Чому це шедевр

Жінки на межі нервового зриву Паули Рего

Португальська художниця Паула Рего померла в червні 2022-го у віці 87 років. Жінки на її картинах зазвичай були розлюченими та знервованими, якими їх ніхто не хотів бачити. Розповідаємо, як саме життя мисткині диктувало їй теми для творчості.

Коли цього літа померла художниця Паула Рего, влада португальського міста Кашкайш оголосила день жалоби — прапори на адміністративних будівлях були приспущені на честь мисткині. За тринадцять років до цього там відкрився музей, присвячений її творчості. Це один із рідкісних випадків, коли жінка стала більш відомою за свого чоловіка, теж талановитого художника, — у музеї Рего всього 15 його картин.

Паула Рего народилася у Лісабоні в 1935 році за часів диктатури Антоніу де Олівейри Салазара, коли у країні діяла секретна поліція. Хоча родина Рего була заможною та вела буржуазний спосіб життя, як його потім назве сама художниця, у її пам’яті закарбувався той тривожний період. У п’ятнадцять років Паула написала картину «Допит», а у двадцять п’ять — «Салазара, що блює батьківщиною». Він на той момент усе ще керував Португалією.

Паула Рего. Фото: habier lópez / Flickr
Паула Рего. Фото: habier lópez / Flickr
Музей «Будинок історій Паули Рего» в місті Кашкайш. Фото: Wikimedia Commons
Музей «Будинок історій Паули Рего» в місті Кашкайш. Фото: Wikimedia Commons

Але більшу частину життя Рего провела у Великій Британії — там вона здобувала освіту у Школі мистецтв «Слейд», де її вчителем був один із найвідоміших сучасних художників Люсьєн Фрейд. У Лондоні Паула стала учасницею виставок разом із Девідом Гокні та Френком Ауербахом. Студенткою Рего зустріла старшого за неї на сім років Віктора Віллінга — той уже був визнаний як надзвичайно талановитий художник та вважався голосом цілого покоління. У них почався роман, але Віллінг був одружений і не хотів йти від дружини, тому Рего довелося зробити декілька абортів.

Врешті-решт, завагітнівши чергового разу, вона вирішила залишити дитину й поїхала до Португалії. Цей етап Паула порівнювала з поверненням до в’язниці та згадувала слова батька, який відправив її на навчання до Лондона, сказавши, що Португалія не місце для жінки. Цього разу Віллінг поїхав за нею. Він нарешті розлучився та в 1959 році одружився з Рего. У них народилося ще двоє дітей.

Деякий час вони були щасливі, бо нарешті могли жити і творити разом, доки в 1966 році у Віллінга не діагностували розсіяний склероз. Це захворювання нервової системи, яке може вражати зір, опорно-руховий апарат та викликати емоційні порушення. До кінця днів Віктора — він прожив ще 22 роки — Паула доглядала його. Щемка картина «Родина», на якій жінка та дівчинка вдягають чоловіка, написана у рік смерті Віллінга.

«Родина», 1988 рік. Фото: Graeme Churchard / Flickr
«Родина», 1988 рік. Фото: Graeme Churchard / Flickr

Роботи Рего сповнені містики та навіяні казками в сучасній інтерпретації. Ранні твори художниці були сюрреалістичніші та абстрактніші, згодом її мистецтво ставало більш фігуративним.

На одній із картин старша жінка одягає на Білосніжку спідню білизну. Сама дівчина, хоч на ній сукня як із діснеївського мультфільму, має грубіші риси обличчя. Інша робота зображує Білосніжку жінкою середнього віку, яка отруїлася яблуком. Як зазначає Saatchi Gallery, так Рего ілюструє конфлікт між нав’язаними суспільством міфами про жіночу красу та реальністю з її незворотним старінням, фізичними і психологічними змінами.

Рего ілюструє конфлікт між міфами про жіночу красу та реальністю з її незворотним старінням, фізичними і психологічними змінами.

«Дочка поліцейського», 1987 рік. Фото: Eljay / Flickr
«Дочка поліцейського», 1987 рік. Фото: Eljay / Flickr

Багато й інших творів Рего, особливо пізніх, присвячені правам жінок. Дочка поліцейського на картині 1987 року зосереджено чистить чоботи свого батька. З огляду на вираз її обличчя це не дуже схоже на теплу родинну турботу — полотно просякнуте напругою у стосунках доньки та батька. Для іншої відвертої роботи, «Жінка-собака», позувала постійна модель художниці Ліла Нуніс: героїня зображена навкарачки, агресивною — такою, якою жінок бачити не хочуть.

У 1998 році в Португалії відбувся референдум за легалізацію абортів. Тоді на голосування прийшло замало людей і воно провалилося — аборти дозволили лише у 2007-му. Головним твором Рего цього періоду став триптих із зображенням умов, у яких жительки країни вимушені переривати вагітність. На двох картинах жінка лежить із підтягнутими ногами на кушетці, де можна побачити кров, а на останній — на відрі. Хоча вочевидь пацієнтка на цих роботах Рего страждає, з її обличчя зрозуміло, що така операція є для неї чимось звичним, хоч і травматичним. Через кілька років авторка створила ще одну шокуючу серію — «Калічення жіночих статевих органів» про жіноче обрізання.

Із серії, присвяченої абортам, 1998 рік. Фото: Flickr/ hermien_amsterdam
Із серії, присвяченої абортам, 1998 рік. Фото: Flickr / hermien_amsterdam

У 1989-му Паула Рего стала другим після Джока Макфадієна художником-резидентом у Національній галереї в Лондоні. Це означало, що вона могла малювати прямо в галереї. Останні роки життя мисткиня провела у Великій Британії, а у 2010-му отримала від королеви титул дами.

Сьогодні роботи Рего зберігаються в колекціях Британського музею, Національної галереї у Лондоні та Метрополітен-музею у Нью-Йорку. «Португальська культура втратила одного зі своїх найважливіших і найшанобливіших творців, яка відзначилася як жінка, людина і митець», — сказав мер міста Кашкайш Карлос Каррейрас у червні цього року після смерті Паули Рего.


На обкладинці: Vanitas, 2006 рік / Wikimedia Commons

Нове та Найкраще

470

108

871
342

Більше матеріалів