Усі жінки — відьми: Портфоліо Юнони Пруд

— Я почала фотографувати у 2010-му, коли тільки закінчила школу. Узяла в руки старенький «Зеніт» і плівку, бо мені хотілося дізнатися, що з цього вийде. Знімала все, що здавалося гарним та цікавим, тобто, як і багато початківців, фотографувала котиків, собачок, гілки на деревах. Побачивши перші скани, я закохалася в сентиментальну глибину плівки, і фотографія стала моєю пристрастю. Але я не думала, що колись пов’яжу своє життя з нею, тому ніколи свідомо не навчалася — усе робила пробуючи і помиляючись, експериментуючи, просто граючись.

Мені здається, що якби я починала фотографувати не з плівки, а з цифри, то найімовірніше полишила б це заняття згодом. Плівка — моє перше фотографічне кохання, вона непередбачувана, безперечно магічна, більш енергетично заряджена, глибша в усьому.

Я розділяю фотографів на ремісників та творців. Фотографія для мене є інструментом самовираження, тож себе я більше бачу саме творцем. Хоча я й намагалася заробляти у фотографії як ремісник, чітко за техзавданням, і в мене навіть виходило, але це не приносило задоволення. Відтак я поважаю роботу професійних ремісників у фотографії, їхнє вміння робити все чітко та якісно, але це не для мене.

Раніше я серйозно не замислювалася про те, щоб створювати саме окремі проєкти, тож прогавила достатньо дорогоцінного часу. Але мені у принципі знадобився тривалий період, щоб зрештою зізнатися собі в тому, що я роблю щось варте уваги.

Проєкт Freedom is human nature я створювала у 2021 році. За часів ковіду в повітрі росла напруга всеосяжного контролю, обмежень та утисків людини, що дуже впливало на мій волелюбний дух. Внутрішній спротив і породив цей проєкт, такий собі маніфест свободи, де ти — вільна людина і вся природа — твій дім, ти його невід’ємна частина і можеш бути ким завгодно, бо ти прийнятий і тебе вже люблять. Тобі більше не потрібно ховати своє тіло, своє єство від соціуму, не потрібно бути відповідним чомусь або комусь, а тільки собою.

Ти невід’ємна частина природи і можеш бути ким завгодно, бо ти прийнятий і тебе вже люблять.

Наразі в моїй голові формується новий масштабний та об’ємний фотопроєкт, але не розповідатиму, допоки не зроблю перші кроки.

Жінки — основна тема моєї творчості, тому що вони мої музи. Я часто кажу, що всі жінки — відьми, тобто ті, що відають, знають. А найбільші відьми з них ті, що усвідомили та віднайшли свою внутрішню силу і навчилися нею користуватися.

Я надихаюся знанням про те, якою жінка може бути, коли знайомиться сама з собою, доторкається до своєї глибинної самості. Ось ця самість вражає мене найбільше, і кожній я намагаюся допомогти її відкрити, показати або хоча б дати орієнтир для її пошуку. Коли жінка пізнала свою власну силу, то на зміну страху, невпевненості й сорому приходять сміливість і віра у себе. Це гарно до мурах.

Я надихаюся знанням про те, якою жінка може бути, коли знайомиться сама з собою.

Персональна зйомка у мене є чимось схожим на фототерапію, процес проживання певного сценарію та моделей поведінки, вивільнення внутрішніх блоків, шаблонів і страхів. Це велика енергетична робота, червоною лінією якої є синергія двох людей — фотографа й моделі. Це взаємодія у потоці, коли перестає існувати те, що було «до», і те, що буде «після». Є тільки «тут і зараз».

Персональна зйомка у мене є чимось схожим на фототерапію.

При роботі з людиною для мене важливо дивитися їй в очі, ловити погляд, спостерігати, як він трансформується у процесі зйомки. Очі ніколи не брешуть, хоча й можуть «гратися». В очах, як на мене, і криється найбільша оголеність, яка тільки може бути. Перші хвилини, іноді й години, йдуть на взаємне знайомство, «щупання сторін» (особливо коли для моделі це перший досвід професійної зйомки). Потім настає моя улюблена мить — зняття внутрішньої напруги та готовність довіряти, віддаючись процесу. Тоді починається справжнє мистецтво — з палаючими очима і бажанням проявлятися більше й дужче, коли модель хоче випробувати себе. Саме в ці моменти народжуються найкращі кадри.

Війна розділила моє життя, як і життя всіх українців. Я нещодавно повернулася з Берліна до України, а кілька місяців тому переїхала з рідного Дніпра до Києва із рішенням почати все заново. Усе моє життя і вся моя творчість були присвячені пошуку красивого, надихаючого, життєствердного, сексуального та чогось, від чого стає тепліше на душі. Пошуку любові в собі, в людях, природі та у житті загалом. А у війні я не бачу нічого красивого, нічого, що зігріває.

Тому мені так важко зараз якось синхронізувати свій погляд на світ з пеклом, яке принесла на нашу землю Росія. Поки що я вирішила для себе продовжувати робити те, що вмію найкраще, — показувати красу життя, нехай навіть вона буде з моїх вигаданих світів.