Кіно

І тільки тінь колишньої краси: Якою вийшла «Імперія світла» Сема Мендеса

Після воєнної драми «1917» Сем Мендес повертається до камерного і ліричного сюжету. Дмитро Десятерик розповідає, чому в результаті знята режисером «Імперія світла» не виправдовує обіцянок, але усе так само приковує увагу.

Назва нового фільму Сема Мендеса «Імперія світла» одразу ж відсилає до однойменного полотна Рене Магрітта. Художник написав понад 20 версій цієї картини і, власне, працював над черговою «Імперією», коли помер. Композиція там завжди та сама: вечірня вулиця, будинки, ліхтарі, чорні верхівки дерев, а над ними — ясне полуденне небо.

«Імперія» у Мендеса — це кінотеатр у Південній Англії, де працює Гіларі (Олівія Колман), самотня жінка середніх років. Колись «Імперія» знала кращі дні: у вестибюлі висить архівне фото з прем’єри голлівудської класики «Розмальована вуаль» із Гретою Гарбо 1934-го. Зараз же два з чотирьох залів закриті, людей приходить мало. На вулиці — початок 1980-х, Маргарет Тетчер при владі, правий поворот у політичному житті Великої Британії, апогей руху скінгедів, сплеск расизму.

За Мендесом, подібно до картини Магрітта і влаштований власне сам кінематограф. Принаймні, таке пояснення дає кіномеханік Норман (Тобі Джонс), який ставиться до свого ремесла з ревністю і трепетом релігійного фанатика: «Це дивовижно, бо це лише статичні кадри, розділені темрявою. Але у твоєму зоровому нерві є помилка, тож якщо я показуватиму тобі 24 кадри на секунду, ти не бачитимеш темряву, а натомість бачитимеш рух». Це чи не найкраща сцена у фільмі. Норман впускає до кінопроєкційної нового співробітника, юного афробританця Стівена (Майкл Ворд), і детально пояснює йому, що як працює, — справжня любовна ода плівковому кіно. Але в цьому фільмі насправді дві історії кохання.

Чи не найкраща сцена у стрічці — справжня любовна ода плівковому кіно. Але в цьому фільмі дві історії кохання.

Мендес у 1999 році увірвався в кінематограф із «Красою по-американськи», ставши лише одним із шести режисерів за всю історію, відзначеним «Оскаром» за дебютний фільм. Кадр із оголеною дівчиною у ванні серед червоних трояндових пелюсток буквально розтягли на цитати. Закріпившись у Голлівуді, знявши там кілька блокбастерів, Мендес повернувся до Європи з ефектною воєнною драмою «1917». Остання теж могла би претендувати на назву «Імперія світла», бо багато в чому й побудована на видатній роботі зі світлом, тінями та темрявою.

У новій же стрічці Мендес намагається знову вдатися до камерного, ліричного сюжету. Історію рухають суперечливі стосунки Гіларі та Стівена. За всієї несхожості, вони обоє не ладнають із соціумом: Гіларі має психологічні проблеми, Стівен конфліктує з расистами. Зближення двох травмованих людей, яке не може закінчитися добре, виглядає переконливим у першу чергу завдяки Колман — вона однаково блискуча в любові, ненависті, скандалі та прострації. На все, що вона робить у кадрі, цікаво дивитися. Ось вона вечеряє на самоті, незграбно танцює з випадковим партнером, із хвилюванням читає вірші перед повним залом. Гіларі допомагає Стівену стати кращим, але й він підштовхує її до важливих кроків.

Зближення двох травмованих людей, яке не може закінчитися добре, виглядає переконливим у першу чергу завдяки Колман.

Оператором, як і в «1917», тут виступив Роджер Дікінс, і це помітно. Приморські краєвиди, ар-деко-інтер’єри старого кінотеатру, сцени феєрверку на Новий рік та скінгедського погрому зафільмовані на тій самій контрастній грі кольорів, світла і тіней. Знову-таки тут відчувається вплив того ж Магрітта й Едварда Гоппера, котрий малював саме вечірні мізансцени та кінотеатри. Але чим ближче до фіналу, тим більше здається, що усі ці майстерні деталі не утворюють настільки ж довершеного цілого.

Уже назва фільму заявляє про певну естетику чи філософію оповіді, однак Мендес усю синефілію у стрічці скидає на одного лише Нормана. Епізоди, де герої орудують у проєкційній, — це чиста насолода, але їх усього кілька на всю картину.

Лінія Гіларі та Стівена, що починалася досить потужно, розряджається в доволі невиразну розв’язку. При цьому Колман привносить у свою роль величезний об’єм емоцій, але на тлі ординарної історії про немолоду жінку і молодого чоловіка така акторська віддача виглядає даремними зусиллями. Тож нам обіцяли дорослу казку про імперію світла, а пред’явили розкішно оформлену, але по суті банальну мелодраму.


Зображення: Everett Collection

Нове та Найкраще

136

255

130
289

Більше матеріалів