Втручання Всесвіту: Знімки, що народилися внаслідок помилки

Слова Беккета «Спробуйте знову, навіть якщо на вас знову чекає невдача» зведені в абсолют і витатуйовані на тілах тисяч любителів класики абсурду. Коли постійно намагаєшся створити видимість ідеальної картинки свого життя, то занадто велика ціна помилки. Занадто важливим стає прагнення досконалості.

Але право на помилку та помилка як творчий метод можуть дати величезну свободу — від деконструкції до свідомого знищення робіт, від модного спотворення знімків до опору самого матеріалу. Навіть механічний збій комп’ютерної системи та відновлення фотографій здатні стати приводом для переосмислення всього творчого шляху та життєвої філософії.

— Влітку 2016-го накрився мій жорсткий диск із роботами за всі десять років. Це могла бути сумна історія, але я вирішив, що немає сенсу засмучуватися.

У сервісному центрі мені сказали, що 98% інформації врятували. Я дуже зрадів, поки не побачив, як це виглядає: диск був сповнений понівечених світлин. Безліч робіт перемішалися, розфарбувалися. Особливо чудово розфарбувалися фотографії падіння Леніна. Деякі знімки перемішалися з власними світлинами — вийшли такі собі комікси.

Це збіглося з моїм давнім бажанням зробити якусь серію, яка б поєднувала політичне та особисте. Добре пам’ятаю, як під час Майдану в мене розгорталися особисті історії, і я розумів, що те, що відбувається у моїй квартирі, — відображення ситуації за вікном. Я тоді спробував зібрати серію, але не вийшло. А тут усе візуальною ниткою зшилося — політичне й особисте стало чимось цілісним.

Я відібрав із цього близько 500 картинок, але насправді весь архів ще не переглянув. Там майже три терабайти світлин — близько 200 тисяч зображень.

У перші роки свого фотографічного життя я працював для агентств новин, іноді доводилося знімати, наприклад, у клубах — як же я це ненавидів! Однак тепер, коли знайшов ці фотографії, які цікаво спотворилися, зрозумів, що недаремно це робив.

Я відбирав знімки з дивним відчуттям неймовірної знахідки та водночас втрати. Так, ось ця картинка розфарбувалася у немислимі кольори, але разом з тим її більше немає у тому варіанті, в якому вона була. Я не одразу розумів, що цінніше. Знадобився якийсь час, щоб усвідомити: те, що сталося, набагато більше, ніж те, що було раніше. Те, що трапилося, більше за мене. Усе ще продовжую це переглядати та знаходжу нові різні контексти. Відчуваю, це головне, що сталося з моєю фотографією.

Я не соромлюся говорити, що це моя найкраща серія, тому що я не доклав жодних зусиль до цього. І найбуддистська.

Ця серія дала мені можливість уважно вивчити останні десять років мого життя. Я аналізував, як жив, дивився на людей, яких зустрічав, жінок, яких кохав, події, свідком яких став. Я ніби перечитував свій щоденник.

Якщо пошукати щось схоже в історії мистецтва, гадаю, насамперед це Харківська школа фотографії. Я ніколи не приходив до її розфарбовування знімків свідомо, але тепер вони розфарбувалися самі.

Те, що сталося, дуже імпонує моєму світовідчуттю зараз. Чи є ми авторами того, що створюємо? Як можна бути художником нічого не роблячи?