На межі: Фоторепортаж із табору мігрантів у Білорусі

Криза почалася кілька тижнів тому, але підстави для неї були закладені давно. З початку року Білорусь збільшила кількість авіарейсів із країн Близького Сходу, водночас у Туреччині, Іраку та Сирії туристичні агенції почали рекламувати поїздки до Білорусі. За даними DW, приблизно тоді ж білоруські консульства взагалі дозволили турфірмам ставити візи в паспорти.

Спочатку литовські та польські прикордонники пропускали біженців на територію Європейського союзу, але коли їхня кількість досягла кількох тисяч, кордон закрили. Чиновники ЄС звинуватили владу Білорусі в організації потоку мігрантів. Ситуація загострилася із настанням морозів. За даними деяких ЗМІ, у стихійних таборах біля кордону від переохолодження загинуло близько десятка людей.

Декілька тисяч жителів країн Близького Сходу та Африки все ще намагаються нелегально прорватися на територію Європейського союзу. За повідомленнями ЗМІ, у цьому їм допомагають білоруські прикордонники.

Але після телефонних переговорів між Олександром Лукашенком та Ангелою Меркель влада Білорусі почала вивозити мігрантів від кордону з ЄС. Частина з них поїхали додому, решту перемістили до тимчасового табору.

На прохання Bird in Flight фотограф Кирило Пантелєєв вирушив туди, щоб подивитися, як влаштований їхній побут.

— Зараз на кордоні Білорусі та Польщі близько двох тисяч людей. Половина все ще намагається прорватися до Європи, решту білоруські прикордонники доставили до тимчасового табору, обладнаного на складі для розмитнення товарів, — він знаходиться за п’ятсот метрів від КПП «Брузги», що за двадцять кілометрів від Гродно. За чутками, скоро тут опиняться й інші мігранти, їх поселять на другому поверсі складу.

У ангарах досить тепло, але місця майже немає. Смердить несвіжим взуттям. Провівши тривалий час біля кордону, багато хто застудився. Через кашель, який лунає чи не з кожного відсіку, здається, що ти у лікарні. Вигоди мінімальні: люди сплять у відділеннях для товару, миються на вулиці, їжу їм видають у наметах. Провізії вистачає, однак, щоб отримати її, потрібно відстояти півтори години у черзі.

Більшість із тих, хто зібрався на кордоні, — молоді курдські хлопці з Іраку. Є сирійці, але їх менше. В Іраку небезпечно і немає перспектив, тому люди тікають звідти у пошуках кращого життя. Особливо погано живеться бізнесменам. Дівчина на ім’я Тріфа, яка приїхала до Білорусі з Іраку, розповідала, що вдома вони з чоловіком тримали невелику продуктову крамницю. Бізнес довелося закрити після того, як бандити, яких кришували чиновники, почали вимагати у них грошей. Якоїсь миті протистояти їм стало неможливо, і, побоюючись за життя, Тріфа продала все і разом із чоловіком й однорічною донькою вирушила до Європи.

Наскільки я знаю, курди зриваються з місця хвилями: спочатку на переїзд наважується одна родина, за нею підтягуються сусіди. Деякі курди, які зараз перебувають у Білорусі, наслідують приклад своїх родичів, яким колись вдалося зачепитися на новому місці. Усі мріють потрапити до Німеччини. Шість років тому ця країна дала притулок мільйону біженців із Сирії, тому тепер багатьом жителям Близького Сходу здається, що вони теж зможуть там осісти.

Уряд Німеччини виділяє приїжджим соціальне житло, їм належать якісь виплати. Мешкати у невеликій кімнатці на щомісячну допомогу у розмірі 400 євро краще, ніж животіти в Іраку, де майбутнє туманне. Одна дівчина скаржилася, що її знайомий, який закінчив університет, в Іраку змушений працювати на будівництві. «Хіба таке можливе в Європі?» — дивувалася вона. Німеччина для цих людей — як земля обітована.

Тріфа також вважає Німеччину «чарівною». А після розмови запитує, чи не маю випадково розчинного дитячого молока. Дітям у таборі особливо складно, але для сімей є невеликі поблажки. Знайомі журналісти розповідали, що польські прикордонники, відбиваючи атаку біженців, не використовували газ проти курдів із дітьми.

Вирушаючи у поїздку, ніхто з цих людей і не думав залишатися в Білорусі. Сьогодні, через кілька тижнів протистояння з польськими прикордонниками, ентузіазм багатьох згас. Через підозри, що їх можуть відправити додому, щодня хтось намагається втекти з центру та дістатися Мінська. Загубитися і перечекати галас у великому місті простіше, ніж у Гродно та околицях.

У Мінську мігрантів багато. Вони мешкають у районі готелю «Білорусь», увечері збираються в торговельному центрі неподалік. Про те, що відбувається на кордоні, вони дізнаються з телеграм-каналів та від знайомих. Однак до кордону доїжджають не всі. Коли у людей закінчуються гроші, вони йдуть жити в столичні переходи — самих біженців я там не бачив, але помітив спальники.

Вийти за межі табору його мешканці не можуть, тож просять журналістів купувати їм продукти. Через дефіцит сигарети на території табору перетворилися на валюту. Хочеш узяти інтерв’ю у когось із мігрантів чи зняти його — сходи для нього в магазин чи почастуй своїми цигарками. Але як тільки ти дістаєш пачку, її вміст тут же розхоплюють руки, що з’явилися ніби нізвідки.

Деякі білоруси приносять до ангару теплий одяг та дитячі іграшки. Інші намагаються заробити на біженцях. Таксист, що мене підвозив у Мінську, казав, що бере з них утричі більше, ніж зі звичайних пасажирів. Один хлопець із Бейрута розповідав, що його побили у Бресті. Перевірити його слова я не можу, але історія звучала переконливо.

За чутками, влада Білорусі збирається двома літаками відправити мігрантів додому. На таку перспективу біженці реагують по-різному. Хтось намагається не думати про це, прагнучи вирішити нагальні проблеми: роздобути теплу ковдру чи одяг, зарядити телефон. Інші виглядають пригнічено. Аби потрапити до Європи, вони продали вдома все майно. Повертатися їм нікуди.