Сон розуму породжує фотографію

— Мені завжди подобалася фотографія. Ще в дитинстві я носила з собою маленьку аналогову камеру. Проте я можу назвати момент, з якого почала намагатися щось сказати своїми знімками. Це було у 2015 році, коли я вирішила отримати ступінь магістра сучасної фотографії у школі EFTI у Мадриді. Навчання фокусувалося на особистих проєктах. Тоді я виявила інтерес до повсякденних предметів і просторів, бажання грати з ними та шукати у цьому поезію й гумор.

Раніше я знімала лише те, що здавалося цікавим навколо: світло, людей, пейзажі. Проте раптом я зосередилася на концептуальній фотографії і почала шукати цікаве у своїй та загалом людській свідомості. Я почала розуміти, наскільки потужним інструментом може бути фотографія для розповідання історій. І зараз вона допомагає мені думати та краще розуміти світ.

«Перед сном» народився як антипроєкт. Наприкінці 2020 року я вже трохи втомилася від того, що мене постійно змушували думати про ідеї для нових проєктів. Тоді мені здавалося, що мені їх бракує. Однієї ночі в ліжку мені уявилася яскрава картинка, і я занотувала її. «Добре, ще одна дурна ідея», — подумала я. Але одразу почала уявляти, наскільки цікавим може бути відтворення подібних образів, які постійно крутяться в голові перед сном. Я не думала про зв’язок між ними, про необхідність створювати проєкт тощо. Мені було потрібно почуватися вільною, як і моєму розуму.

У цьому проєкті я суворо дотримувалася лише одного правила: створювати образи, які з’являлися у момент перед засинанням. Спочатку я записую ідеї на телефон. Далі малюю ескізи та думаю про матеріали, простори і світло. Деякі фотографії дуже легко зробити за кілька днів, але іноді доводилося місяцями чекати потрібних матеріалів. Є ідеї, що так і не втілилися (поки що). Найбільше мені подобається бачити свою ідею живою перед очима. Тому я намагаюся уникати фотомонтажу та редагування за комп’ютером, віддаючи перевагу грі на місці зйомки.

Я суворо дотримувалася лише одного правила: створювати образи, які з’являлися у момент перед засинанням.

Це не щось нове — сюрреалісти вже колись робили подібні вправи. Люди запитували про значення моїх зображень, але мене більше цікавило, що вони самі думають, дивлячись на них.

Я досліджувала, що відбувається з мозком, коли ми лягаємо спати. Префронтальна кора головного мозку, яка є активною протягом дня, заспокоюється, і наші думки починають «падати» з підсвідомості у нерухомий свідомий розум. У цей момент творчість «тече» і наша уява стає вільнішою. Образи, що виникають у голові наче спалахи, сповнені символізму.

Над цим проєктом я працюю два роки і зараз готова зробити паузу та зайнятися чимось іншим. Але такий метод я буду використовувати й надалі. Хочеться подивитися, як змінюватиметься мій розум з часом.

Дуже цікаво спостерігати за зв’язками між ідеями та власними проблемами. Наприклад, у цьому проєкті багато їжі. Це змусило мене замислитися над тим, скільки часу я витрачаю на роздуми про неї. Ще одним відкриттям було побачити, як ці фото провокують дуже різні реакції в людей залежно від їхніх власних травм і бажань. Робота над проєктом допомогла мені відчути себе більш вільною та природною, не боятися власних почуттів і показати, хто я є.

Робота над проєктом допомогла мені не боятися власних почуттів і показати, хто я є.