Куркулі та фронт: Унікальні кадри Марка Залізняка

Поки про Залізняка написано відносно небагато (хоча 1973 року, ще за його життя, режисер Кіслов зняв про нього 23-хвилинний документальний фільм). Але вже позначився своєрідний канон, як і що писати. Навколо особи Марка Микитовича Залізняка (Желізняка) сформована своя міфологія — і причетний до цього сам фотограф.

Він народився 1893 року в селі Сергіївка Бахмутського повіту Катеринославської губернії (зараз Покровський район Донецької області). Коли хлопчику було дванадцять, він наколядував на Різдво чотири з половиною рублі сріблом і на ці гроші замовив у Харкові фотоапарат фірми «Анатолій Вернер та К^о». Відтоді Марк із камерою не розлучався.

Через 10 років Залізняка призвали до армії, і він опинився в окопах Першої світової. Фотоапарат був із ним і на війні. Сорок третій номер журналу «Огонек» за 1916 рік вийшов зі знімком Залізняка на обкладинці.

«Фельдфебель спостерігає в окопах за чистотою та справністю гвинтівок». На фото химерна гра геометричних ліній чітко відокремлює фельдфебеля від солдатів. Він — на боці «справності» та військової могутності; вони вислужуються перед ним і готові понести покарання за недотримання правил. Фельдфебель Ямковський відчитує солдатів за «нечищений затвор гвинтівки», як пояснює у своїх записах Залізняк.

Знімок зроблено у 1915-му. Залізняку двадцять два, він уже понад рік на фронті. Був поранений — куля пройшла крізь праву легеню. У грудні 1917-го Марк відправить додому вітання з Різдвом і скаже, що вже втретє зустрічає свято на чужині.

За два місяці його нагородять Георгіївською медаллю 4-го ступеня. У 1933-му він обміняє її на хліб.

Залізняк пережив Голодомор 1930-х, залишивши надзвичайно важливі фотосвідоцтва про трагедію розкуркулення селянства. Представники влади брали його із собою для зйомки «шкідників». Кожної річниці Голодомору ці знімки спливають у ЗМІ.

Потім були німецька окупація та Друга світова війна, в якій Залізняк отримав ще одне поранення. Повернувшись із фронту, він продовжив битву вдома — проти бюрократів та хибних звинувачень у розкраданні. Дивом йому вдалося уникнути таборів.

Марк Залізняк дожив до 1982 року. Наприкінці 1960-х він списав десятки зошитів, детально розповівши про своє життя. В одному з записів Залізняк формулює непросте життєве кредо: «Один прожив життя колорадського жука, інший — життя тхора. Третій — покірного осла, його не цікавить світоустрій, Всесвіт, аби був у яслах корм».

У міфології Залізняка постійно фігурує згадка про 5 тисяч фотографій, створених ним протягом життя. Наразі вдалося знайти близько 200 — у фондах Покровського історичного музею та Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного у Києві.

Більшість фотографій, що зберігаються в архівах, свідчать: Залізняка цікавив портрет колективу. Ще один очевидний факт — дивовижна внутрішня геометрія у роботах Марка Микитовича, навколо якої вишиковується простір кадру.

Фотографія вище — знімок розкуркулення родини Дугельних — чи не найвідоміша, саме до неї постійно звертаються ЗМІ. Семена Дугельного засудили до 4 років таборів, його родину вигнали з власного будинку й поселили там конюха Назаренка. На світлині — мати і донька, за ними візок, на ньому вбогий сімейний скарб — те, що дозволили взяти з собою. Мати обв’язала себе мотузкою, щоб тягнути тачку. Нагорі візка примотані добротні дерев’яні стільці — дивні, вже непотрібні символи мирного минулого життя, безглузді до абсурду посеред цієї розрухи. На стіні залишеного будинку висить перевернута підкова. На удачу. На щастя. На далеку дорогу.

Особлива сторінка у житті Марка Залізняка — знайомство з видатним українським істориком та етнографом Дмитром Яворницьким (1855—1940), який високо цінував його талант. У 1931 році Залізняк працював фотографом в археологічній експедиції під його керівництвом. Відомий лист Яворницького від 1930 року, в якому він говорить Залізняку про значення його знімків: «Це живі картини з живого життя українського народу, дорогий матеріал для науки етнографії. Слідуйте і далі цим же шляхом: знімайте характерні типи людей, їхні житло, одяг, господарський інвентар, худобу — все, що навколо людини і для людини».

Один із найважливіших знімків свідчить про тонке передчуття Залізняком значущості моменту. Сам фотограф розповідав: «Під час розкуркулення хуторян хутора Романівського у 1930 році керівники удачненського колгоспу „Країна рад“ вирішили, що доцільно перевезти повністю комору на Удачну, але коли виїхали за хутір, то зазнали невдачі — засіка розпалася на шматки. Передбачаючи це, я йшов слідом, перед цим зарядив фотоапарат. Засіка була поставлена ​​на шість саней, її тягли шість коней. Людям пощастило — ніхто не постраждав, із засіки зібрали дрова для опалення».

Один із важливих для Залізняка сюжетів — знаки часу: знищений вітряк; трактор, який змінив хід польових робіт; школа, побудована людьми власним коштом; збирання зернових за допомогою лобогрійки — простої машини для жнив. І, звичайно, соціалістичне змагання, в якому можна стати героєм-переможцем або об’єктом глузування чи засудження, але у будь-якому випадку людина зобов’язана докласти та віддати всі сили.

Головне джерело інформації про Залізняка — самвидавська книга його нащадка Володимира Гавщука «З янголом-охоронцем та фото по життю», десяток примірників якої було надруковано у 2014 році. По суті, це радше фамільний альбом, де систематизовано записи Залізняка. Наразі дослідник підготував другу редакцію книги, яка чекає на свого видавця.

Я відкрив для себе історію життя Марка Залізняка у грудні минулого року, займаючись урбаністичними дослідженнями у рамках проєкту «Метамісто: Схід». У шести містах Донецької та Луганської областей наша команда досліджувала ідентичність сходу України, у тому числі міфи, що існують у цих населених пунктах. Так, наратив про Покровськ, який болісно гостро переживав своє перейменування з Червоноармійська, будувався навколо фігури Залізняка і його фотолітопису.

За кілька місяців я знову повернувся до фондів історичного музею Покровська, де зберігаються записи Залізняка, його метрика, а також лист доньки Марії Марківни до Сталіна, який вона написала у квітні 1939 року.

У вересні цього року в Покровську ми презентували виставку «Втрачена мозаїка Марка Залізняка». На відкриття приїхав його онук — 74-річний Андрій Свічкар. Він сказав: «Марк Микитович завжди нас навчав, що якщо завдають тобі зла, ти у відповідь роби ще більше добра».

Усі фото: Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г. С. Пшеничного, Київ