Український костюм у вічності: Колажі Діми Леоненка

— Мене давно захоплював паперовий колаж. Натрапивши на набір листівок «Український костюм», я відчув, що це чудова нагода спробувати його робити. Паралельно я прочитав чудовий твір Айзека Азімова «Кінець Вічності», перекладений українською видавництвом «Дніпро» у 1990 році. Назву для серії я взяв звідти.

Тим часом у мене почала поповнюватися бібліотека фотоальбомів, журналів та листівок переважно 1960—1990 років. Там було чимало матеріалу для роботи. Наприклад, перший колаж я створив за допомогою елементів, узятих із книги про храм Боробудур в Індонезії.

Над серією я працював протягом пів року, починаючи з літа. Бувало так, що міг зробити один колаж, а потім наступний аж через місяць, а бувало — одразу декілька за пару днів. Усе залежало від наявного матеріалу. Після початку блекаутів у жовтні процес пішов активніше, бо для створення паперових колажів достатньо сонячного світла.

З початком блекаутів процес створення паперових колажів пішов активніше.

Узагалі, це був цікавий досвід, завдяки якому чітко усвідомлюєш, що з книжок можна багато чого дізнатися. Інколи навіть виникало відчуття, що в інтернеті серед купи інформації цього не знайдеш. Чимало фотовидань не оцифровані, тому знімки чи ілюстрації можна побачити лише тримаючи фізичну книгу в руках. Це надає неймовірної цінності та дуже надихає.

Для мене ця серія була хорошою можливістю трохи переключитися від стрит-фотографії та в цілому змістити фокус. Адже я цього року багато знімав вулиці Києва, а інколи це було доволі неспокійно. Натомість колажування — це медитативний процес. Спокійно сидиш собі, вирізаєш елементи, гортаєш книжечки, багато чого переусвідомлюєш. Я ще думав, як цікаво, що інколи, щось руйнуючи, ми створюємо. Недаремно кажуть, що немає нічого постійного — усе рухається, трансформується.