Очікування/реальність: Китай у мігрантських снах

За даними ООН, у світі зараз близько 200 мільйонів іммігрантів, із них майже 40 мільйонів — вихідці з Китаю, які проживають у 130 країнах світу. Оскільки випадки імміграції з країн Азії становлять найбільшу частку в загальній статистиці, то і глобальні тенденції, по суті, визначає динаміка двох країн — Китаю та Індії. Серед основних причин виїзду називають економічні й релігійні: дім залишають через утиски на ґрунті віросповідання, а також у пошуках кращого життя для себе і своїх близьких.

Мати і батько фотографки Терези Енг — китайці, проте вони народилися і виросли в Канаді і знають історичну батьківщину в основному за розповідями членів сім’ї. Розмірковуючи про трансформацію культурного досвіду поколінь, Тереза ​​створює поетичні образи на основі чи то снів, чи то мрій про далекий дім, але при зустрічі вони виявляються більше схожими на марево. Подорожі Китаєм приводять фотографку до висновку, що країна з сімейних історій існує лише в уяві.

— Назву проєкту «Китайська мрія» я запозичила з патріотичного календаря, на який одного дня натрапила у книжковій крамниці. Це словосполучення увійшло у побут китайців у 2013-му завдяки генеральному секретарю ЦК Комуністичної партії Китаю Сі Цзіньпіну, який заявив, що працьовитість і підприємницький дух допоможуть як кожному громадянину, так і нації в цілому досягти добробуту. Оскільки я канадка, ця фраза одразу ж нагадала мені про концепцію «американської мрії», що також обіцяє успіх усім, хто буде досить старанно працювати.

Суть назви «Китайська мрія» (з огляду на два значення слова dream в англійській мові: «мрія» і «сон») можна інтерпретувати по-різному, в тому числі з тієї причини, що фотографії у проєкті виглядають нереальними, майже казковими. Те, як Китай будує своє майбутнє, готуючись стати наступною імперією, мене вражає. Але будь-які зміни зачіпають долю людей, які живуть там зараз, і саму структуру суспільства.

Китай будує своє майбутнє, готуючись стати наступною імперією.

З 2013 по 2017 рік я їздила до Китаю, щоб краще вивчити своє коріння, більше дізнатися про родину. Мої батьки належали до однієї з хвиль масової імміграції з материкового Китаю до Гонконгу, з якою країна зіткнулася під час комуністичної революції 1950-х. Моє уявлення до цих поїздок було засноване на уривках новин і випадково почутих історій родичів, воно сильно відрізнялося від того, що я побачила на власні очі. Кожне місто, яке мені вдалося відвідати, було активно залучене до процесів урбанізації — ні з чим подібним ні в Канаді, ні у Великій Британії я раніше не стикалася. Здавалося, дороги і мости будували буквально за ніч.

Загальної картинки про Китай під час моїх подорожей отримати не вдавалося — він постійно змінювався, і якоїсь миті я перестала проєктувати свої уявлення про цю країну і просто переключилася в режим спостереження. Я вірю у випадковість, тому від самого початку працюю інтуїтивно і дозволяю ідеям і дослідженням розгортатися ніби самим по собі, без мого жорсткого контролю. Оскільки фотографія як медіум має свої обмеження, я намагаюся створювати образи, відкриті для інтерпретації.

Якоїсь миті я перестала проєктувати свої уявлення про цю країну і просто переключилася в режим спостереження.

Навряд чи я зможу прокоментувати ставлення китайців до минулого їхньої країни — я не вважаю за можливе говорити від імені китаянки. Але мене вразило, що історичні міста, де мені довелося побувати, здавалися більше схожими на тематичні парки для туристів, як, наприклад, Шангрі-Ла. Після пожежі, що знищила у 2014-му половину території міста, його повністю реконструювали і зараз позиціонують як древнє, хоча воно було зведене у 1990-х.

Питання про те, хто я така як китаянка або що в мені відгукується як китайське, мене цікавлять мало. У фокусі дослідження «Китайської мрії» — шари історії, які накопичуються зі зміною культур і міграційними процесами. Те, що для кожного покоління іммігрантів, коли вони залишають рідну країну, є своєрідною системою відліку. Згодом мова і культура природним чином змінюються, і коли випаде можливість повернутися туди, де раніше був їхній будинок, відвідати рідні місця, люди розуміють, що країна вже не та. Виникає почуття туги, пов’язане з минулим, яке існує тільки в їхніх спогадах, адже виходить, що воно — єдина доступна їм система координат.