«Це зробить тебе спокійнішою»:
Історії жінок, яким провели обрізання

— Жіноче обрізання — часткове або повне видалення зовнішніх статевих органів. Операція поширена переважно у країнах Африки, а також у кількох країнах Азії та Близького Сходу. Нині у світі мешкає близько 200 мільйонів жінок, які пройшли через цей ритуал. Жодних медичних показань для проведення операції немає. «Шрами» — це історії жінок Гамбії, які пережили цю процедуру в дитинстві. Багатьом із них довелося пройти не тільки через травматичну операцію, а й через усвідомлення того, що їм завдано непоправного каліцтва.

Уже кілька років у країні активно поширюють інформацію про шкоду жіночого обрізання, яке колись вважалося частиною культурної традиції, покликаної знизити сексуальне бажання жінки та зберегти її чистоту до весілля. За статистикою, такої процедури зазнали 76% жінок країни. Офіційно операція заборонена з 2015-го, проте її продовжують виконувати підпільно й досі. Випадків притягнення до відповідальності вкрай мало, а у зв’язку зі зміною влади цього року багато людей гадають, що й колишні закони більше не дійсні. Чи піде в минуле травматичний ритуал, залежить тільки від свідомості жінок та їхнього ставлення до цього питання.

— «Давай сходимо в ліс по дрова» — я назавжди запам’ятала ці мамині слова, хоча мені було лише п’ять. Хто б міг подумати, що вони віщують такий біль, а ця прогулянка відрізнятиметься від усіх попередніх. У лісі на нас уже чекала жінка, готова провести операцію. Були й дві інші дівчинки приблизно мого віку. Я пам’ятаю, що все сталося досить швидко: мене просто відвели в кущі, де вона без будь-яких попередніх процедур проколола мій клітор голкою і просто зрізала звичайним лезом. Не було жодних знеболювальних, крім народних засобів, таких як ментол і сеча віслюка. І був нестерпний біль, який тривав тижнями. Мама не сказала мені жодного слова, так нічого і не пояснила, навіть коли все загоїлося.

Я рано вийшла заміж, у 14 років. Не можу сказати, що батьки наполягли, — вибір був мій, я відчувала, що закохалася. Моєму чоловікові було двадцять п’ять, але, незважаючи на ніжні почуття, будь-який сексуальний контакт із ним був болючим. Я народила п’ятьох дітей, і пологи були важкими, одна з причин цього — шрами, які залишилися. Я впевнена, що у процедурі жіночого обрізання немає нічого хорошого. Втрата крові, інфекції, біль, а інколи і смерть. Сьогодні жіноче обрізання поза законом, але процедуру продовжують проводити таємно. Часом доходять чутки, що то тут, то там обрізали немовля в туалеті. Хочеться, аби це припинилося.

— Я зазнала операції, коли мені було 5 років. Я пам’ятаю, як нас із сестрою повели до іншого будинку, де були ще три дівчинки. Ми, зрозуміло, не знали, що на нас чекає. Усе це виглядало як невелике свято, але щось було не так. Нам сказали їсти, не підводячи очей і не дивлячись на всі боки, а потім по одній стали відводити у ванну. Барабанщики стукали все голосніше, щоб заглушити крики. Я пам’ятаю, мені й самій дали постукати в барабан, і я навіть посміхнулася, поки не настала моя черга. Сказати, що це було боляче, — нічого не сказати. Ще тиждень я лежала практично без руху, а коли мені потрібно було в туалет, я зазнавала жахливого болю. Адже вони не використовують ні знеболювального, ні будь-яких методів обробки. Хіба що кип’ятять воду з козлиним послідом, на яку тобі потім треба сісти. А далі почалися й інші проблеми, інфекції, та й біль нікуди не подівся.

Коли в мене з’явився чоловік, для мене були болючі сексуальні стосунки з ним, і я не відчувала ніякого задоволення. Розмовляючи з сестрою, яка живе в Сенегалі й не зазнавала операції, я дізналася, що буває по-іншому. Якби я могла повернутися у той час, я б сказала матері не робити цього зі мною. Зараз я маю 4-річну доньку, і моя мама хотіла було наполягти, щоб їй теж провели операцію. «Я вб’ю тебе, якщо ти так зробиш!» — була моя відповідь.

— Я гадаю, що була під якимось гіпнозом під час обрізання. Практично нічого не пам’ятаю, все немовби в тумані. Моя мама сказала тоді: «Ми поїдемо на день народження до Банжула», — і ми справді кудись поїхали. Й була хата і якась жінка, а потім усе зникло. Чи мені було боляче? Не знаю. Пам’ятаю, що потім опинилася у шпиталі: мені сказали, що я втратила багато крові, але все обійшлося.

Мій батько з народу волоф, у якого не прийнято робити обрізання дівчаткам. Мама ж із народу серер, у якого, навпаки, ця традиція процвітає. Вона щиро вірила, що обрізання необхідне, що воно «робить тебе спокійнішою» — так вона згодом говорила. Батько був проти процедури, але мама зробила її потай. Він не знає досі, а я все не можу наважитися йому сказати. На щастя, інші мої сестри не постраждали — відколи про наслідки жіночого обрізання почали активно говорити, мама змінила свою думку. Мені хотілося б, щоб її змінили всі жінки, — цей звичай справді жахливий!

— Я пам’ятаю, що церемонію обрізання готували як справжнє свято. Вона проходила у великому будинку, приїхали родичі, навколо панувала якась незвичайна наснага. Було близько десяти дівчаток, не лише сусідські, а й мої сестри. Мені самій тоді було 6 років. Були танці, пісні, частування… Нам давали цукерки, ми грали й були практично щасливі… Я помічала, що когось раптом забирали, а потім хтось плакав. Але ж ми були дітьми, а тоді все сприймалося по-іншому. Я не бачила обличчя тієї жінки, що відрізала мій клітор. Але я не забуду її ніколи і весь той біль, якого тоді зазнала. Пам’ятаю і дивну суміш, яку вона використовувала як знеболювальне: вона складалася з якихось трав та томатної пасти. І хоча мені вдалося уникнути численних інфекцій, сьогодні я чудово усвідомлюю, що зі мною зробили і яким би могло бути моє життя, якби не це.

Коли я навчалася у школі, до нас у клас прийшли активісти з організації, що бореться з жіночим обрізанням у Гамбії. Від них я дізналася всю правду про цю операцію та вирішила зробити хоч щось, аби це припинити. Я працюю журналісткою і кілька років тому зняла невеликий документальний фільм про процедуру. І хоча сьогодні у країні роблять чимало, щоб це припинити, жіноче обрізання продовжує існувати підпільно. Просто одного разу ти прокидаєшся і дізнаєшся, що сусідську дитину вночі обрізали. Хто це зробив, ти не знатимеш ніколи. Деякі жінки продовжують вірити, що ця традиція має бути збережена. На жаль.

— Мені провели обрізання у 9 років. І хоча я знала наперед від старших сестер, що зі мною це станеться, проте як і коли це буде, тримали в таємниці. Церемонія проходила в будинку, окрім мене було ще кілька дівчаток. Збоку все це виглядало як свято: танці, барабанні ритми і дуже смачна їжа. Потім по одній нас почали кудись відводити. Цей біль я не забуду ніколи. Декілька днів після обрізання я лежала без сил. Пам’ятаю, що мені давали якісь ампули і постійно обертали навколо талії «поясом із мокрого листя», який також мав полегшити мій біль. Мені пощастило, що вдалося уникнути інфекцій і ускладнень.

Пізніше мама спробувала пояснити, що зі мною зробили: «Це — традиція, повага до сім’ї та самої себе. Це наша культура». Сьогодні я щаслива, що цю традицію нарешті заборонили. Це дуже боляче, я б не хотіла такого нікому.

— У мене не залишилося спогадів про власне обрізання — все сталося, коли я була немовлям. Це традиція, моя мама вчинила так само, як і всі інші батьки. Думаю, добре, що це сталося, коли я була зовсім маленькою. Кажуть, що старшою ти стаєш, то болючіше. Пізніше інші жінки навчили мене виконувати саму операцію, і вже з сімнадцяти я проводила її дівчаткам. З роками я стала справжнім професіоналом, мені довіряли і не боялися приводити до мене дітей, бо знали, що я це добре роблю. У моїй практиці не було жодного випадку ускладнень.

Рік тому, коли операцію заборонили, мені довелося закопати усі свої інструменти та назавжди про це забути. Мені шкода, що ухвалили цей закон, — ми маємо зберігати свої традиції. Та й що у цьому поганого? Якщо руки хороші, ускладнень ніяких не буде. А щодо сексуальності, то я думаю, що для жінки насамперед важливе ментальне задоволення, усвідомлення того, що вона живе в сім’ї, з чоловіком. Фізичне ж задоволення абсолютно не має значення.

— Я була зовсім малою, роки три, коли мені провели обрізання. Не пам’ятаю ні болю, ні крові, але виразно пам’ятаю бритву в руках літньої жінки. У нас у культурі не прийнято, аби батьки щось пояснювали до чи після, тому доти, доки про це не почали говорити по телевізору, усі думали, що так просто потрібно. «Моя мама була обрізана, я сама була обрізана, і ти теж повинна бути обрізана», — ось єдине, що сказала мені мама роки по тому. Я й сама щиро вірила, що це добра традиція, яка має зберегти чистоту жінки. Я зробила обрізання донькам, мені здавалося, що по-іншому і бути не може. Тепер я змінила свою думку. Так, у моїй сім’ї все обійшлося, але я знаю, що для інших жінок наслідки бувають жахливими. Добре, що про це почали розповідати та процедуру заборонили.

— Мене обрізали набагато пізніше за інших дівчаток, у 12 років. Так сталося через проблеми зі здоров’ям — через лікарську помилку я кульгаю з дитинства. Церемонію готували як справжнє свято, я думала, що станеться щось добре. Та й мама тоді, пам’ятаю, сказала: «Усе буде добре», — і я їй повірила. Насправді був жахливий біль. Мене ледве втримали — адже я була вже майже доросла. Біль був настільки нестерпний, що, здається, я ніколи його не забуду. Хоча мені давали якісь знеболювальні пігулки, вони мало допомагали.

Пізніше у мене з’явилося багато проблем: й інфекції, й ускладнення під час пологів. Я рано вийшла заміж, мій чоловік також має інвалідність, він провів життя в інвалідному візку. Доводилося нелегко, часом ми навіть жебракували. Я народила йому шість доньок і жодній із них не стала проводити обрізання, хоча тоді закону про заборону ще не було й навколо це робили всі. Але я пам’ятала свій біль і не хотіла, щоб вони пережили те саме. Я зберегла свою сукню з церемонії… Не знаю навіщо, мабуть, як пам’ять для них.

— Про церемонію обрізання я не пам’ятаю нічого — мені тоді й року не було. Про те, що зі мною зробили це, я дізналася лише подорослішавши. Пам’ятаю, я так засмутилася і образилася на матір, що дуже довго з нею не розмовляла. На той час я вже знала, що це погано, нам розповідали про це у школі, та й по телевізору чула не раз. Я рада, що сьогодні операція під забороною. У мене не обійшлося без наслідків — часто болить живіт, і лікар каже, що, можливо, це через обрізання. Але в порівнянні з молодшою сестрою мені ще пощастило, та постійно відчувала біль при сечовипусканні й місяцями не ходила до школи. Усе було настільки погано, що мама сама вирішила не робити операцію іншим сестрам.

Мені ще рано думати про заміжжя — спочатку треба закінчити навчання, але я трохи його боюся. Я не знаю, що відчуватиму з чоловіком і чи буде мені боляче. Але я знаю напевно: я ніколи не зроблю обрізання своїм дітям.

— Мене обрізали, коли я була немовлям, тож про цей день я не пам’ятаю нічого. Але як подумаю про це, злюся на свою матір. Чому вона зробила це зі мною? Вона казала, що це традиція, яку треба берегти, але сьогодні я знаю про всі наслідки, які спричиняє така процедура. У мене є інфекції, я відчуваю біль при сечовипусканні. Гадаю, якби не обрізання, я була б здорова.

Про заміжжя я поки не думаю. Хочу спочатку вивчитися та стати лікаркою. Я чула від подруг, що вони відчувають біль при сексуальному контакті, але я не боюся стосунків із чоловіком, вірю, що все буде гаразд. Кажуть, головне — любити, хоч я ще жодного разу не закохувалася. У школі нам багато розповідали про те, чим загрожує обрізання, і я дуже рада, що операцію заборонили. Мені здається, вона піде в минуле. Я жодного разу не чула, щоб хтось порушував заборону та проводив ритуал таємно. Гадаю, сьогодні усі розуміють, що це погано.

— Я завжди жила з переконанням, що ми, жінки фула, маємо обов’язково проходити через цей ритуал, оскільки ми мусульманки, це наша культура і релігія. У нас у селі обряд проводили кілька разів на рік, і я все думала, коли настане моя черга. Я була вже дорослою, коли мама сказала, що операцію мені давно зробили, я ще була немовлям.

Поміняла я свою думку лише пів року тому, у зв’язку з усіма цими телепередачами. Але я досі вважаю, що дівчина має утримуватися від сексу до весілля та молитися за свою чистоту. По суті, сама традиція не погана. Якби не всі ці ускладнення для організму жінки, її можна було б зберегти. Але здоров’я важливіше, дівчатам залишається вчитися контролювати себе та свою сексуальність. Кажуть, є велика різниця у відчуттях, якщо ти не обрізана. Але я вважаю, що відчувати мало — це швидше добре. Я ніколи не думала про задоволення. Мою доньку бабуся відвезла на церемонію у 7 років. Це було більше десятиліття тому, й тоді я щиро вірила, що так і має бути. Сьогодні я цього не зробила б.

— На церемонію треба було їхати досить далеко, до іншого села. Мене супроводжували бабусі, і так вийшло, що ми запізнилися на кілька днів. Іншим дівчатам обрізання вже зробили, і вони відпочивали, заліковуючи рани. Тож у моєму випадку не було ні свята, ні барабанів. Мене просто відвели на берег річки, де у кущах обрізали. Мені було 10 років, зазвичай дівчаткам проводять операцію набагато раніше. Знадобилося п’ятеро людей, щоб мене втримати, — така я була тоді сильна. Було боляче, але жінка, яка проводила процедуру, була досить досвідчена і зробила це «одним махом». У цьому мені пощастило, адже бувають випадки, коли чикрижать шматочок за шматочком. Пізніше мені сказали спуститися до річки та сісти на воду. Вважається, що солона вода допомагає загоєнню. Але мені це не допомогло — коли мене привезли додому, я мало не померла від великої кровотечі.

Коли я вийшла заміж, у першу шлюбну ніч у нас із чоловіком нічого не вийшло. Як виявилося, мене не лише обрізали, а й зашили. Довелося проходити через усе це жахіття знову, вирушати до знахарки вже за процедурою «розшиття». Чи варто говорити, що після всього цього відчувати будь-яке сексуальне задоволення мені дуже складно. Крім того, знадобився кесарів розтин, аби моя дитина змогла народитися.

Тривалий час я була впевнена, що все це правильно. Що це данина традиції, що допомагає зберегти чистоту дівчини до весілля. З роками моя думка почала змінюватися, багато в чому завдяки просвітницькій роботі. Зараз я вважаю, що жіноче обрізання — це жахливо, треба обов’язково розповідати про це людям. Я працюю на радіо, і ми неодноразово порушували цю тему. Чи хочу я такого для своєї доньки? Нізащо.