Чому це шедевр

Львівський Дюрер, Піранезі та Босх: Художник Олександр Аксінін

До Аксініна прикріпилося багато прізвиськ — локального Дюрера, Босха й Піранезі, але при цьому його роботи були тісно пов’язані з часом та місцем їхнього створення, Львовом 70—80-х. Художник трансформовував у графічні символи різні предмети, думки чи ідеї, прагнучи поєднувати текст і зображення в єдину конструкцію.

Олександр Аксінін народився 1949 року у Львові. Великий вплив на нього мала бабуся, вчителька російської літератури Олександра Нестерова, яка провела 10 років на засланні. Він закінчив Український поліграфічний інститут імені Івана Федорова (Українську академію друку), потім працював художнім редактором у видавництві «Каменяр», а згодом — художником-дизайнером у проєктно-конструкторському бюро Міністерства легкої промисловості УРСР.

В 1977 році Аксінін вирішив піти зі служби і «жити на екслібриси», тобто займатися мистецтвом. Починав малювати аквареллю й тушшю, але 1974-го він зробив перший офорт, і відтоді ця друкарська техніка стала для нього основною.

Олександр Аксінін

За чотири роки до смерті, у 1981-му, Аксінін підготував автобіографію для есе письменника Віктора Кривуліна про його творчість:

«У 1949 році нібито руська людина народилася в європейському місті Львові.
Православний.
1972 — диплом Поліграфічного інституту, за спеціальністю графік.
1977 — 1-е одкровення з супутнім відчуттям часу.
1981 — 2-е одкровення з супутнім відчуттям вічності.
1979 — перша персональна виставка в Таллінні.
1981 — друга в Польщі.
Усе».

Прожившиз життя з аерофобією, художник загинув у віці 35 років в авіакатастрофі поблизу Львова. Після себе він залишив близько 350 офортів, понад 130 акварелей та 50 робіт у змішаній техніці туш-перо, а також кілька живописних творів і монотипій, 27 томів щоденників, де крім величезної кількості замальовок було понад 200 ескізів для офортів.

Так потім написав про нього Кривулін: «Дія робіт Аксініна протікає в особливому просторово-часовому вимірі — у світі, населеному архетиповими образами, у світі платонічних сутностей. Художник звертається до найдавнішої символіки, користується алхімічними значками, використовує алхімічні та астрологічні знаки, створює на їхній основі власні символограми, тобто займається, здавалося б, тим самим, чим ще в 30-ті роки займалися сюрреалісти. І все ж таки Аксініна важко назвати сюрреалістом. Перед ним стоять зовсім інші завдання. Завдання, що співвідносяться швидше з нинішньою духовно-релігійною ситуацією в Росії та на Україні».

[День народження О. Аксініна]_1981_Офорт_джерело Ukrainian Unofficial
«День народження О. Аксініна», 1981 рік
[Старий Новий рік] _1981_Офорт_джерело Ukrainian Unofficial
«Старий Новий рік», 1981 рік
[Лапута І.] Аркуш 1 циклу «Королівство Абсурдів Джонатана Свіфта»_1977_Офорт_джерело Ukrainian Unofficial
«Лапута І». Аркуш 1 циклу «Королівство абсурдів Джонатана Свіфта», 1977 рік
Олександр Аксінін. Королівство абсурдів, 1978_aksinin.com
«Королівство абсурдів», 1978 рік
Аксінін Олександр Весілля в Кані. Екслібрис Карпенко Г. В. Аркуш 5 циклу «Босхіана»_1977_Офорт_джерело Ukrainian Unofficial
«Весілля в Кані». Екслібрис Г. В. Карпенко. Аркуш 5 циклу «Босхіана»
Зіниця Босха. Екслібрис Т. Білинської. Аркуш 6 циклу «Босхіана»_1978_Офорт_джерело Ukrainian Unofficial
«Зіниця Босха». Екслібрис Т. Білинської. Аркуш 6 циклу «Босхіана», 1978 рік

Коло Аксініна

Багато істориків і культурологів, зокрема художник Гліб Вишеславський, вважають, що традиції нонконформізму почали зароджуватися у Львові після приєднання у 1939 році Західної України до УРСР. Завдяки контрабанді місцеві отримували доступ до різних книг, журналів та музики. І у 1950-х серед львівських художників почали формуватися гуртки за інтересами.

«Коло Аксініна» збиралося ще під час навчання Олександра у поліграфічному інституті. Пізніше дружина Енгеліна Буряковська познайомила його з художниками із Москви, Ленінграда й Таллінна — Дмитром Приговим, згаданим Віктором Кривуліним, Іллею Кабаковим, Оскаром Рабіном, Велло Вінном та багатьма іншими. Згодом наближених до Аксініна львівських художників-графіків 70—80-х років дослідники об’єднали у так звану Львівську школу графіки.

Час, в якому жив Аксінін, збігся спочатку з періодом хрущовської відлиги, а потім — з брежнєвським застоєм. Не бажаючи потрапляти до лав ні рупорів влади, ні дисидентів, а також через репресивні заходи тодішньої держави багато художників вдавалися до добровільної ізоляції — внутрішньої еміграції. Тому для робіт нонконформістів минулого характерна якась «закритість»: усе робилося з увагою до внутрішнього світу авторів, у пошані були індивідуальність та особистий досвід.

«Подібно до інших творців контркультури „коло Аксініна“ існувало ніби в іншій із суспільством площині, прагнучи мати якнайменше точок дотику до дійсності. Тим дивніше, що в офортах Аксініна, хоч і в заломленому вигляді, через абсурд, дуже точно виражені як „обличчя епохи“, так і „особливості місця“, — така графіка могла бути створена саме у 70-ті й саме у Львові», — писав Вишеславський.

Для робіт нонконформістів минулого характерна якась «закритість»: усе робилося з увагою до внутрішнього світу авторів, у пошані були індивідуальність та особистий досвід.

Війна тупоконечників з гостроконечниками. Аркуш 1 серії «Гуллівер»_1975_Картон, туш, типографська фарба_джерело Ukrainian Unofficial
«Війна тупоконечників з гостроконечниками». Аркуш 1 серії «Гуллівер», 1975 рік
Екслібрис Б. Е. П. [Буряковської Енгеліни Петрівни]_1976_Офорт_джерело Ukrainian Unofficial
Екслібрис Б. Е. П., 1976 рік
Трамвайний парк 1976 Офорт_джерело Ukrainian Unofficial
«Трамвайний парк», 1976 рік
Олександр Аксінін. Ікар, 1983_aksinin.com
«Ікар», 1983 рік
Аксінін Олександр Звіти про прецеденти. Улюблена чернетка. Аркуш 6 серії «Мапи»_1980_Офорт, кольорова туш_джерело Ukrainian Unofficial
«Звіти про прецеденти. Улюблена чернетка». Аркуш 6 серії «Мапи», 1980 рік
І. Кабакову_1981_Офорт_джерело Ukrainian Unofficial
«І. Кабакову», 1981 рік
Аксінін Олександр [Стіна.] Аркуш 4 циклу «Аліса в Країні Чудес»_1977_Офорт_джерело Ukrainian Unofficial
«Стіна». Аркуш 4 циклу «Аліса в Країні чудес», 1977 рік
Автопортрет_1974_Папір, туш_джерело Ukrainian Unofficial
«Автопортрет», 1974 рік

Код Аксініна

За майстерність у техніці офортів Олександра Аксініна називали «львівським Дюрером», через драматичну та досконально вибудовану конструкцію — «новим Піранезі», а завдяки циклу «Босхіана» й деталізації робіт — «Босхом ХХ століття».

Стиль художника характеризують симетричність та ритмічність, увага до деталей, багатоярусні композиції, контрастність, насиченість різними текстуальними й візуальними цитатами і символами. На перший погляд може здатися, що роботи автора занадто декоративні, але кожен елемент продуманий, має своє значення і місце.

Говорячи про спадщину Олександра Аксініна, дослідники також часто використовують терміни «інтермедіальність», «протовізуальність», «метамова» і подібні, тим самим підкреслюючи здатність автора перетворити на графічний символ будь-який предмет, будь-яку думку чи ідею, створити міцну спайку тексту та зображення.

На перший погляд може здатися, що роботи автора занадто декоративні, але кожен елемент продуманий, має своє значення і місце.

Без назви, 1981 рік
«Міст-I», 1975 рік

Він використав свою спеціальну мову, яку глядачеві доводилося розкодовувати. Розгадка загадок і ребусів відкривала світ Аксініна, де художник наче вступав у діалог із творами й ідеями, що так чи інакше на нього вплинули. Однак його роботи, присвячені певним текстам, були не ілюстраціями до них, але міркуванням на тему. Серед письменників, якими захоплювався Аксінін і з якими таким чином розмовляв, — Борхес, Гессе, Камю, Сартр, Хлєбніков, Хармс, Свіфт, Кафка й інші. Також його цікавила філософія Сходу і різні сакральні тексти.

У середині та наприкінці 70-х він часто розмірковував про театр, особливо його захоплювали сучасні концепції Антонена Арто, Єжи Гротовського та Семюела Беккета. Аксінін спілкувався з ленінградським андеграундним художником і театральним режисером Борисом Понізовським, у 1974 році вони обговорювали спільну постановку «Божественної комедії», яка так і не відбулася.

Театр для Аксініна був втіленням суспільства, в якому він жив, з його суперечливістю та абсурдністю. Цю тему можна простежити в циклах робіт «Босхіана» (1977—1978) і «Королівство абсурдів Джонатана Свіфта» (1977—1978). А серію «До роману „Процес“ Франца Кафки» та цикл офортів «Аліса в Країні чудес» (1976—1977) художник вибудував навколо знеособленого простору — декорацій, у яких не було ні героїв, ні подій.

У 80-х Аксінін почав працювати з темою космогонії (серії «Канонічні образи», «Космології», «Кокарди Асклепія», «Числа — Хронос», «Час»), приділяти особливу увагу філософії Сходу. Після смерті дружини художник досліджував питання смерті та феномен самогубства. У рік же своєї загибелі Аксінін створив цикли «І-цзін», «Проявлений звук», «Місяць. Схід». Цей період він присвятив темам воскресіння та щастя на самоті.

«Слово». Аркуш 1 циклу «Слова», 1980 рік

Джерела фото: сайт Олександра Аксініна, Ukrainian Unofficial

Нове та Найкраще

2 828

3 237

392
4 134

Більше матеріалів