Досвід

Куркулі та фронт: Унікальні кадри Марка Залізняка

Марк Залізняк колядуванням зібрав грошей на фотоапарат і пройшов із ним через дві світові війни, колективізацію та життя у колгоспі. Bird in Flight згадує долю і знімки фотографа.

Поки про Залізняка написано відносно небагато (хоча 1973 року, ще за його життя, режисер Кіслов зняв про нього 23-хвилинний документальний фільм). Але вже позначився своєрідний канон, як і що писати. Навколо особи Марка Микитовича Залізняка (Желізняка) сформована своя міфологія — і причетний до цього сам фотограф.

Zaliznyak_03
Татари — солдати Брест-Литовського полку слухають муллу під час свята Курбан-байрам, 1914 рік

Боротьба на фронті та поза ним

Він народився 1893 року в селі Сергіївка Бахмутського повіту Катеринославської губернії (зараз Покровський район Донецької області). Коли хлопчику було дванадцять, він наколядував на Різдво чотири з половиною рублі сріблом і на ці гроші замовив у Харкові фотоапарат фірми «Анатолій Вернер та Ко». Відтоді Марк із камерою не розлучався.

Через 10 років Залізняка призвали до армії, і він опинився в окопах Першої світової. Фотоапарат був із ним і на війні. Сорок третій номер журналу «Огонек» за 1916 рік вийшов зі знімком Залізняка на обкладинці.

«Фельдфебель спостерігає в окопах за чистотою та справністю гвинтівок». На фото химерна гра геометричних ліній чітко відокремлює фельдфебеля від солдатів. Він — на боці «справності» та військової могутності; вони вислужуються перед ним і готові понести покарання за недотримання правил. Фельдфебель Ямковський відчитує солдатів за «нечищений затвор гвинтівки», як пояснює у своїх записах Залізняк.

Знімок зроблено у 1915-му. Залізняку двадцять два, він уже понад рік на фронті. Був поранений — куля пройшла крізь праву легеню. У грудні 1917-го Марк відправить додому вітання з Різдвом і скаже, що вже втретє зустрічає свято на чужині.

За два місяці його нагородять Георгіївською медаллю 4-го ступеня. У 1933-му він обміняє її на хліб.

Залізняк пережив Голодомор 1930-х, залишивши надзвичайно важливі фотосвідоцтва про трагедію розкуркулення селянства. Представники влади брали його із собою для зйомки «шкідників». Кожної річниці Голодомору ці знімки спливають у ЗМІ.

Потім були німецька окупація та Друга світова війна, в якій Залізняк отримав ще одне поранення. Повернувшись із фронту, він продовжив битву вдома — проти бюрократів та хибних звинувачень у розкраданні. Дивом йому вдалося уникнути таборів.

Марк Залізняк дожив до 1982 року. Наприкінці 1960-х він списав десятки зошитів, детально розповівши про своє життя. В одному з записів Залізняк формулює непросте життєве кредо: «Один прожив життя колорадського жука, інший — життя тхора. Третій — покірного осла, його не цікавить світоустрій, Всесвіт, аби був у яслах корм».

Доставка майна розкуркулених селян на бригадний двір у селі Удачне Гришинського району Донецької області, 1932 рік
Трудівники колгоспу імені Дем’яна Бєдного Гришинського району Донецької області перед виїздом на весняну сівбу, 1931 рік

Усе для людини

У міфології Залізняка постійно фігурує згадка про 5 тисяч фотографій, створених ним протягом життя. Наразі вдалося знайти близько 200 — у фондах Покровського історичного музею та Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного у Києві.

Бійці Брест-Литовського полку на привалі під час Першої світової війни, Галичина, 1914—1916 роки
Бійці Брест-Литовського полку на привалі під час Першої світової війни, Галичина, 1914—1916 роки
Механізатори Удачненської МТС Червоноармійського району Донецької області, 1930-і роки
Колективний виїзд у поле на весняну сівбу у колгоспі «12 років Жовтня» Гришинського району Донецької області, 1931 рік

Більшість фотографій, що зберігаються в архівах, свідчать: Залізняка цікавив портрет колективу. Ще один очевидний факт — дивовижна внутрішня геометрія у роботах Марка Микитовича, навколо якої вишиковується простір кадру.

Zaliznyak_10
Розкулачена родина біля будинку в селі Удачне Червоноармійського району Донецької області, 1930-і роки

Фотографія вище — знімок розкуркулення родини Дугельних — чи не найвідоміша, саме до неї постійно звертаються ЗМІ. Семена Дугельного засудили до 4 років таборів, його родину вигнали з власного будинку й поселили там конюха Назаренка. На світлині — мати і донька, за ними візок, на ньому вбогий сімейний скарб — те, що дозволили взяти з собою. Мати обв’язала себе мотузкою, щоб тягнути тачку. Нагорі візка примотані добротні дерев’яні стільці — дивні, вже непотрібні символи мирного минулого життя, безглузді до абсурду посеред цієї розрухи. На стіні залишеного будинку висить перевернута підкова. На удачу. На щастя. На далеку дорогу.

Члени рибальської артілі села Вовничі Солонянського району Дніпропетровської області з уловом риби, спійманої після пуску Дніпрогесу, 1932 рік
Члени археологічної експедиції під керівництвом Дмитра Яворницького та їхні помічники прямують на розкопки, 1920-і роки

Особлива сторінка у житті Марка Залізняка — знайомство з видатним українським істориком та етнографом Дмитром Яворницьким (1855—1940), який високо цінував його талант. У 1931 році Залізняк працював фотографом в археологічній експедиції під його керівництвом. Відомий лист Яворницького від 1930 року, в якому він говорить Залізняку про значення його знімків: «Це живі картини з живого життя українського народу, дорогий матеріал для науки етнографії. Слідуйте і далі цим же шляхом: знімайте характерні типи людей, їхні житло, одяг, господарський інвентар, худобу — все, що навколо людини і для людини».

Zaliznyak_04
Члени товариства зі спільного обробітку землі імені Леоніда Красіна Гришинського району Донецької області під час перевезення комори розкулаченого селянина Пантелеймона Ємця до загальної контори, 1930-і роки

Один із найважливіших знімків свідчить про тонке передчуття Залізняком значущості моменту. Сам фотограф розповідав: «Під час розкуркулення хуторян хутора Романівського у 1930 році керівники удачненського колгоспу „Країна рад“ вирішили, що доцільно перевезти повністю комору на Удачну, але коли виїхали за хутір, то зазнали невдачі — засіка розпалася на шматки. Передбачаючи це, я йшов слідом, перед цим зарядив фотоапарат. Засіка була поставлена ​​на шість саней, її тягли шість коней. Людям пощастило — ніхто не постраждав, із засіки зібрали дрова для опалення».

Збирання зернових за допомогою лобогрійки на хуторі Романівському Гришинського району Донецької області. На передньому плані — Марія Леонтьєвна Воробйова, 1930 рік
Співробітники Сергіївської сільради Гришинського району Донецької області біля наочної агітації 7 колективних господарств, 1930—1934 роки
Вітряк у селі Удачне Червоноармійського району Донецької області, 1930-і роки
Zaliznyak_12
Народне гуляння біля гойдалок у селі Гришине Донецької області, 1930-і роки

Один із важливих для Залізняка сюжетів — знаки часу: знищений вітряк; трактор, який змінив хід польових робіт; школа, побудована людьми власним коштом; збирання зернових за допомогою лобогрійки — простої машини для жнив. І, звичайно, соціалістичне змагання, в якому можна стати героєм-переможцем або об’єктом глузування чи засудження, але у будь-якому випадку людина зобов’язана докласти та віддати всі сили.

Сьогодні

Головне джерело інформації про Залізняка — самвидавська книга його нащадка Володимира Гавщука «З янголом-охоронцем та фото по життю», десяток примірників якої було надруковано у 2014 році. По суті, це радше фамільний альбом, де систематизовано записи Залізняка. Наразі дослідник підготував другу редакцію книги, яка чекає на свого видавця.

Я відкрив для себе історію життя Марка Залізняка у грудні минулого року, займаючись урбаністичними дослідженнями у рамках проєкту «Метамісто: Схід». У шести містах Донецької та Луганської областей наша команда досліджувала ідентичність сходу України, у тому числі міфи, що існують у цих населених пунктах. Так, наратив про Покровськ, який болісно гостро переживав своє перейменування з Червоноармійська, будувався навколо фігури Залізняка і його фотолітопису.

За кілька місяців я знову повернувся до фондів історичного музею Покровська, де зберігаються записи Залізняка, його метрика, а також лист доньки Марії Марківни до Сталіна, який вона написала у квітні 1939 року.

Землеміри колгоспу імені Дем’яна Бєдного Донецької області у полі, 1930-і роки
Розкулачені мешканці села Удачне Червоноармійського району Донецької області
Пастухи колгоспу імені Дем’яна Бєдного Донецької області з отарою овець на пасовищі, 1930-і роки

У вересні цього року в Покровську ми презентували виставку «Втрачена мозаїка Марка Залізняка». На відкриття приїхав його онук — 74-річний Андрій Свічкар. Він сказав: «Марк Микитович завжди нас навчав, що якщо завдають тобі зла, ти у відповідь роби ще більше добра».


Усі фото: Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г. С. Пшеничного, Київ

Нове та Найкраще

159

259

43
438

Більше матеріалів