Щоб я так Жиль: Фотопроєкт про бельгійські карнавали

За легендою, в 1549 році Марія Угорська організувала карнавал на честь приїзду свого брата Чарльза Квінта і його племінника, Філіппа II. Саме на цьому карнавалі вперше з’явилися загадкові постаті Жилі.

Подібні до клоунів, у зелених окулярах та страусиному пір’ї, Жилі стали невід’ємною частиною бельгійської культури, а 2003-го карнавал у невеликому містечку Бінш був названий шедевром мистецтва та визнаний частиною нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Фотограф Ален Шредер, який тридцять років знімав Жилів по всій країні, розповідає про давню бельгійську традицію.

— Коли мені було вісімнадцять, я довго сидів у бібліотеці, розглядаючи книги з історії мистецтв. Якоїсь миті на полицях не залишилося жодної книги про художників, яку я не вивчив би від палітурки до палітурки. Тоді я перейшов на роботи фотографів. Першим мені до рук потрапив відомий французький журнал Photo, в якому було зібрано фешн-світлини, документальну зйомку, звіти про подорожі та репортажі з гарячих точок. Усе це здалося мені дуже захопливим, а коли я побачив випуск Zoom із роботами майстрів на кшталт Картьє-Брессона та Куделки, то зрозумів, що знайшов своє покликання. Я одразу пішов до адміністрації коледжу і перевівся на курс фотографії.

Ідея створити фотопроєкт про Жилів спала мені на думку сама по собі. Справа в тому, що в Бельгії всі знають про цього персонажа і всі його дуже люблять. Це частина нашої історії, причому дуже красива її частина, і мені як фотографу хотілося задокументувати її з найкращих ракурсів.

Я почав знімати карнавал у Бінші ще у 80-х і за цей час зміг досконально вивчити всі його особливості. Бінш — це невелике містечко, і суспільне життя обертається навколо карнавалу.

Спереду та ззаду костюм набивають соломою, щоб надати персонажу потрібного об’єму.

Головна частина свята — парад Жилів — припадає на Масляну. Цього дня учасники ходи прокидаються о четвертій ранку і починають перевтілення. Процес одягання дуже інтимний, присутніми можуть бути тільки члени сім’ї та найближчі люди. Традиційний костюм Жиля досить складний: він складається з туніки та штанів, прикрашених 150 різними візерунками, включаючи зірки, левів та корони. Спереду та ззаду костюм набивають соломою, щоб надати персонажу потрібного об’єму. У Жилів є два традиційні капелюхи: білий бавовняний капелюх зі стрічками, які зав’язуються навколо шиї, і громіздкий головний убір зі страусиного пір’я, який надягають тільки в хорошу погоду. Усі Жилі ходять у дерев’яних сабо, які характерно стукають по бруківці.

О сьомій ранку всі жителі міста збираються разом і з’їдають традиційний сніданок з устриць із шампанським.

Близько п’ятої ранку перший Жиль виходить з дому у супроводі барабанщика, батьків та друзів. Він проходить по всіх навколишніх будинках і збирає інших Жилів. Щоразу, коли він наближається до дверей, хтось із його оточення починає грати на кларнеті, а господарі будинку пригощають процесію шампанським. Родичі та друзі танцюють, доки Жиль махає ціпком, щоб відігнати злих духів.

О сьомій ранку всі жителі міста збираються разом і з’їдають традиційний сніданок з устриць із шампанським. О пів на дев’яту Жилі разом з Арлекінами і П’єро вирушають на головну площу. Для ранкової процесії вони надягають воскові маски, декоровані шматочками зеленого скла та тонкими вусиками. Жилі танцюють та отримують пам’ятні медалі з рук місцевих чиновників.

О першій годині дня всі учасники карнавалу вирушають на ланч, а о третій починається нова хода: Жилі одягають капелюхи зі страусиним пір’ям і кидають у натовп апельсини. Спіймати апельсин, кинутий Жилем, — велика удача для мешканців міста. Але не для вікон їхніх будинків: у минулому на карнавалах їх постійно розбивали, тож тепер усі шибки на головних вулицях закривають спеціальними захисними екранами.

Завершальна хода Жилів із бенгальськими вогнями відбувається о восьмій вечора. Після цього на головній площі запускають феєрверки та починаються танці, які тривають до світанку.

Жилем може стати лише корінний мешканець Бінша або той, хто прожив там щонайменше п’ять років.

Хоча карнавал і виглядає дуже веселим, невимушеним та камерним, він будується на суворих правилах. Наприклад, Жилем може стати лише корінний житель Бінша або той, хто прожив там не менше п’яти років. Загалом у Карнавальній спільноті Бельгії налічується близько тисячі Жилів. За традицією, в день карнавалу ніхто з Жилів не може ходити поодинці — їх завжди супроводжує барабанщик. Жилі можуть веселитися і танцювати разом з усіма, проте вони повинні повернутися додому до світанку.

Вивозити маски та костюми за межі міста суворо заборонено. Жилі навіть не можуть залишити костюм у себе вдома.

З костюмами Жилів усе також дуже складно. Ніхто з туристів не може купити воскову маску або частину вбрання Жиля: всі складові костюма віддають у руки лише учасникам процесії напередодні Масляної. У місті ходить така приказка: «Жиль ніколи не залишає Бінша». Це означає, що вивозити маски та костюми за межі міста суворо заборонено. Жилі навіть не можуть залишити костюм у себе вдома — щороку вони беруть своє вбрання в оренду в одній із трьох міських майстерень, що спеціалізуються саме на пошитті цих костюмів. У місті функціонує спеціальна організація, яка має на меті зберегти автентичність костюмів та захистити традиції карнавалу. Втім, члени цієї організації зовсім не схожі на похмурих чиновників — зазвичай вони просто збираються в місцевих кафе і говорять про карнавал.

З кожним роком до Бінша приїздить усе більше туристів, але карнавал, на щастя, ще не доріс до розмірів феєрії, подібної до карнавалу в Ріо-де-Жанейро. Здебільшого сюди з’їжджаються самі бельгійці, а якщо й зазирне хтось з іноземців, то їх цікавить лише післяобідня хода, де Жилі розкидають апельсини. Ви навряд чи побачите туристів на ранковому параді чи вечірніх танцях.

Я побував на дуже багатьох карнавалах у Бінші та зробив безліч знімків, але весь цей час я мріяв про один певний кадр: мені хотілося сфотографувати Жилів у снігу. Це складне завдання, оскільки карнавал проходить у лютому, коли в Бельгії вже майже не залишається снігу. Я завжди тримав поблизу календар, де були розписані всі карнавали у прилеглих містах, і не зводив очей з прогнозу погоди. І ось одного дня я прокинувся і побачив, що по всій Бельгії почався снігопад. Я одразу ж стрибнув у машину і поїхав у село Бувріне, де на мене чекала дивовижна картина — білі незаймані вулиці й казкові Жилі, що йшли ними.

На моїх фотографіях немає постановочних сцен, але через присутність Жилів вони просочуються духом магічного реалізму.

Дуже часто під час зйомки карнавалу у мене з’являється відчуття нереальності того, що відбувається. На моїх фотографіях немає постановочних сцен, але через наявність такого фольклорного персонажа, як Жиль, вони просочуються духом магічного реалізму, стають фантастичними. Враховуючи моє бельгійське коріння і вплив сюрреалізму, я дуже гостро «відчуваю» камерою ті моменти, коли в наш матеріальний світ на секунду проривається щось неймовірне. Саме ці моменти намагаюся зафіксувати на плівці.

Наприклад, на одній із моїх улюблених фотографій два Жилі повертаються додому темними передсвітанковими вулицями. Вони бредуть повз традиційні будинки, повз церкву і річку, й навколо більше немає жодної живої душі. Це була безцінна мить, що пробирала до тремтіння, і я досі не можу повірити, що мені пощастило її зловити. Сподіваюся, карнавал у Бінші та процесії Жилів залишаться недоторканними та незмінними ще тривалі роки — мені здається, усім нам потрібно, щоб у повсякденному житті залишалося місце для чарівництва.