18+
Фотопроєкт

Сексуальний Чернігів і ритуали Полісся

Десять років тому Богдан Гуляй почав дві еротичні фотосерії, присвячені жіночому тілу. Першу він знімав на вулицях рідного Чернігова, другу — на природі Полісся. Ці проєкти об’єднала книга The Rite / My Sexy Chernihiv, що вийшла перед війною. Фотограф поділився секретом пошуку моделей для відвертих зйомок і пригадав, як таліби надихнули його розфарбувати знімки.
Богдан Гуляй

Український фотограф із Чернігова, зараз живе у Києві. Працює з аналоговою фотографією, класичними та альтернативними техніками друку. Виставлявся в Україні, Франції, Литві та США. Переможець глядацького голосування Bird in Flight Prize ‘21.

— Серію My Sexy Chernihiv я знімав протягом 2013 року. Проєкт присвячений Чернігову, де я провів молодість. Тож це мій художній омаж чудовому місту — старому, тихому та провінційному, але водночас сповненому живої юної енергії, яку я показав через призму еротичності. Робота з оголеною натурою тоді становила значну частину моїх художніх практик, відтак використовувати її для створення грайливого портрету Чернігова було цілком природним.

У той же час я почав роботу над проєктом The Rite, який зайняв три роки. У ньому я продовжив працювати з технічними прийомами, використаними у серії про Чернігів, але зі зміщеним фокусом уваги в кадрі. Я рефлексував над вітальними силами природи та ритуалами родючості наших предків, наповненими відвертими сексуальними дійствами, — ця серія переосмислює древні ритуали у сучасному контексті. Тоді здавалося, що сексуальна свобода розширює свої кордони, породжуючи нову суспільну мораль. Відверта еротика на межі з порнографією стає такою ж соціальною нормою, як і тисячі років тому.

Обидві серії об’єднані як за формальними ознаками (чорно-білі розфарбовані вручну знімки жінок, вписані в пейзажі міста і природи), так і за ідеологічними — вшанування вітальності, сексуальності, жіночої енергії та сили. Ідея зробити подвійну книгу, кожна частина якої починається з іншого боку, належить видавцеві Мауро д’Агаті з 89books.

Я рефлексував над вітальними силами природи та ритуалами родючості наших предків, наповненими відвертими сексуальними дійствами.

Вулиця П’ятницька
Розлив на деснянському пляжі
Садиба Григорія Глібова (Інститут сільської мікробіології)
Міський тролейбус

Розфарбувати свої фото я мріяв давно, але спочатку мені не вистачало технічних навичок. Коли я тільки починав займатися фотографією осмислено, то вивчав світову фотокласику. Одного разу на сайті агенції Magnum Photos я побачив серію розфарбованих знімків талібів, які Томас Дворжак знайшов у Афганістані. Нічого подібного я раніше не бачив. Відтоді мене не покидала думка зайнятися розфарбуванням самому.

Пізніше я помітив подібну роботу у друзів із харківської групи «Шило», в той час ще молодих, але вже досить відомих. Зокрема, Влад Краснощок створив серію веселих розмальовок. Проте такий навмисно «неякісний» стиль розмальовки не відповідав моєму задуму, а красиво малювати я ще не навчився. Тільки коли я познайомився із художницею Ольгою Аборонок і поділився з нею своїм баченням My Sexy Chernihiv, зірки зійшлися. Власне, цю серію Ольга й розмалювала, враховуючи мої побажання щодо стилістики та гами окремих знімків, але вносячи своє бачення і талант. Серію The Rite я вже фарбував повністю сам.

Технічно обидві серії є чорно-білими срібно-желатиновими фотографіями, розмальованими за допомогою анілінових, олійних та інколи акрилових фарб. Ручне розфарбування, а не, припустимо, одразу зйомка на колір додає роботам містичного забарвлення, яке відповідає еротичній «зарядженості» світлин і створює атмосферу міфічних просторів, просякнутих загадкою та обіцянкою дива. Колір сам по собі стає засобом виразності й окремим елементом композиції кадру. Крім того, я люблю роботу з матеріальними об’єктами, які несуть у собі відбиток руки художника. Тому цифрові картинки чи ШІ-зображення мені просто нецікаві.

Я люблю роботу з матеріальними об’єктами, які несуть у собі відбиток руки художника. Цифрові картинки чи ШІ-зображення мені нецікаві.

Відкрию великий секрет, який, думаю, знає кожен, хто працював з оголеною натурою. Якщо пропонувати всім, хто вам подобається, то 10% погодяться бути вашою моделлю. Принаймні, десять років тому це було саме так. Зараз, мені здається, з пошуком моделей було б значно легше. У сучасної молоді ставлення до оголеності простіше — погоджувався б значно більший відсоток.

А якщо вже отримав принципову згоду на зйомку, далі все просто. Особливо у маленькому місті, де інформація поширюється швидко: маєш репутацію людини, яка робить певні цікаві речі, і дівчата вже розуміють, чого приблизно можна очікувати. Розповідаєш моделям, що ти від них хочеш у кадрі, і швиденько знімаєш.

Я надихався всією баченою на той час фотографічною та художньою класикою, що зображувала жіночу оголену натуру, від античних часів до сьогодення. А ще — безмежністю та величчю природи Полісся, красою та теплом рідного Чернігова і, звісно, енергією, вітальністю та силою українських дівчат.

Я надихався всією баченою на той час фотографічною та художньою класикою, що зображувала жіночу оголену натуру, від античних часів до сьогодення.

У Чернігові я використовував «іконічні» місця, які є туристичними візитівками та локаціями для фотосесій. Це Вал, в’їзд у місто з боку Києва, Красна площа, будівля РАГСу тощо. Ми приходили туди, чекали, поки навколо хоча б на найближчій відстані зникали люди, і швидко робили фото. Як правило, влітку зйомки відбувалися зранку, коли сонце вже було досить високо, щоб давати достатньо світла, але людей на вулицях майже не було. Восени та особливо взимку, звісно, знімали вдень.

Щодо The Rite, я мав у голові кадри, які хочу зробити, і чудово уявляв, де це можна втілити. Адже за пару десятиліть проживання у місті його навколишні поля, ліси, ріки можна вивчити досить добре.

Коли ми знімали фото «В’їзд до Чернігова з боку Києва», була десь дев’ята ранку. Ця дорога досить жвава, машин вистачало. Ще коли модель роздягалася, водії сигналили нам і показували «лайки». Вона хотіла позувати повністю оголеною, а я вмовляв її вдягнути чоботи, аби не застудитися на морозі. Зрештою дівчина взулася і загорнулася в український прапор, чекаючи, поки в кадрі не буде машин.

Раптом неподалік зупинився старий «москвич», а з нього виліз дядько з мобільним телефоном і хотів нас сфотографувати. У мене не було часу й бажання з ним розмовляти, тому я йому крикнув, імітуючи дуже агресивний стан: «Вдома будеш жінку знімати!» Дядько злякався і втік. А ми буквально за хвилину зробили кілька кадрів, один із яких став візитівкою серії.

Не думаю, що найближчим часом зніматиму щось подібне. Ще з часів переїзду до Києва я почав переключатися на інші теми, а після повномасштабного вторгнення повністю сконцентрувався на осмисленні нової воєнної реальності. Але моє сприйняття цих серій не змінилося. Чернігів, хоч і пошрамований війною, але такий же спокійний та прекрасний, як завжди. Зруйноване буде відбудовано, і я бачу, як це відбувається. Головне, що лишилася атмосфера, а отже, усе буде добре.

Не думаю, що найближчим часом зніматиму щось подібне.

В’їзд до Чернігова з боку Києва
Гармати на Валу та вид на Катерининську церкву
Вид на пам’ятний знак «Борцям за волю і незалежність України» та Катерининську церкву
Вид на проспект Миру
Дитячий майданчик у центрі Чернігова
Красна площа вранці
На пішохідному переході біля залізничного вокзалу
Мікрорайон Масани
Річковий порт
Чернігівська ТЕЦ


Усі непідписані фото входять до серії The Rite. Замовити книгу Богдана Гуляя можна за посиланням

Нове та Найкраще

493

506

535
819

Більше матеріалів