Чому це шедевр

Людина відлиги — одеський художник Олег Соколов

Поет та художник, один із основоположників «другого одеського авангарду» Олег Соколов об’єднував різні напрями мистецтва й експериментував із жанрами. Продовжуючи традиції Кандинського і Малевича, він досліджував синестетичне розуміння кольору, слова та звуку.

Соколов народився 1919 року в Одесі, навчався в Одеському художньому училищі у відомого художника-імпресіоніста Теофіла Фраєрмана. Той, у свою чергу, був учнем Киріака Костанді, Габріеля Форрі та Леона Бонна. Також Фраєрман дружив з Анрі Матіссом, був співорганізатором і лідером «Товариства Незалежних художників», співзасновником та директором Одеського музею західного і східного мистецтва.

У 40-х Соколов служив у Червоній армії, а після повернення з фронту вступив до Львівського інституту декоративно-ужиткового мистецтва, але через рік повернувся до Одеського художнього училища. З 1955-го і до смерті 1990-го працював в Одеському музеї західного і східного мистецтва.

Культуролог Євген Голубовський писав у журналі «Одеса» про Олега Соколова: «Людина відлиги… Він втілив у собі ідеали шістдесятництва, але прийшов до розуміння безглуздості соцреалізму як єдиного шляху розвитку культури, безглуздості політичної системи, де діячі культури були гвинтиками партійного апарату…»

Олег Соколов завершує фреску вшанування жертв сталінських репресій. Джерело: МСМО

Олег Соколов — новатор, який поєднував види мистецтва: живопис та графіка автора наповнені поетикою й музикою; у поезії ж, навпаки, був окремий цикл, присвячений художникам. При цьому його як літературні, так і образотворчі роботи просякнуті наукою, філософією, релігією. Дослідники та історики мистецтва стверджують, що художній метод Олега Соколова вплинув на сучасне одеське мистецтво, зокрема на одеський концептуалізм.

Філософ Авенір Уйомов так згадував про нього: «Коли я приїхав до Одеси, тут не було застою, бо тут працював художник Олег Соколов». Мистецтвознавці часто називають Соколова першим одеським абстракціоністом, частину його творів також відносять до символізму, модерну, оп-арту.

Живопис та графіка автора наповнені поетикою й музикою; у поезії ж, навпаки, був окремий цикл, присвячений художникам.

«Коло його творчості — від світмистецтництва до абстракціонізму, від оп-арту до контррельєфів та аплікацій на папері, до віршоживопису, до музикоживопису. Він був експериментатором. Колись найулюбленіший поет Олега Соколова Велімір Хлєбніков ділив людей на винахідників і здобувачів. Олег Соколов був винахідником», — пише Євген Голубовський.

«Плач Ярославни», 1978 рік. Джерело: МСМО

У 50—60-х Соколов працював у техніці монотипії та створював колірні абстракції, експериментував із ритмікою геометричних фігур. За цей метод художника критикували: у 1956 році він показав свої роботи в залі Спілки письменників, після чого в одеській газеті «Прапор комунізму» була опублікована стаття Ф. Шапочникова, яка критикувала відхід Соколова від соцреалізму — єдино правильного та прийнятного жанру того часу: «У полоні глибокої омани перебуває одеський художник О. Соколов, який у своїй творчості висловлює принципову незгоду з методом соціалістичного реалізму. Заперечуючи цей метод, художник протиставляє йому, по суті, суб’єктивістське та формалістичне мистецтво, зокрема сюрреалізм. Прагнучи бути будь-що не схожим на інших, ганяючись за хибно зрозумілою новизною й оригінальністю, підкоряючись капризам фантазії, він майже не визнає реальної дійсності… Хто зрозуміє таке мистецтво, кому потрібна така „новизна“ та „оригінальність“, крім естетів і пересичених людей? Народу, більшості, вона, принаймні, не потрібна».

У одеській газеті «Прапор комунізму» була опублікована стаття Ф. Шапочникова, яка критикувала відхід Соколова від соцреалізму.

«Алюзії в японське мистецтво». Джерело: Галерея «Ніка»
«Алюзії в японське мистецтво». Джерело: Галерея «Ніка»

У 70-х Соколов частіше звертався до техніки колажування та аплікації, використовував вирізки з газет, фото, цифри й літери, наукові символи і знаки, створював цілісні графічні композиції з власними віршами, працював над артбуками-щоденниками.

Незважаючи на неприязнь держави до творчості Соколова, він один із небагатьох «незручних» художників, чиї твори все ж таки були показані в офіційних просторах, серед яких, наприклад, редакція «Комсомольської іскри», Спілка письменників та одеський Будинок вчених. Але в основному роботи автора можна було побачити на одеських квартирних виставках, які він сам і організовував. Його житло всі охочі відвідували по середах — так у побут увійшла назва «соколовські середи».

Його житло всі охочі відвідували по середах — так у побут увійшла назва «соколовські середи».

Соколов не був членом Спілки художників і не мав майстерні від держави, він працював у себе у квартирі. Тому більшість його творів досить маленькі за розміром, обмежені площею столу. Єдиний виняток із правила — фреска на стіні кімнати із зображенням жертв сталінського режиму, яку пізніше зруйнував ЖЕК.

«Шуберт Серенада» Олег Соколов,1984_msio
«Шуберт, „Серенада“», 1984 рік. Джерело: МСМО
«Фантастика Роберта Шекли» Олег Соколов,1977_msio
«Фантастика Роберта Шеклі», 1977 рік. Джерело: МСМО
«Ученые» Олег Соколов, 13х7, 1960_мсио
«Вчені», 1960 рік. Джерело: МСМО
«Поэзия Н.Гумилева» Олег Соколов, 41х55, 1973_мсио
«Поезія М. Гумільова», 1973 рік. Джерело: МСМО
«От недостатка дерзости» Олег Соколов, 30х43, 1980, бумага:коллаж:смешанная техника_мсио
«Від нестачі зухвалості», 1980 рік. Джерело: МСМО
«Метафорический ген стиха» Олег Соколов, 33х48, 1976_мсио
«Метафоричний ген вірша», 1976 рік. Джерело: МСМО
«Космос» Олег Соколов, 42.5х22, 1979_мсио
«Космос», 1979 рік. Джерело: МСМО
«Заход солнца» Олег Соколов, 27,5х33, 1960-е г._мсио
«Захід сонця», 1960-ті роки. Джерело: МСМО
«Вивальди» Олег Соколов, 20х30, 1975_msio
«Вівальді», 1975 рік. Джерело: МСМО
«Выигравший бой» Олег Соколов, 40х46, 1986, бумага:смешанная техника_msio
«Той, хто виграв бій», 1986 рік. Джерело: МСМО
Любитель абстракции.1951.мсио
«Любитель абстракції», 1951 рік. Джерело: МСМО
испанский танец_наму
«Іспанський танець». Джерело: NAMU
без названия, 1984.мсио
Без назви, 1984 рік. Джерело: МСМО

Продовжуючи вести активну громадську діяльність, на початку 60-х Соколов організував перший незалежний від влади міжнародний клуб імені Чюрльоніса «Колір, музика, слово» і керував ним 25 років. Назвав він його на честь литовського художника й композитора, яким захоплювався та якому також присвятив кілька своїх віршів.

Досліджуючи феномен кольоромузики, Соколов створював колірні композиції у відповідь на твори Шуберта, Баха, Стравінського, Вагнера, Рахманінова і Скрябіна. З любові до літератури з’являлися роботи, присвячені Гумільову й Тютчеву, а захоплення японською філософією художник ілюстрував, наприклад, серією «Алюзії в японське мистецтво». І незважаючи на те, що творчість Соколова здається позачасовою, теми космізму, особлива увага до науки та іронія чітко маркують епоху, в яку жив автор. Адже 50—60-ті — це період технічного прогресу й активного освоєння космосу, а сарказм у той час був рятівним прийомом, який допомагав пережити абсурдні дії влади, постійний нагляд КДБ і коментарі партійних критиків.

Незважаючи на те що творчість Соколова здається позачасовою, теми космізму, особлива увага до науки та іронія чітко маркують епоху, в яку жив автор.

«Один із моїх критиків», 1962 рік

Нове та Найкраще

85

275

209
208

Більше матеріалів