Останні дні The Beatles: Як Пітер Джексон створив документальний ситком про великий гурт

Знаменитий жарт Джона Леннона про те, що The Beatles популярніший за Христа, тільки здавався жартом. У другій половині 60-х гурт справді знав увесь світ. У 1968-му команда випускає «Білий альбом», який одразу ж стає бестселером. Але, незважаючи на успіх, уже за рік авторський тандем Джона Леннона та Пола Маккартні розпадається, кожен учасник колективу складає пісні самостійно, запрошуючи для їхнього виконання музикантів зі сторони. Леннон усе більше часу присвячує Йоко Оно, тому роль лідера The Beatles бере на себе Маккартні, — що не подобається нікому, навіть самому Маккартні.

Щоб вийти з кризи, команда відмовляється від складної композиції та хитромудрих аранжувань і знову береться за простенький рок-н-рол, який грала на початку кар’єри, — звідси й назва проєкту Get Back, тобто «повернися». The Beatles зачиняються у студії для створення нового альбому. Після закінчення роботи вони планують дати концерт на її даху — перший живий виступ за три роки. Щоб реалізувати задумане, музиканти мають записати платівку та відшліфувати концертну програму лише за місяць.

Роботу над альбомом, названим у результаті Let It Be, вирішили задокументувати. Після його виходу гурт продовжував тріщати по швах, тому півторагодинний документальний фільм про те, як проходив запис платівки, публіці показали лише через два роки. Учасники команди прем’єру проігнорували.

Матеріал, що не увійшов до стрічки, — вісімдесят годин відео і більше ста годин звуку — учасники The Beatles вважали компрометуючим: адже в кадр потрапили їхні сварки. Плівка кілька десятиліть припадала пилом в архівах, потім за неї взявся Пітер Джексон.

Матеріал, з яким працював Джексон, учасники The Beatles вважали компрометуючим.

Досвіду створення документальних та псевдодокументальних картин режисеру не позичати. Згадати хоча б його нещодавню роботу «Вони не постаріють», змонтовану з документальної зйомки солдатів, які билися на фронтах Першої світової війни. Або «Забуте срібло» — фільм-містифікацію, де Джексон переконує глядачів у тому, що кольорове кіно вигадав новозеландський ентузіаст на початку ХХ століття. Картина вийшла настільки правдоподібною, що багато хто прийняв вигадку режисера за правду. Стрічка, за чутками, надихнула Денієла Міріка й Едуардо Санчеса на створення «Відьми з Блер».

Пітер Джексон, який з дитинства обожнював The Beatles, знав про матеріал, знятий під час створення Let It Be, і мріяв попрацювати з ним. Режисер розумів його цінність — як історичну, так і драматургічну. Справа в тому, що основна частина записів була зроблена прихованою камерою, тому на плівках учасники групи поводяться максимально природно: курять, клеять дурня, ведуть задушевні розмови.

Джексон майстерно змонтував не просто документальний фільм, а щось на кшталт документального ситкому, в якому The Beatles — це велика родина. Вони проводять разом час, підколюють один одного і разом із тим намагаються підтримати. Усе виглядає настільки природно і водночас заворожуюче, що іноді постає питання: чи не мок’юментарі це?

Джексон майстерно змонтував не просто документальний фільм, а щось на кшталт документального ситкому.

Чи може картина бути цікавою для тих, хто байдужий до творчості The Beatles? Так. Якби на місці музикантів опинилися звичайні люди, фільм від цього не став би менш захоплюючим. Але не варто кривити душею: добре, що Джексон зробив кіно про великий гурт, давши цим можливість подивитися, як той створював свої пісні.

Фото на обкладинці: Apple Corps / Polygran Enertainment / Walt Disney Pictures / Wing / Album