«Сцени з подружнього життя» — хорор року про розлучення, якому немає кінця

В іудаїзмі чоловікові, щоб розлучитися, потрібно вручити жінці гет. Так називається шлюборозлучний лист — 12 рядків на пергаменті, скріплених вигуком «Це твій гет, тепер ти вільна жінка!». Слово «гет» буквально означає процес передачі: як тільки лист перейде з рук у руки, чоловік і дружина стануть одне одному чужими людьми. Вони не зможуть передумати і зійтися знову, не зможуть навіть бути в одній кімнаті.

— Чи не занадто жорстоко? — питає вона.
— Усе повинно бути однозначно й остаточно, — відповідає він. — Або залишаєшся, або ні. А якщо ні, шляху назад не буде.

Вона і він за крок до розлучення. Міра та Джонатан були разом 12 років: з них десять у шлюбі, п’ять — із донькою. У героїні руде волосся, обличчя Джессіки Честейн і керівна посада у великій компанії. У героя — копиця кучерів із сивиною, точений профіль Оскара Айзека та ступінь професора філософії. В один із вечорів Міра прийде додому раніше. За келихом вина вона скаже Джонатану те, що давно тримала в собі. Досить однієї фрази: «Я покохала іншого», і після стосунки в парі вже ніколи не будуть колишніми.

«Сцени з подружнього життя» вийшли через майже 50 років після оригіналу. У 1974-му Інгмар Бергман показав на шведському ТБ однойменну історію, в якій його партнерка, норвезька актриса Лів Ульман переживає в кадрі болісне розставання. Її екранний чоловік виношував думку про розлучення чотири роки і вмить кинув обридлу дружину, варто було йому тільки завести молоду коханку. Для героїні Ульман розрив шлюбу став приводом зупинитися і подивитися, яким було її життя раніше. Життя, в якому її не цікавило питання «Чого хочу я?», а тільки — «Чого хоче від мене він?». За час, що минув від моменту зради до підпису у документах про розлучення, жінка усвідомлює, що її не влаштовує відведена їй у шлюбі роль, і розуміє, що більше не хоче для себе такого життя.

Вихід оригінальних «Сцен з подружнього життя» припав на пік другої хвилі фемінізму, і переживання головної героїні були співзвучні проблемам, про які все голосніше починали говорити тодішні жінки. За легендою, глядачі були настільки вражені відвертістю та хірургічною точністю, з якою Бергман показував усі хворі місця у стосунках подружжя, що прем’єра багатосерійного фільму спровокувала у Швеції сплеск шлюборозлучних процесів.

«Сцени» 2021 року виходять у розпал нової хвилі. Однак ізраїльтянина Хагая Леві, який узявся за переосмислення класики Бергмана, вже не цікавлять багаторазово обговорені роздуми про становище жінки у шлюбі. Як не цікавить його й історія чоловіка середнього віку, який, переживаючи кризу, шукає порятунок у молоденькій коханці. Леві, відомий глядачеві як автор серіалу The Affair («Коханці») — другої великої історії про зраду та всі її наслідки, вносить до сюжету Бергмана одну невелику правку, яка повністю змінює сприйняття того, що відбувається.

У новій оповіді зрада — це хід королеви. Саме Міра йде від чоловіка до іншого, і саме її мотивацію намагається зробити зрозумілою глядачеві режисер. У Бергмана зрадник — апріорі мудак. Автор майже не дає простору для співпереживання чоловікові. Той перекладає відповідальність за зраду на дружину, обриває зв’язки з двома доньками, засинає, коли дружина намагається розповісти йому про свої почуття, і врешті-решт зривається на побої. У свою чергу Леві відкрито говорить, що не робив Міру лиходійкою і хотів, щоб глядач знайшов у собі співчуття до героїні. І якщо російськомовні коментатори майже одноголосно називають персонажа Джессіки Честейн «аб’юзеркою», то в західних ЗМІ вже розмірковують про зраду як про феміністський акт — «одночасно горде та жахливе відновлення прав на себе і свої потреби». Самій Честейн така точка зору очевидно імпонує.

У Бергмана зрадник — апріорі мудак. Леві ж не робив Міру лиходійкою і хотів, щоб глядач знайшов у собі співчуття до героїні.

Водночас Хагай Леві фокусується на довготривалих наслідках розставання. Він не випадково говорить про іудейську традицію розлучення, яка повинна спалити за подружжям усі мости. Такий розклад міг би стати для Міри та Джонатана порятунком, однак пара знову і знову опиняється на екрані разом, щоб за обговоренням побутових питань пройтися по хворих мозолях. Від серії до серії режисер усе сильніше викручує потужність саспенсу. Спочатку, щоб вколоти партнера, герої навіть не говорять одне одному гидоту — вони лише незначно змінюють своє життя, чи то колір волосся, чи то старі традиції або звички. І ось уже чоловік (дружина) неприємно дивується несподіваній зміні, видаючи пасивно-агресивне: «Не думав(ла), що ти зробиш це».

Чим глибше глядач поринає в історію, тим більш дискомфортною та лякаючою вона стає. До останнього епізоду «Сцени з подружнього життя» нагадують ту саму сварку у «Шлюбній історії» Ноа Баумбаха (який теж надихався Бергманом), тільки триває вона не кілька хвилин, а кілька серій. У кульмінації вибух у стосунках Міри та Джонатана закидає глядача осколками, які відчуваються настільки ж болісно, ​​як і крик Адама Драйвера у Баумбаха: «Кожного дня я прокидаюся сподіваючись, що ти померла!» Здається, це вже точно кінець, але персонажі Хагая Леві, ніби замкнені в часовій петлі, знову опиняються поруч, щоб чи то ненароком, чи то навмисне зробити одне одному боляче.

Чим глибше глядач поринає в історію, тим більш дискомфортною і лякаючою вона стає.

У підсумку режисер малює свого роду прокляття подружніх стосунків. Чоловік і дружина знають одне одного як ніхто інший, у них багато спільного, їм було добре вдвох. І навіть після розставання їхній зв’язок нікуди не зникає. Нові партнери вже на старті в невигідному становищі — не факт, що вони хоч коли-небудь зможуть зрозуміти тебе краще, ніж чоловік або дружина. Звідси і велика спокуса повернути все, як було.

У Бергмана прототипи Міри та Джонатана ще до розлучення стають свідками гучної сварки своїх друзів. У перепалці з чоловіком жінка промовляє на адресу головних героїв: «Вони такі ідеальні, що їм корисно іноді кидати погляд у кола пекла». Як і у випадку з хорорами, завдяки яким глядач хоче відчути себе в безпеці, «Сцени з подружнього життя» дають можливість подивитися на екран і зітхнути з полегшенням.

Щоправда, судячи з відгуків, глядачі, на жаль, усе частіше впізнають себе в героях.

Фото: Everett Collection