Спостерігайте за природою: Фото через бінокль Майкла Щура
Сьогоднішня російсько-українська війна відбувається майже у прямому ефірі: світлини і відео з місця подій швидко потрапляють у новини й соцмережі. Та, певно, ще більше фотографій на телефонах очевидців чекають моменту, коли інформацію можна буде оприлюднити. Така задокументованість — це особливість усіх новітніх воєн.
Перші воєнні фотографії зробив у середині XIX століття британець Роджер Фентон. Він знімав Кримську війну з фургона, який переобладнав на фотолабораторію. Навіть під час Другої світової багато солдатів окрім зброї мали ще й камери. Щоправда, стосувалося це в основному німецької армії: радянським військовим було заборонено знімати, а світлини репортерів цензурували. У той же час німців заохочували фотографувати, але, звісно, теж здебільшого саме те і саме так, як потрібно було вермахту. Камера була зброєю, інструментом пропаганди. Проте нацистський режим не міг контролювати буквально кожного, тож виникали і живі спонтанні знімки.
Фото, які Майкл Щур зараз продає на аукціоні, навряд чи розкажуть багато про події цих місяців. Зрештою, зроблені вони саме так, щоб не видати зайвої інформації про українських військових. Але це ще один спосіб розповісти про те, як виглядає життя за часів війни.
Журналіст, телеведучий, актор і музикант. Відомий під псевдонімом Майкл Щур.
— Ці фото я робив з травня по червень. Просто стояв на посту і фоткав через бінокль дерева, а потім публікував їх в інсті. Кілька тижнів тому Дарʼя Криж зі «Сквоту 17Б» запропонувала провести виставку цих фоток, і ось ми це зробили. Вони взяли на себе всю організаційну частину — друк, локація, розвішування. А я — відкриття виставки і продаж робіт на аукціоні. Усі гроші підуть на потреби 112-ї бригади територіальної оборони.
Коли я доповідав по рації про події, які відбуваються навколо — виліт, приліт, шум двигуна, люди йдуть чи ще щось, — то у відповідь переважно говорили одне і те ж: «Спостерігайте». І я спостерігав.
Усього я залишив зо 30 знімків. Для друку відбирав ті, які подобались. За чисто субʼєктивним «чи є там щось чи нема». Якщо є — залишаю, немає — ні. А що саме там є — не знаю. Чи буде видно там оце «щось» комусь іншому, також не знаю. Знімати так далі навряд чи буду.