Вдохновение

Порнография как зеркало жизни: Фрагмент из книги «Николай Трох: Enfant terrible украинской фотографии»

Подборка книг об украинской фотографии пополнилась новым изданием — монографией искусствоведа и исследователя Валерия Сахарука «Николай Трох. Enfant Terrible украинской фотографии».

Сегодня Николая Троха знают как автора нескольких десятков фотографий и фотолетописи «Парижской коммуны». Несмотря на слухи о потерянном архиве, все эти годы он находился в Любомле, родном городе художника, и только недавно был передан семьей во Всеукраинский благотворительный фонд имени Николая Троха и Любомльский краеведческий музей. Именно они стали главным источником негативов, фотографий и документальных материалов, на которые опирается монография.

К выходу книги «Николай Трох: Enfant terrible украинской фотографии» ее автор, искусствовед Валерий Сахарук вместе c фондом Stedley Art Foundation представляет выставочный проект «Порнографический цикл» Николая Троха. В экспозиции показана реконструкция триптиха «Порнография как зеркало нашей жизни» 1995 года, а также работы из знаковых фотосерий девяностых годов: «Школьницы», «XYZ», «Садомазо». В этих фотоработах Николай Трох раскрывает тему табу в украинском искусстве. Как посетить выставочный проект, можно узнать на странице Stedley Art Foundation в фейсбуке. Как заказать издание, читайте на сайте. Bird in Flight публикует отрывок из книги Валерия Сахарука.

DSC_1080

15 лютого 1995 року у «Київській фортеці» відбулася виставка-акція, що увійшла до історії українського мистецтва як найбільш вагоме виставкове висловлювання Миколи Троха. Попри численні статті, присвячені цій події, детально відтворити її перебіг нелегко.

У пам’яті очевидців залишився довгий стіл, за яким сиділи Олексій Левицький, Олександр Соловйов, Олександр Ляпін і Олег Сидор-Гібелинда, та робота Троха — навколо останньої й було влаштоване дійство, схоже на товариський суд. З документації акції вціліла одна фотографія Романа Гінзбурга, позаяк негатив плівки з рештою знімків не зберігся. На ній ще не бачимо самого винуватця — його згодом введуть із зав’язаними очима для виголошення вироку.

Під кінець акції Трох умиє руки, тобто усунеться від відповідальності за скоєне. Багатозначність символіки проекту, зрештою як і фарс зі сценою суду, який важко було приховати, дещо відволікали увагу глядачів від головного — триптиху «Порнографія як дзеркало нашого життя».

Місцезнаходження твору сьогодні невідоме (припускаємо, що він втрачений), однак в архіві художника збереглись негативи та контрольні знімки, які дозволяють зробити його реконструкцію. На центральній частині триптиху була зображена жінка, одягнута у традиційну шкільну форму. Безсоромність її дій разюче контрастувала з останньою, а маска, що приховувала обличчя, вносила у цю сцену ще й елемент перверсії. Для цієї фотографії, зробленої у студії на Харківському, позувала немолода жінка — ця подробиця, відразу оприлюднена автором, доводила категорію забороненого, засуджуваного, аморального до межі, за якою власне починалася територія порнографії.

Troh 2

Чи перетнув її Трох? Відповідь на це запитання залежить від принципової позиції кожного художника не тільки по відношенню до себе, а й світу, що його оточує — конфлікт між ними завжди був головною рушійною силою мистецтва. Враховуючи українські реалії 1990-х, Трох нівелює натуралізм фотографії густим червоним тоном, яким вкрив її виставкову версію. Ліва і права частина триптиху виконують допоміжні функції, але саме вони остаточно формують авторський задум, надаючи йому довершеності.

Перша реакція на фотографію, розташовану праворуч, — здивування. Яке відношення магазин «М’ясо», ще й надрукований у дзеркальному зображенні, має до центральної сцени? Уважно придивившись, бачимо навершя церкви з хрестом, що проглядає у тлі, — композиційно воно доповнює фасад магазину, створюючи новий архітектурно-функціональний гібрид. Змішуючи ці елементи, Трох досягає ефекту уявності, несталості, хисткості законів сприйняття, якими керується наша свідомість, — схожим чином він підміняє школярку літньою жінкою. Ліва частина триптиху — звичайне дзеркало — розкриває принаймні одну з цих загадок, повертаючи відбитому у ній зображенню магазина «М’ясо» частку реальності, проте головна його мета — втягти кожного з глядачів у поле взаємодії з твором.

Перші школярки потрапили в об’єктив камери Троха 1988 року. Три дівчинки, заклопотані якоюсь шкільною урочистістю, поспішають вулицею — форма, у яку вони одягнуті, була одним із символів радянської епохи, що відходила у минуле. Згодом Трох роздобув й собі таку, долучивши її до своїх аксесуарів на Харківському.

Серія «Школярки» датується 1993 роком і належить до найбільш характерних проявів авторського почерку художника. Формально вона не відрізняється від решти фотографій, створених у цей час, більше того, у ній він майже не застосовує колір, намагаючись досягти схожості з естетикою чорно-білих знімків, поширених в країні раніше. Її мета в іншому — зіткнувши традиційний образ цнотливості з неприхованою сексуальною поведінкою своїх моделей, Трох не стільки ставить під сумнів систему вартостей, які пропагує влада й суспільство, скільки викриває показний візерунок останніх. Кульмінацією цього методу і став триптих «Порнографія як дзеркало нашого життя».

DSC_1124

Близькою до «Школярок» є серія «XYZ», створена цього ж року. Якщо перші прагнуть лише звабити, то герої другої досягають мети — маніпулюючи зі штучним чоловічим статевим органом, вони майже імітують сцени з порнографічних журналів, хвиля яких у 1990-ті накрила пострадянський простір. Трох і тут залишається художником, вибудовуючи дистанцію умовності між образом та його реальним першопоштовхом. У кращих роботах серії аксесуари перебирають на себе функції героїв і промовляють від власного імені — допомагають в цьому маски, які спроможні постаті-муляжі наділити життям, а живі звести до рівня манекенів. Неабияке значення при цьому має форма і стан маски. Троху вдалося відшукати екземпляр, який ідеально пасував для реалізації його задуму, — з виразом цілковитої байдужості і заглибленості у себе водночас. Саме фотографію, що увійшла до серії «XYZ», художник розмістив на своєму авторському плакаті.

Ще одна серія, що торкається перверсійних сексуальних практик, отримала назву «Садомазо». У ній Трох знову застосовує прийом перевдягання — цього разу чоловіків у жіночу білизну. Якщо відволіктися від тематики робіт, може здатися, що їх зроблено в звичайному фотоательє — статичність камери, фронтальність зображення, врешті диванчик та обов’язковий килим на підлозі були невід’ємними атрибутами таких фотографій. До того ж герої Троха щоразу фіксують свої фігури-па, мов позують для якогось навчального посібника, адресованого майбутнім адептам садомазохізму. Скориставшись цією подвійною підміною, він досяг подвійного ефекту — театралізації дії та її підкресленої стилізації.

Серія значно відрізняється від декількох фотографій з маленькими дівчатами, одягнутими у «доросле» вбрання, — у них домінують фрагментарність, довільність великих планів, невимушеність поведінки головних дійових осіб.

Досліджуючи тему табу в українському мистецтві, Трох не здогадувався, наскільки актуальною вона є в інших країнах, зокрема в Америці. Дискусія щодо визначення межі, де закінчується мистецтво і починається порнографія, розгорілась на тлі заборони посмертної виставки американського фотографа Роберта Меплторпа, відразу торкнувшись категорії свободи як засадничого привілею художника. Цензура не оминула навіть обкладинки ворголівського «Interview» із зображенням Мадонни — контроверсійний фрагмент фотографії був заклеєний червоним прямокутником. Своєрідною відповіддю на ці події стали слова Люсі Ліппард, опубліковані 1990 року в грудневому числі «Art in America»: «Найкраще мистецтво створюється сьогодні людьми, які чинять опір системі». Двома роками раніше американський художник Річард Прінс порівняв життя у США з сексом, написавши: «Секс. Багато сексу. Все схоже на секс. Все звучить як секс». Своїм «Порнографічним циклом» Микола Трох поставив діагноз українському суспільству — наскільки гострим буде перебіг цієї хвороби він згодом переконався на власному досвіді.

Новое и лучшее

28 323

272

104
3 362

Больше материалов