Дякую, я краще вдома посиджу: Карантинні історії з Білорусі

Після першого карантину в Білорусі почалися масові протести через перемогу Лукашенка на виборах, тому проблема коронавірусу відійшла на другий план. Проте наступна хвиля виявилася набагато серйознішою, хоча жорсткий локдаун у країні не запроваджували, та й загрозу вірусу влада тривалий час заперечувала. Багато білорусів при цьому самі по можливості ізолювалися і дотримувалися заходів безпеки. На початку карантину 2020-го Тетяна Свирепа стала знімати своїх героїв оголеними в місцях їхньої ізоляції та розпитувати про те, як проходить життя під час пандемії.

Альона

— Ще до карантину я вчилася і працювала дистанційно з дому, тому рішення про самоізоляцію прийняла легко. Було складно змусити себе носити маску, простіше — не виходити нікуди. Тому походи в магазин стали рідкісними, а покупки об’ємними. Зустрічі з друзями теж довелося відкласти до кращих часів. Зате онлайн-спілкування було в рази більш насиченим, з’явилося бажання вийти на зв’язок із друзями за кордоном, з якими рідко до цього зідзвонювалися.

Я обожнюю живі концерти, фестивалі, виставки, театр, кіно і подорожі, але з початком пандемії зрозуміла, що будувати якісь плани в цьому напрямку — справа невдячна. Радує, що багато хто швидко адаптувався і переніс заходи в онлайн-формат, хоч це і не порівняти за відчуттями з живою присутністю. Мені пощастило, що я рідко відчуваю нудьгу, навіть удома наодинці з собою.

Настя

— На карантині я поглиблювала і зміцнювала свою фізичну і психічну оболонку, займалася саморозвитком і прокрастинацією, кілька разів на тиждень викладала малювання у дітей, готувала дипломну роботу. Шила маски. Мій знайомий думав навіть підняти на цьому грошей, але не вийшло. Бігала, займалася йогою, вчила англійську, гуляла набережною та дивилася фільми. Карантин не минув для мене даремно, це був дуже важливий і приємний етап.

Я часто зідзвонювалася і списувалася з друзями, рідко бачилася з ними, але зустрічі завжди проходили неквапливо і усвідомлено. Життя, незважаючи на фонову тривогу за майбутнє, було схоже на затишшя перед бурею (я ще не знала якою). Дуже звузилося коло спілкування і активізувалися соціальні мережі, я навчилася не розпорошуватися на випадкові контакти з людьми.

Валера

— На карантині я в основному волонтерив: робив щитки для медиків і листівки, адресовані людям похилого віку, щоб ті залишалися вдома. Мамі одразу сказав, що не побачимося пару місяців. Носив маску, руки мив, лекції всілякі розумні дивився, працював дистанційно. Фотографував іноді. Удома не сидів, та й ніколи було особливо — все справи, справи. Дивний був час.

Коронавірус змінив не моє життя, а людей навколо. Реально всі почали руки мити і чхати в рукав, хоча це потрібно було робити завжди. Але глобально нічого не змінилося в моєму житті, втомився тільки сильно від усієї цієї своєї діяльності.

Саша

— Досить довго я не дуже успішно лікуюся від депресії, тому моє життя завжди було таким: соціальна ізоляція, брак ресурсів, щоранку пошуки причини покинути ліжко. Мені завжди було страшно втратити роботу, залишитися без грошей, ліків і даху над головою. Не виходити з квартири тижнями — звичайна справа. Нічого не робити і відчувати втому — класика.

Щоб не захворіти, пересіла з громадського транспорту на велосипед. Тепер катаюся не тільки спекотним літом, але і за будь-якої погоди. Дякую пандемії! Не особливо вірю, але плекаю крихітну надію, що весь цей досвід хоч трохи навчить людей співпереживанню та солідарності.

Уляна

— Карантин безумовно мене змінив, з’явився час реабілітуватися після депресії. Рада, що можна ні з ким не спілкуватися і виправдовувати це пандемією, а не намагатися пояснити свій щоденний стан. А взагалі, на карантині займаюся тим же, що і завжди:
— прокидаюся;
— втомлююся за пів години;
— лягаю назад у ліжко;
— чекаю, коли це все закінчиться (не карантин, а взагалі все);
— збираю коробочки від антидепресантів, щоб зробити з них щось у кінці (чого?).

Аня

— Збільшилася тривога, і щоб із нею боротися, я почала заповнювати вільний час тим, чого раніше не робила. Наприклад, посіяла петрушку, руколу і шпинат на балконі. Навчилася готувати сирники і взагалі поповнила свій список простих вегетаріанських рецептів. На початку самоізоляції я також більше читала і почала вести щоденник, який, сподіваюся, допоможе мені написати книгу в майбутньому.

Скасовувалося багато заходів, на яких я сподівалася зустрітися з близькими, що живуть за кордоном. Але є й позитивне: я змогла використати вільний час для творчості, що вимагає дисципліни, і я собою пишаюся.

Льоша

— Карантин не сильно змінив моє життя. Я зледащів, пив, звичайно. Потім не пив довго, поки був на лікарняному. Але мені було добре, по-справжньому добре. Я залишився сам на сам із собою і нарешті у всій повноті усвідомив, який я нікчема. І саме за це усвідомлення і прийняття себе я вдячний карантину.

На жаль, це прийняття не супроводжувалося діяльністю, тільки прихід фотографа мене розворушив, а так я продавив пристойну яму у своєму матраці. Ще я з’ясував, що піца — прекрасний супутник відчаю.

Оксана

— Настав той час, коли ти можеш зробити все заплановане. Позбуватися непотрібних речей чистий кайф: стає просторо і затишно. З’являється час зателефонувати близьким людям і зізнатися їм у любові, підтримати, поділитися новими враженнями. Є серед знайомих і ті, кому потрібно більше уваги. Радість переповнює від того, що я можу їм допомогти навіть на відстані.

Я почала уважніше ставитися до себе і близьких, переоцінила розподіл своїх енергетичних ресурсів, більше не поспішаю, насолоджуюся життям, з більшою повагою ставлюся до всього, що мене оточує. Карантин — це перезавантаження. Тепер є нова я: частіше посміхаюся і розумію, що люблю життя.

Іван

— Не сказав би, що моє життя змінилося, хіба що я дізнався, що таке дистанційна робота і тіндер. Карантин мені найбільше запам’ятався тотальною нудьгою і дахом, що з’їжджає. Кожного дня те саме: чотири стіни, вид на Рокоссовського з балкона, безглуздий контент на ютубі та свайпи вліво-вправо у тіндері. Увесь час хотілося, щоб день скоріше закінчився і можна було лягти спати, тому що уві сні цікавіше набагато.

Саша

— По-перше, в Білорусі немає коронавірусу. По-друге, це все Білл Гейтс вигадав, щоб усіх чипувати і контролювати. Але якщо чесно, дійсно було б здорово, якби коронавірусу не існувало і це була би лише змова.

Із речей, які змінилися в моєму житті: зарплата за два місяці впала з $600 до $420; з’явилася нова традиція — щовечора я перу маски; я почав частіше протирати свій телефон спиртовою серветкою і мити руки; рідко бачуся з мамою; з друзями не збираємося більше трьох. Це все дрібниці, фактично моє життя і рутина не сильно змінилися, просто рутина покрилася ще й цвіллю.