Декласованим елементам: Портфоліо Ігоря Чогола

— У фотографію я прийшов років п’ять років тому, коли батько приніс додому свій старий «Зеніт». Спочатку візуальне мистецтво мене особливо не цікавило, якийсь час я просто безцільно блукав з плівковими камерами, намагаючись навчитися відчувати композицію і вдихнути в кадр якусь музикальність. Рік тому я почав працювати у фотолабораторії на базі художньої майстерні, де експериментував з аналоговими процесами і друкував знімки.

Мені цікаве середовище, його зміни і людина в ньому. Особиста історія зазвичай зміщує фокус на суб’єктивні деталі, й у своїй роботі я намагаюся виявити деякі маркери, які відображають мою реакцію і мій стан у період зйомки.

Безумовно, я відчуваю великий вплив харківського фотографічного міфу. Історія Харківської школи фотографії і те, що це явище наразі активно інституалізують і архівують, викликають у мене відчуття ходіння по випаленій землі. Ніби історія вже добігла кінця, і сучасній людині складно зрозуміти, що ж важливо зараз. Через це безнадія і стає сенсом роботи.

Так з’являється новий герой — маргінал, який відчуває неприязнь до існування в сучасному місті. Усе нове створюється за допомогою цифрових технологій, а все велике, здається, вже було зроблено раніше. Щирість замінили фальшиві цінності, а реальність розсипалася по різних кутах медіапростору. У таких умовах людина не знаходить собі місця, вважаючи за краще шлях саморуйнування. Вона не може стати героєм свого часу, оскільки її час залишився в минулому.

Так з’являється новий герой — маргінал, який відчуває неприязнь до існування в сучасному місті.

У 70—80-х роках усі шукали нові форми виразності через експеримент і порушення табу, вихід за рамки. Сьогодні ж через перенасиченість медіапотоку знову з’являється потреба окреслити свою картинку рамкою, визначити важливі для себе речі. Композицію вибудовують за допомогою конструктивних елементів, затверджуючи образ і консервуючи форму. Абстрактність та інтимний наратив зображення йдуть.

Ця естетика дає необхідні, але відсутні у просторі сучасної фотографії брутализм і агресію, які диктує саме місто. З іншого боку, вона візуально зістарює зображення, заграючи з картинками групи «Шило».

Сьогодні ж через перенасиченість медіапотоку знову з’являється потреба окреслити свою картинку рамкою, визначити важливі для себе речі.

Знімки я друкую у класичний «брудний» спосіб, що додає роботам тактильності. Для мене форма визначається внутрішньою необхідністю: змінююся я — змінюється і моя мова. Тому я не замикаюся на певній картинці, багато моїх робіт уже відображають пройдений етап, хоч серія і триває.