Світ

«‎Росіяни просили мапу області, але я збрехала, що не знаю, де вона»: Інтерв’ю з директоркою Херсонської обласної бібліотеки

Херсонську обласну наукову бібліотеку імені Гончара росіяни захопили у червні, а покинули в листопаді. Як у головній бібліотеці Херсонської губернії там ще з XIX століття зберігалися матеріали про південь України. Вісім тисяч книг звідти увійшли до державного реєстру цінних видань, серед яких «Житіє святих», Євангеліє XVIII століття і примірник «Кобзаря» 1860 року, де вперше був надрукований портрет Шевченка. Bird in Flight дізнався у директорки бібліотеки Надії Коротун, як вони переживали окупацію, чи були у колективі колаборанти, що шукали в книгозбірні росіяни та що зараз відомо про заподіяну шкоду.

Чи були якісь вказівки від Мінкульту, що робити у разі війни, напередодні?

Жодних інструкцій. Уже під час окупації Херсона Міністерство культури проводило онлайн-навчання, як працювати у воєнний час. А у лютому інструкцій про евакуацію та ведення фондів не було. Я мала приймати рішення самостійно.

Команда вирішила залишитися: зі 155 працівників виїхали лише 46. Регулярно працювали тільки охоронці, електрики, бухгалтерія і дирекція. Для користувачів ми були зачинені. Усі, хто лишився, ходили на роботу пішки, тому що громадського транспорту не було.

У лютому інструкцій про евакуацію та ведення фондів не було. Я мала приймати рішення самостійно.

Коли у березні ми дізналися, що місто захопили, почали ховати техніку у підвальному приміщенні. У бібліотеці 150 комп’ютерів, в одну квартиру вони не влізли б, та й везти їх містом, коли перевіряють машини, було ризиковано. Багато чого цінного так і не змогли сховати — інтерактивний стіл, який важить 100 кілограмів, 3D-принтер.

Коли почалися бої на Антонівському мосту, ми зробили прихисток у гардеробі бібліотеки: понад 70 людей, які боялися обстрілів удома, прожили там 10 днів. У нас була вода, світло, гаряча їжа та медикаменти. Рашисти про це дізналися і почали перевіряти, чи не ховаємо ми нікого, один-два рази на тиждень.

У вас були рідкісні видання XVIII століття. Чому ви їх не сховали?

Ми сховали все, що могли. Книги старі, і через їхній стан ми могли перекласти їх тільки під стелажі. У нас є приміщення, про які знає небагато людей навіть серед працівників, тож ще дещо віднесли туди.

Крім того, ми вивозили ще особисті справи співробітників, бухгалтерські архіви, документи.

Росіяни намагалися зустрітися з вами?

У березні та квітні вони просто регулярно перевіряли приміщення. А у травні захотіли зустрітися. Одного разу прийшли з автоматами й попросили, щоб я дала карту доріг Херсонської області. Я відповіла, що не бібліотекар і не орієнтуюся у фонді. Це була неправда: звичайно, я бібліотечний фахівець і прекрасно знаю, де що знаходиться. Мапа доріг Херсонської області лежала у краєзнавчому відділі. Знайти її було б неважко.

Після цього я стала частіше хвилюватися за своє життя. Ба більше, вони ж розстріляли диригента, а директора філармонії били, щоб він працював на них.

Як росіяни поводилися?

Вони не були агресивними, скоріше чемними. Майже завжди були в балаклавах із закритим обличчям. Інтонація була спокійна, але загрозлива. Коли просили знайти мапи, то сказали, що дають тиждень, а далі — «самі розумієте». Прямих погроз не було, тільки дуже настирне бажання зустрітися. Передавали через охоронців, щоб з’явилася на роботі й зібрала колектив.

Коли росіяни просили знайти мапи, то сказали, що дають тиждень, а далі — «самі розумієте».

Ви зараз не в Херсоні. Коли вирішили поїхати?

Якось росіяни о четвертій ранку обшукали квартиру нашого водія — їх цікавила техніка та якісь документи. Показали йому мою адресу і сказали, що навідаються. Тоді я на тиждень виїхала з міста, бо стало дуже страшно. Але остаточно покинула Херсон у червні.

Серед працівників бібліотеки були колаборанти?

Один працівник, який разом із нами ховав техніку, потім показував ФСБ, що де зберігається у бібліотеці. Йому вдалося переконати електриків, сторожів, слюсарів, системних адміністраторів та прибиральниць піти на співпрацю з росіянами. Загалом це близько 15 людей. Три бібліотечні співробітники також зголосилися працювати на рашистів — одна з них потім давала інтерв’ю пропагандистам, де розповідала, що нас примушували користуватися тільки українськими виданнями. Вона працювала у книгосховищі та дуже добре знає, що в архівах будь-якої української бібліотеки багато книг російською, особливо на Півдні.

Як ви дізналися, що вони працювали на окупантів?

Бібліотеку окупували у червні, але й до цього дехто не приховував, що буде співпрацювати з росіянами. Більшість із тих, хто перейшов на бік окупантів, були переконані, що їхня влада назавжди. Дехто казав, що не буде чим годувати родину, дехто — про старих батьків. Також дізнавалися про колаборантів із соціальних мереж і від інших співробітників. Якби вони залишалися тільки для того, щоб зберегти щось із бібліотеки, — це інша справа, а так вони допомогли окупантам налагодити інтернет у будівлі, показували їм усе всередині, давали інтерв’ю російським каналам.

Я думала, що добре знаю свій колектив, але час показав, що бувають і розчарування. Зараз усі вони звільнені згідно з законодавством України на період воєнного стану. Вони з цим погодилися.

А ви не питали у них, що вкрали росіяни?

Ніхто нічого не каже. Але вони, скоріше за все, й не знають нічого. Бо перед тим, як втекти з міста, окупанти на три години зачинили їх в одному з приміщень.

Ви знаєте напевно, що винесли окупанти?

Ні, не знаю. Я припускаю, що вивезли рідкісні церковні видання, які були у бібліотеці. Проте зараз це тільки припущення, бо в будівлю нас досі не пускають.

Я припускаю, що вивезли рідкісні церковні видання, які були у бібліотеці.

Будівля бібліотеки постраждала від обстрілів?

Ми ще не перевірили, чи вона не замінована. Заходити можна тільки в одне службове приміщення. Від вибуху вибиті всі вікна з першого по четвертий поверх. Через це у бібліотеці дуже холодно, і люди, які її охороняють зараз, справжні герої. З іншого берега Дніпра стоїть ворог, і прилетіти може кожної хвилини. Я приїздила туди у листопаді — умови у бібліотеці жахливі. Ще одна проблема — мародери. Я особисто бачила людей, які ходять навколо будівлі, намагаються щось рознюхати.

Як будете відновлювати бібліотеку?

Зараз ми збираємо кошти, щоб вставити вікна, бо сніг та дощ зруйнують книги. Шукаємо будівельні матеріали, намагаємося пришвидшити перевірку будівлі. Ми з категорії бойових працівників культури і націлені на нашу особисту перемогу.

library_kherson
library_kherson

Реквізити для перерахування коштів на допомогу бібліотеці:

Громадська організація «Херсонське обласне бібліотечне товариство»
Код ЄДРПОУ 14114753 р/р UA213223130000026004000008630 АТ «Укрексімбанк»
З поміткою благодійний внесок на відновлення будівлі Херсонської бібліотеки ім. Олеся Гончара.


Усі фото надані Надією Коротун

Нове та Найкраще

172

592

216
348

Більше матеріалів