Чому це шедевр

Всеволод Максимович: клуб нудистів та український модерн

Український художник Всеволод Максимович, представник модернізму та шанувальник нудизму, наклав на себе руки у віці 20 років. Після нього залишилося кілька робіт, які стали одними з найяскравіших в українському модерні.

2007 рік. У Чикаго та Нью-Йорку проходить виставка «Перехрестя: Український модернізм 1910—1930 років». Серед робіт знаних художників — твори нікому не відомого навіть у себе на батьківщині Всеволода Максимовича. Публіка із захопленням дивиться на незвичайні полотна, що разюче відрізняються від інших в експозиції; мистецтвознавець Джон Боулт називає їх «найдивовижнішим прикладом українського стилю модерн чи сецесії».

Максимовича можна сміливо поставити в один ряд із Обрі Бердслеєм чи Густавом Клімтом: багатий орнамент та ажурна лінія поєднуються з чуттєвістю і декадентськими настроями робіт. А улюблені для художників модерну мотиви кохання та смерті у творчості Максимовича набувають особливого сенсу, коли ми дізнаємося про його самогубство у віці 20 років.

Сучасники вважали незвичайною навіть зовнішність Максимовича. Хтось називав його екстравагантним — зокрема, таким він зобразив себе на «Автопортреті» 1913 року. Когось він лякав. «У нього було величезне, роздуте, як автомобільна камера, обличчя, жахливо товсті щоки, важка кінська щелепа. Мабуть, він був не зовсім нормальний психічно. Полотна, які він писав, складалися з кругів і кілець, що сплутані й переплітаються, блакитного, рожевого і зеленого кольорів, схожих на купу мильних бульбашок, які відливають веселкою», — згадував член футуристичної групи «Мезонін поезії» Борис Лавреньов.

англійський художник, представник англійського естетизму та модерну 1890-х років

Всеволод Максимович. «Автопортрет», 1913 рік. Колекція НХМУ

Сад богів

Всеволод Максимович народився у Полтаві. Його першим учителем став Іван М’ясоєдов, син відомого художника-передвижника Григорія М’ясоєдова. М’ясоєдов-молодший вів богемний спосіб життя: у батьківській садибі в Павленках, на околиці Полтави, він організував щось на кшталт філософсько-художнього нудистського атлетичного гуртка з ексцентричною назвою «Сад богів». Учасники гуртка займалися спортом, позували один одному голяка, готували театральні постановки, вдавалися до забав і насолод. Прекрасна природа Полтави з буйною рослинністю та фруктами, що сипалися як із рогу достатку, підтримувала архаїчний культ родючості, сповідуваний художниками.

З листів М’ясоєдова-старшого, який складно приймає творчість сина, ми дізнаємося цікаві подробиці життя мешканців «Саду богів»: «[Ваня] живе у флігелі, де в нього постійно стирчать молоді люди, його раби та улюбленці, яких він пригнічує своєю величчю й абсолютністю своїх вироків. Усі геркулеси, тихі як вівці…» З іншого листа: «Молодь… пише у мене в саду, а іноді позує на даху у вигляді Адама, а мій герой і пише теж вельми погано, і я мушу зізнатися, дуже щасливий від їхньої близькості, терплю тому, що все це потрібно моєму герою Вані, який з виглядом найбільшого майстра в позі знаменитого художника махає пензлем (іноді впопад) або дає своїм шакалам повчання, добродушно й солідно, а ті зосереджено слухають і тануть (дуже спекотно)…»

Людині суворих поглядів, літньому передвижнику складно було примиритися із захопленнями свого сина — епатажного атлета, гедоніста, авантюриста за вдачею, який згодом, втікши після революції до Німеччини, зароблятиме на життя фальшивомонетництвом. Проте ці уривки листів дають нам живе уявлення про гурток Івана М’ясоєдова в особняку на околиці Полтави, який і сформував художника Максимовича, з його потягом до богемного життя, болючим утвердженням власного генія, саморуйнівним захопленням алкоголем та наркотиками. Життя «в сутінковій зоні» — так це назвав Джон Боулт.

Іван М’ясоєдов. Садиба Павленки, 1900—1910-ті. Архів НХМУ

Декадентський маскарад

«Божевільні ефеби, порочні аполлони, діонісійські німфи і сластолюбні аргонавти» — герої, що населяють полотна Максимовича. Для його мистецтва характерна естетика декадансу: важке, болісне переживання світу, де всі носять маски, краса не вічна, а художник так чи інакше приречений на самотність. Життя як маскарад — один із головних мотивів Максимовича, виражений в однойменному полотні.

У 1912-му він переїздить до Москви, де навчається у студії відомого художника Івана Рерберга. Тут Максимович зближується з колом художників та письменників-футуристів: Михайлом Ларіоновим, Веліміром Хлєбніковим, Василем Каменським, сестрами Синяковими.

Життя як маскарад — один із головних мотивів Максимовича, виражений в однойменному полотні.

За рік до смерті, у 1913-му, Максимович створює свою найзнаменитішу роботу «Поцілунок». У центрі чорно-червоного орнаментального панно зображені напівоголені чоловік та жінка, які злилися у пристрасному поцілунку. Підкреслено тілесне і чуттєве начало у роботі врівноважується загальною абстрактно-орнаментальною формою, виводячи твір на рівень символу, — як це було з «Поцілунками» Густава Клімта, Огюста Родена та Петера Беренса.

Всеволод Максимович. «Поцілунок», 1913 рік. Колекція НММУ

Смерть

У 1914 році саме Максимовичу довірили головну роль в експериментальній — і, на жаль, не збереженій — футуристичній стрічці Ларіонова «Драма в кабаре № 13», де він зіграв художника-футуриста. На зйомках Максимович закохався у поетесу-футуристку Надію Ніколаєву, яка не відповіла йому взаємністю.

Паралельно з фільмом Максимович готується до першої персональної виставки в Москві, на яку покладає великі надії. Виставка з тріском провалюється: погані відгуки, нерозпродані роботи.

Навесні 1914-го, у віці 20 років, Максимович скоює самогубство. Причиною могла бути як невдала персональна виставка, так і нещасливе кохання. Так чи інакше, смерть молодого художника ставить символічну крапку в мистецтві модерну, яке поступається місцем авангардному мисленню.

Про життя Максимовича нам відомо дуже мало: роки радянського режиму стерли практично всі спогади про художника, сховавши його роботи в найбільш потаємних запасниках музеїв, звідки їх почали діставати лише в середині 1990-х. Сьогодні більшу частину його колекції можна побачити у Національному художньому музеї України.

Смерть молодого художника ставить символічну крапку в мистецтві модерну, яке поступається місцем авангардному мисленню.

Всеволод Максимович. «Бенкет», 1913 рік. Колекція НХМУ
Всеволод Максимович. «Юнак». Колекція НХМУ
Всеволод Максимович. «Оголені», 1914 рік. Колекція НХМУ
Всеволод Максимович. «Маскарад», 1913 рік. Колекція НХМУ

Нове та Найкраще

644

575

600
916

Більше матеріалів