Київ у пікселі: Як зняти місто на Game Boy

— Справжня любов до фотографії в мене виникла через плівкову камеру Olympus MJU II. Я завжди брав її з собою та знімав усе навколо. Але згодом «м’юшки» стало замало і почалися експерименти з різними форматами й камерами. З часом зрозумів, що фотоапарат — це не просто інструмент, а ціла мова та спосіб розповісти історію під власним кутом.

Я з дитинства колекціонував вінтажну техніку. Сьогодні у моїй колекції комп’ютери Apple серії Macintosh, ретротелевізори, плівкові фотоапарати й кінокамери, магнітофони та ігрові консолі. Першу Game Boy отримав ще у шкільні роки, зараз їх у мене дев’ять.

Ідея зафіксувати Київ на Game Boy виникла десь два роки тому, коли мій маленький син грався нею на вулиці та сфотографував наш будинок. Тоді й подумав, чому б не зробити серію знімків столиці. Я завжди мріяв показати рідне місто так, як цього ніхто раніше не робив.

Але був технічний нюанс: в оригінальній камері консолі фіксована фокусна відстань, а мені був потрібен зум для зйомки обʼєктів набагато ближче. Одного дня я натрапив на хлопця, який створив модернізований кейс для камери Game Boy із можливістю ставити необхідну оптику. Я завантажив файли для 3D-друку, тут у Києві це все надрукував, перепакував внутрішності з оригінальної камери в новий кейс. Потім спробував під’єднати до консолі оптику від кінокамери Bolex, але вона не підійшла, бо сенсор камери від Game Boy — лише 0,014 мегапікселя. Потім я вичитав, що добре підходить оптика від звичайних систем охорони. Я замовив одну таку — і дійсно все спрацювало.

Однак залишалася основна проблема — як перекинути фото з камери на комп’ютер. З часом я знайшов рішення: замовив усі деталі з різних куточків світу, і ми з товаришем зібрали «кардридер», за допомогою якого можна переносити знімки. Цей процес тривав близько року і коштував чимало грошей.

Я завжди мріяв показати рідне місто так, як цього ніхто раніше не робив.

Коли нарешті все було готово, я просто взяв техніку з собою і вирушив у подорож містом. Хотілося показати найвидатніші історичні місця столиці, а також особисто мої улюблені споти.

Була одна кумедна ситуація, коли я фотографував готель «Салют». Поряд проходив чоловік років п’ятдесяти, який раптом зупинився й каже: «А що це у вас за такий дивний пристрій?» Я спробував пояснити, що це стара ігрова консоль із камерою, але він, здається, не повірив і викликав поліцію. Мабуть, я би зробив те саме на його місці. Потім приїхали копи, зацінили мою Game Boy, перевірили документи, і ми розійшлися.

Мене вразили емоції, що виникали від процесу: я наче перенісся в 90-і, коли був шкетом. А те, що Київ на фото 128 на 112 пікселів виглядає так круто, — це щось нереальне. Багатьом проєкт дуже сподобався, я навіть не очікував такої реакції. Тому зараз запускаю серію футболок із принтами цих фотографій.

Мене вразили емоції, що виникали від процесу: я наче перенісся в 90-і, коли був шкетом.