Круелла — не Джокер у спідниці, і це добре

Обережно, в тексті є спойлери.

Як змусити глядача співпереживати лиходієві? Можна поставити його в центрі історії, забезпечити зрозумілою всім життєвою філософією і до того ж зробити його самого жертвою системи або життєвих обставин. Круелла Де Віль, якою ми її знали до цього року, викликала співчуття навіть усупереч своєму образу зіпсованої владою шкуродерки. Самотня жінка середніх років, без друзів, але з купкою наляканих підлеглих, вона проводила вільний час у мріях про нову шубі. Але збутися їм не судилося: далматинці залишилися живі, а сама Круелла, забруднена багнюкою після спроби зловити цуценят, вирушила прямо до відділення поліції. Її репутації прийшов кінець, але задоволення від такого фіналу було мало.

Образом же нинішньої Круелли Де Віль у виконанні Емми Стоун переймаєшся ще на перших миттєвостях фільму. З гніздом чорно-білого волосся і мрією стати великою модельєркою їй змалку було затісно в англійській глибинці. Тоді її звали Естелла, а злодійське прізвисько за жвавий характер дівчинці жартівливо дала мати. Заразом повчала — показувати характер зайвий раз не варто, бо буде біда. І вона-таки прийшла. Спершу Естеллу вигнали зі школи, потім, на шляху до нового життя в Лондоні, вона взагалі залишилася сиротою. Мати за складним збігом обставин зіштовхнула з обриву зграя розлючених далматинців. Що? Так! І довгі роки по тому, то займаючись крадіжками, то працюючи на голову модного дому, у смерті матері Естелла звинувачувала саме себе. А точніше, своє похмуре альтер его — Круеллу.

Мати повчала — показувати характер зайвий раз не варто, бо буде біда.

Симпатія до явно негативних персонажів у кіно і серіалах останні роки зовсім не рідкість. Найбільш очевидний нещодавній приклад — «Джокер» Тодда Філліпса. Саме з цією картиною ще до прем’єри почали порівнювати «Круеллу». Паралель так і напрошувалася, адже в обох випадках це історія становлення культового лиходія з ним же на чолі картини. Але по правді, диснеївський погляд режисера Крейга Гіллеспі на народження антагоністки зовсім не ідеально реалізує початковий план. Круелла тоді і зараз — ніби й не один персонаж узагалі. У своєму сольному фільмі вона постає менш кровожерливою ​​і, здається, навіть любить собак. А таке бажане плямисте вбрання тут вона дістає залишивши всіх далматинців на екрані цілими і неушкодженими. До того ж у цей вихід Круеллу навіть позбавили мундштука, який був для неї як продовження руки, адже палити в фільмі Disney — погана ідея.

Але кульгаве втілення історії зовсім не головна відмінність «Круелли» від «Джокера». Тим більше що сумарні оцінки критиків у цьому поєдинку віддали перемогу дамі (74% свіжості проти 68% за версією Rotten Tomatoes). Основна думка в тому, що нам усім час раз і назавжди перестати порівнювати з Джокером складних і суперечливих жіночих персонажів.

Джокер живе в культовому статусі вже довгі роки, лише зміцнюючись у своїй позиції навіть після не зовсім канонічних кінотрактувань Крістофера Нолана й Тодда Філліпса. І незважаючи на очевидну належність до темного боку, цей герой був і залишається для багатьох специфічною рольовою моделлю. Сама по собі ідея вибудовувати свою особистість навколо персонажа поп-культури викликає питання, але нехай усе б обмежувалося тиражуванням цитат Джокера про хаос і життя без правил. Однак у 2022-му буде десять років, як у США хлопець назвався Джокером і розстріляв глядачів кінотеатру, де показували фінальну частину трилогії Нолана про Бетмена. Загинули 12 людей. І у їхніх родичів вихід фільму Тодда Філліпса два роки тому цілком очікувано викликав шквал обурення.

Крім того, Джокер є свого роду мірилом, з яким глядачі раз по раз порівнюють кожну нову кіногероїню зі складною і неоднозначною історією. Уже навіть є іронічна добірка жіночих версій Джокера в кіно. Кожна друга стрічка тут про мстиву жінку, яка на шляху до своєї мети не гребує найрадикальнішими методами: від Тоні Гардінг із «Я, Тоня» того ж Крейга Гіллеспі до Емі Данн зі «Зниклої» і Кессі з «Перспективної дівчини». Але практично всі вони покірливі телятка у порівнянні з Артуром Флеком із «Джокера» 2019-го. Там, де в «Перспективній дівчині» Кессі влаштовує злі розіграші і точково б’є по винуватцях насильства над жінками, пригноблений суспільством невдаха комік Флек знищує всіх, хто потрапить під руку. Ніякої емансипації, тільки старе і зовсім не добре ультранасилля.

Джокер є мірилом, з яким глядачі раз по раз порівнюють кожну нову кіногероїню зі складною і неоднозначною історією.

І зовсім не в’яжеться до цього історія Круелли Де Віль. Її боротьба не системна, а особиста, і головний супротивник тут — матриарх світу лондонської моди баронеса фон Геллман. Спочатку у Круеллі вирують амбіції прославити своє ім’я в модному світі, а заразом зруйнувати порочне коло, в якому баронеса з кожною новою колекцією підтримує свій статус за рахунок чужих талантів. Але тільки-но стає зрозуміло, що саме фон Геллман свого часу нацькувала далматинців на матір Естелли, до її боротьби домішується бажання помсти. При цьому навіть рухома ненавистю Круелла озброюється тим, що вміє найкраще, — створює ультрамодні вбрання і здіймає навколо себе галас. Це не методи баронеси, яка може не тільки спустити псів, а й, наприклад, спалити тебе живцем. Проте до фіналу на руїнах колишньої модної імперії Круелла вибудовує власну, по суті підминаючи під себе людей, які колись замінили їй родину, а тепер стали хлопчиками на побігеньках.

При цьому істотний кар’єрний стрибок — не головна трансформація героїні Емми Стоун. За дві години на екрані Естелла, яка все життя придушувала в собі темний бік, випускає Круеллу на свободу. Спершу як неприборканий фонтан злоби та уїдливості, а потім, знайшовши потрібний вектор, — як джерело творчої енергії. Письменниця Гілліан Флінн, яка подарувала світу Емі Данн, найбільш помітну антигероїню останніх років, у своєму есе до виходу роману «Зникла» відзначала, що у жінок немає лексикону для передачі власних проявів жорстокості. Мовляв, ми так довго говорили про емансипацію, що зовсім не залишили місця для вивчення темних боків. «За ними потрібно доглядати як за примхливими чорними орхідеями», — писала Флінн.

Круелла, як і Емі Данн, усе життя прикидалася кращою версією себе — тому що так вчила мама і тому що на це очікував соціум. І зовсім так само, як Емі Данн, Круелла в кульмінації випускає назовні свій гнів — рису, за яку жінок називають истеричками і дорікають їм нежіночністю. Обидві героїні знаходять у цьому звільнення від нав’язаних стандартів і силу прийняти себе у природному вигляді.

Круелла у кульмінації випускає назовні свій гнів — рису, за яку жінок називають истеричками і дорікають їм нежіночністю.

«Упусти в себе темряву і переродитися», — співає Флоренс Велш на фінальних титрах діснеївської історії. І це саме те, що робить Круелла, щоб нарешті відчути себе собою. Вона буквально перероджується: Естелла у фіналі отримує надгробок зі своїм ім’ям, а Круелла — можливість почати життя з чистого аркуша. Можливість, про яку часом мріє кожен із нас.

Фото: Disney+ / Courtesy Everett Collection