П’ять перемог української архітектури під час війни

Відбудова міст почалася вчасно

Працювати над концепцією відбудови Варшави польські архітектори почали ще до закінчення Другої світової війни. Об’єднавшись, вони дискутували про те, як має виглядати місто в майбутньому. Завдяки цьому після війни Варшаву не просто відбудували, а зробили кращою. Схоже, щось подібне відбувається у нас.

Залишившись без замовлень, українські архітектори отримали змогу вже зараз подумати над відновленням наших міст. Кооперація спільноти почалася з телеграм-чатів, які архітектори створювали в перші дні війни. Пізніше це оформилося у проєкти.

Дизайнерка Вікторія Якуша взялася розробляти концепцію майбутнього Чернігова. Для цього вона провела аналіз стану міста та долучила до обговорень проєктування громаду. Міжнародна коаліція Ro3kvit допомагає муніципалітетам, проводячи дослідження, тренінги й відкриті лекції про те, якими можуть бути міста після війни. Офіс міських проєктів «Урбанина» випустив довідник-інструкцію з відбудови населених пунктів. Платформа Irpin Reconstruction Summit працює з громадою Ірпеня, запрошуючи у місто архітекторів та урбаністів.

Чи всі ініціативи матимуть результат? Ні. Але без обговорень і дискусій громади навряд чи зрозуміють, що косметичний ремонт та відбудова — це різні речі. Чи всі ідеї архітекторів будуть реалізовані? Також ні, але готових рішень з повоєнної відбудови не існує, тож нам потрібно знаходити їх самостійно. А без практики у візіонерстві ми цього не зробимо.

Не всі ініціативи матимуть результат, але без обговорень ми нічого не зробимо.

Тимчасове житло (деяке) стало кращим

Проблема забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб (ВПО) не нова. Вісім років тому для них почали будувати тимчасові містечка з домівками-контейнерами. Результат виявився неприємний: тимчасові помешкання перетворилися на постійні, до того ж низької якості.

Тимчасове житло — неоднозначне рішення для розв’язання кризової ситуації. З одного боку, воно швидко надає притулок тим, кому він потрібен. З іншого — має багато недоліків. По-перше, в перспективі воно обходиться дорого: зведення тимчасових споруд, їх ліквідація, побудова постійного житла — на все потрібні гроші. По-друге, це ізолює переселенців від міського простору, унеможливлюючи їх інтеграцію. Крім того, проблемою типових тимчасових містечок в Україні є їхній зовнішній вигляд та відсутність інфраструктури — часто житлові контейнери встановлюють просто на заасфальтований майданчик.

За останні вісім років якість української архітектури виросла, тож фахівці намагаються проєктувати тимчасове житло, за яке не соромно. Показовим прикладом нового підходу став ще не реалізований проєкт RE:Ukraine бюро Слави Балбека. Це типове житло, при створенні якого архітектори зробили акцент на дизайні будівель та міжбудинкового простору, заповнивши його зеленими насадженнями, дитячими майданчиками, тротуарами. Автори проєкту концентрувалися на тому, щоб «не принижувати гідності жителів». І хоча питання, чи змогли архітектори досягти поставленої мети, залишається відкритим, усе ж таки вони створили гуртожитки зі спільними туалетами й кухнями — естетика RE:Ukraine на висоті.

Більш вдалим здається вже побудований львівський центр «Незламні матусі». Розрахований на сотню мешканців, переважно жінок із дітьми (звідси і назва), він був зведений усього за три місяці. Автору проєкту, архітектору Тарасу Сулику, вдалося створити нетиповий для тимчасового житла комплекс складної формі, використавши в будівництві дерево, полікарбонат та металевий профлист. Результат вийшов настільки успішним, що отримав похвалу від майстра дерев’яної архітектури Шігеру Бана. Автори проєкту не забули і про зелень, зробивши комплекс схожим на зону відпочинку. Одне слово, ви б точно захотіли тут мешкати. І, можливо, зможете. Конструкція розрахована на 50 років і, цілком ймовірно, після війни стане готелем чи гуртожитком.

Обидва проєкти доводять: тимчасове житло можна будувати швидко і надовго, не нехтуючи естетикою.

Ревіталізація стала реальністю

До війни ревіталізація була радше темою урбаністичних конференцій, а тепер стала частиною нашої реальності. Вона показала себе як ефективний спосіб створення житла для вимушено переміщених осіб. Звісно, підходящу будівлю потрібно знайти, на її ремонт та утримання необхідні гроші. Однак ревіталізовувати старі споруди дешевше і швидше, ніж будувати нові. До того ж ревіталізація не призводить до ізоляції ВПО. Частіше за все старі об’єкти інтегровані в міську інфраструктуру, в той час як тимчасове житло зводять на околицях населених пунктів. Вигода для міста теж очевидна: воно позбувається занедбаних будівель.

Показовий проєкт ревіталізації під час війни — co-HATY в Івано-Франківську. Перетворюючи покинуті гуртожитки й дитячі садочки на пристойне житло для переселенців, волонтери вже забезпечили домівкою три сотні внутрішньо переміщених осіб.

Обмін досвідом

Тривалий час українська архітектура існувала ізольовано від світового контексту. Переважна більшість вітчизняних спеціалістів працювали вдома, іноземні їхати в Україну теж не поспішали.

Після обвалу ринку українським бюро довелося виходити на світовий ринок, а вітчизняним архітекторам — шукати роботу за кордоном. Поганих новин дві. Перша: далеко не всі бюро зможуть знайти замовників в інших країнах. Друга: не всі архітектори, які влаштуються на роботу у США чи Європі, повернуться додому. Тим не менш українські спеціалісти отримали шанс познайомитися з більш розвиненими будівельними нормами та процесами будівництва, а Україна — перейняти цей досвід.

Прозвучить цинічно, але війна зробила Україну привабливою для іноземних архітекторів. Раніше мало хто з них приїжджав до нас працювати навіть за гонорари — замалі для світових зірок. Тепер допомога Україні тренд. Крім того, це можливість спробувати свої сили у відбудові цілих міст.

У квітні володар Прітцкерівської премії Норман Фостер відгукнувся на пропозицію мера Харкова зайнятися розробкою генерального плану міста. Хірокі Мацуура вирішив допомогти Ірпеню з майстер-планом. У вересні ще один прітцкерівський лауреат Шігеру Бан приїхав в Україну, аби запропонувати рішення щодо створення швидкого та дешевого житла для внутрішньо переміщених осіб.

Цікавість іноземців до України має й інший бік. Виявилося, що далеко не всі члени вітчизняної архітектурної спільноти раді залученню світових зірок до відбудови українських міст. Частково така реакція має підстави: як показує практика, будівлі, створені зірковими архітекторами, не завжди вдалі, але при цьому коштують дорого. І все ж інтерес іноземців до післявоєнної відбудови можна вважати успіхом. В українських фахівців мало досвіду зі створення майстер-планів міст. До того ж світові архітектурні знаменитості можуть залучити інвестиції.

Боятися, що при відновленні міст українські архітектори залишаться без роботи, не варто. Іноземці завжди декларують співпрацю з місцевими, але як саме вона відбудеться — покаже практика.

Боятися, що при відновленні міст українські архітектори залишаться без роботи, не варто.

Толоки

До 24 лютого волонтерство й активізм в архітектурі проявлялися переважно у формі протестів проти незаконної забудови та знесення історичних споруд. Війна продемонструвала: небайдужі здатні не лише протидіяти руйнуванням, але і відбудовувати.

Коли відбулася перша толока, невідомо. Але цей формат спільної безоплатної праці був доволі популярний в українських селах. Ідея проста: жителі одного села гуртом виконували важку роботу, наприклад будували дім або церкву, приводили до ладу територію. Толоки проходили і до російського вторгнення, але зараз кількість та масштаб заходів зросли.

Скільки відбувається толок, порахувати складно. Серед помітних — «Район #1», «Сміливі відновлювати», БУР, «Добробат». Одним із найяскравіших прикладів формату є проєкт Repair Together. Заснований киянами, він охоплює села Київської та Чернігівської областей, в яких його учасники відновлюють зруйновані обстрілами оселі. Поєднавши роботи з рейвом — волонтери працюють і відпочивають під музику, — команда Repair Together привернула увагу світових медіа не лише до себе, але і до проблеми відбудови. Як результат — 2,5 тисячі волонтерів, розібрані завали двох сотень споруд, зведені 16 будинків. До війни такого масштабу роботи з громадами не було.

Фото на обкладинці: Галина Кучманич / Sulyk Architects