Потягнуло до землі: Зумери у мріях про сільське життя
Жанр пасторалі — оспівування простого сільського життя та близькості до природи — з’явився ще у Стародавній Греції. Саме слово «ідилія» означало вірш про життя пастухів. Другий розквіт жанру припав на XVI—XVII століття, коли просте життя надихнуло безліч живописців, письменників і композиторів.
Зараз пасторальні твори нерідко здаються наївними: пастухи у них більше схожі на елегантних переодягнених панів в оточенні квітучих садів. До XIX століття жанр поступово вимер, поступившись місцем соціально гострому реалізму.
Знімки Філіпса Смітса майже пасторальні за виконанням — але фотограф привносить до своїх сцен абсурд та іронію, тим самим висміюючи і нашу нездатність жити без технологій, і романтичну мрію про те, що «раніше було краще».
Латвійсько-американський фотограф. Бакалавр фотографії та фешн-медіа (Лондонський університет мистецтв). Працює модним фотографом, знімає відеокліпи та фотографує. Його проєкт «Єднання з природою» переміг у конкурсі FK Prize.
— Ідея серії «Єднання з природою» виникла, коли я вирішив прополоти город і перетворити його на квітучий луг. Поки я порпався в землі, почав думати про молодших членів своєї сім’ї і загалом про молодь, яка так прив’язана до міста. Порівняно з попередніми поколіннями вони мало займаються важкою ручною працею.
Поки я порпався на городі, почав думати про молодь, яка так прив’язана до міста.
Я гадаю, відбувається ще дещо: вони втрачають зв’язок із природою, замінюючи її інтернет-з’єднаннями і привабливими технологіями сучасного світу. З цих відчуттів та моїх досліджень і виросла фотосерія.
Герої моїх знімків опиняються у саду, де все не дуже їм знайоме; вони не знають, що тут робити. Їхні навмисне безглузді дії виглядають майже логічно. Такі сценки — трафарет уявлень мого покоління про світ. Цією роботою я намагаюся поставити запитання: чи зрозуміліша нам мрія про сільську ідилію, ніж справжні історії попередніх поколінь? У чому різниця між ідеєю про сонячний день на природі та реальністю?
Мені подобається включати до роботи відсилання до творів культури й до власного особистого досвіду. Наприклад, героями стала пара моїх близьких друзів — але десь у глибині душі я вважаю їх своїми молодшими братом і сестрою, а також представниками покоління Z, які через життя в місті романтизують природу й сільський побут.
Це точно не документальна серія, скоріше сконструйована гіперреальність. Поєднуючи вигадку та реальність, я намагаюся зробити роботу більш ігровою. Знімки залежать від моїх поглядів на світ, а не навпаки.
Герої моїх знімків опиняються у саду, де все не дуже їм знайоме; вони не знають, що тут робити.
Автор портрета художника — Петеріс Ваксна
