоток без інфраструктури та благоустрою, випадків знесення історичних будівель і вирубки зелених зон під забудову стане більше.

Мітинги архітекторів й активістів проти 5655 проходили у 2021 році. А у 2022-му, напередодні ухвалення закону Верховною Радою, з’явилася петиція до президента з проханням ветувати закон. Вона швидше за інші петиції в історії України набрала потрібні 25 тисяч голосів, але її так і не задовольнили.

Неякісне житло для переселенців

Є проєкти комфортного й естетичного тимчасового житла, але в основному це контейнери, встановлені на асфальт. Таке житло звели у Львові, а в Ірпені тимчасове містечко споруджують там, де колись розташовувався дитячий табір «Ластівка», — це викликало невдоволення городян, які побоюються, що вся його зелена зона піде під забудову.

В основному тимчасове житло — це контейнери, встановлені на асфальт.

Окрім поганого тимчасового житла для ВПО планують будувати і постійне. Наприклад, у Полтаві — однакові шестиповерхівки в чотири ряди без місць для комерції, оточені парковкою і приватним сектором. Поблизу будівель не заплановані школи чи садочки, до найближчого магазину приблизно кілометр.

Можна впевнено сказати, що на фоні економічної кризи та законів про реформу містобудування і проєктів повторного використання подібного житла ставатиме більше.

Експрес-меморіали

Дослідники, які вивчають повоєнну відбудову, радять проводити її якнайраніше. І вона дійсно почалася вчасно, але якнайраніше не означає поспіхом — навпаки, потрібен час, щоб вирішити, як саме відбудовувати країну. Поспіх може бути доцільний при ремонті пошкоджених домівок, але він точно зашкодить у створенні меморіалів.

Кабінет міністрів уже доручив київській владі розробити план меморіального кладовища на Лисій горі, в заповіднику. Проти виступили екологи, історики (на Лисій горі колись був форт) і громада, тому що з містянами не провели жодних обговорень. Тож важливий проєкт вшанування захисників уже на стадії ідеї стає конфліктним, а не таким, що примирює.

Так само поспіхом намагаються створити меморіальне кладовище на честь героїв Азовсталі на київському Співочому полі. Проєкт знаходиться на затвердженні у КМДА. Згідно з візуалізацією, на вершині пагорба розташовані три великі мечі, а від них спускаються ряди могил. Конкурсу на проєкт не оголошували — його розробили в батальйоні «Азов». Проєкт критикують за архітектурне рішення, скопійоване з норвезького монумента.

Архітектурна студія balbek bureau також проявила ініціативу й розробила проєкт меморіалу «Відкритий перелом» біля Ірпінського мосту, ще у квітні презентувавши його в Офісі президента. Це може бути хорошою ідеєю, але проблема у процедурі: замість відкритого конкурсу чи обговорення Міністерство культури протягом жовтня збирало зауваження до проєкту на електронну пошту.

Створення меморіалів, присвячених війні, здатне як примирити суспільство, так і розділити його. І шанси на те, що держава впорається з напливом ініціатив, усе ж є — Державне агентство з розвитку туризму розробляє стратегію відвідування місць пам’яті війни. Залишається сподіватися, що вона буде вдалою.